Дегенеративне мистецтво - ліберальна чума

Львівський Палац мистецтв стане вторинним клоном ПінчукАртЦентру та Вищої школи шоу-бізнесу.

«Ми готуємося укласти угоду із агенцією, яка працює на промоцію київського «ПінчукАртЦентру» й влаштовує там експозиції, щоб демонструвати у Львові резонансні виставки сучасного мистецтва, відвідувати які стало б модно і престижно у середовищі молоді», – має намір призначений в.о. директора Львівського виставкового комплексу «Палац мистецтв» Юрій Гнатковський.



За словами Юрія Гнатковського, спеціальна комісія згаданої агенції на його запрошення відвідала минулої суботи Львівський палац мистецтв. Вона оглянула приміщення, залишилася задоволеною його виставковими площами, придатними для перформенсів та встановлення експозиційних боксів, і запевнила, що пропозиція співпраці її влаштовує.



Однак, щоб укласти із цією агенцією угоду, ПМ мусить ліквідувати певні недоліки, які є у його роботі. А саме: забезпечити відповідну охорону, протипожежну безпеку, акліматизацію та освітлення приміщень, встановити у них відеонагляд та сучасне виставкове обладнання, що вимагає відповідних інвестицій.



А на маєш! Чому ж таких захцянок не висували Олег Тістол із Миколою Масенком і Януш Балдига на додачу – не останні, до речі, люди в ієрархії сучасного мистецтва – до занедбаного приміщення Львівського муніципального театру, де у вересні відбувся Тиждень актуального мистецтва «7»? Чому?!!



Бо вони митці на території безумовної свободи, а не гламурні попсовики. Тому Юрію Гнатковському, перш ніж погоджуватися на керуванням виставковим комплексом Палац мистецтв у Львові, варто було б пройти духовний вишкіл такого мистецького гуру як Володимир Лобода, щоб усвідомити, що є для художника посутнім. Навіть у конкретному випадку, коли стосується вимог до виставкових залів. Інколи їм важливіше мати можливість вбити цвях у стіну й залити долівку водою по кісточки, а не експозиційний «люксус», бо справжні творці ж не ювелірний товар демонструють, а живе мистецтво.



Значить, у випадку із планованим Центром сучасного мистецтва у Львівському палаці мистецтв щось не теє… Бо ж і жодного натяку на співпрацю із заснованим торік у Львові Інститутом актуального мистецтва, репрезентованого іменами Василя Бажая, Альфреда Максименка, Олеся Дзиндри, Влодка Кауфмана, Романа Ганкевича, Богдана Шумиловича, Андрія Лініка, Віти Сусак та інших, із вуст пана Гнатковського не прозвучало.



То чи такою вже інтегративною постаттю в мистецькому середовищі Львова є його персона, яка для очільниці управління культури і туризму ЛОДА Галини Дорощук виявилася єдиною (!) можливою для призначення на посаду директора ПМ кандидатурою? Чи не зробила цей крок Галина Дорощук під дією якогось компромісу, що забезпечував би баланс політичних креатур? А відтак випливає інше питання: як такі екстра мистецькі розрахунки матимуть вплив на власне мистецтво, про розвиток якого так піклується Галина Дорощук?



Себе Юрій Гнатковський репрезентує без зайвої скромності: «У мені сходяться всі позитивні сторони».



«Суцільний позитив» повідомив, що працює на ТБ із 14 років, є акціонером однієї з компаній, яку «поставив із нуля» завдяки власному непересічному менеджерському підходу. А те, що його не знає, скажімо, така відома у мистецьких колах персона як Андрій Бокотей, то це на біда, а чудовий привід познайомитися.



Без сумніву, «позитивним» боком Юрій Гнатковський розкрився перед журналістом ЗІКу, відповідаючи на запитання про своїх улюблених художників: «Це Оксана Гапчинська, я вже планував робити перші виставки Оксани Гапчинської в Палаці мистецтв. По Гапчинській мені подобалися картини, які є з душею, які відтворюють якусь атмосферу і людині змінюють світогляд. А з львівських – це такі прізвища як Кваша, Сипняк, також дуже хороші молоді автори є, я дуже перепрошую, але їхні прізвища просто... І зупинятись на тих прізвищах, я би міг судити по картинах, але моя думка в тому не є якась авторитетна».



Та найбільш зворушливим виявилося його одкровення: «У мене вдома лежить картина Патика».



Чому картина Патика «лежить» і з якого дива Гапчинська з Євгенії перехрестилася на «Оксану», перепитувати не було сенсу після того, як пан Гнатковський сказав, що хоче, аби на виставки з подачі ПінчукАртЦентру приходило стільки людей, скільки на зустріч із визначним письменником сучасності Паоло Коельйо, бо «це – модно!».



Цим радник голови ЛОДА з питань культури остаточно зрадив себе як «понтовщик» і «попсовик», людина яка орієнтується у образотворчому мистецтві вельми поверхнево. А плани співпраці на рівні підготовки силами ПМ портфоліо львівських музгуртів для «Вищої школи шоу-бузнесу» взагалі викликали сльози розчулення…



Їй-бо, після таких пасажів захотілося у дусі анекдоту про колупання в носі вигукнути: «І ці люди сміють дорікати ПМ за торгівлю шубами-чоботами?!»



Та що вдієш, коли спостерігання за перебігом наради шефа Юрія Гнатковського із творчою інтелігенцією Львова, залишило аналогічні враження. Голова ЛОДА тоді також примудрився тричі назвати режисера Федора Стригуна трьома (!) різними іменами, а сентенції про «візії і місії насильного впровадження державної ідеології» та «масове вивезення за кордон італійського скульптора Пінзеля» примусили згадати рекламний слоган про доречність жування.



При цьому читачів прошу застановитися: наміру дискредитувати згаданих достойників нема ні на йоту. Але ж рівно й бажання, щоб доля мистецтва залежала від керівників такої компетенції.



«Концепція розвитку Палацу мистецтв» авторства Юрія Гнатковського (цей програмний документ розповсюджував директор Благодійного фонду «Європейське місто» Андрій Андросюк, – того, хто зацікавився, відсилаю до www.eurocity.lviv.ua робити власні висновки) неабияк засмутила відсутністю логіки та елементарної грамотності. Тому варто навести її у повному обсязі:



«Основна мета – залучити до Палацу більшу кількість відвідувачів, особливо молодь, оскільки саме молодь повинна формуватися під впливом мистецтва і творитиме мистецтво в майбутньому. Зв’язок між поколіннями митців не може бути втрачено. Моя задача, зокрема, знайти спільну мову між одними і іншими.



Поруч із цим, актуальним є налагодження зв’язків із громадськими та доброчинними організаціями, проведення спільних заходів. Організований цієї осені Львівською міськрадою Форум соціальних інвестицій показав величезну потребу у тіснішій співпраці між митецькими закладами і активною громадою Львівщини.



Доцільно використати ще не задіяні можливості Палацу мистецтв, а саме проведення форумів, конгресів, симпозіумів, конференцій, презентацій, семінарів, прес-конференцій, лекцій, науково-технічних виставок, культурно-мистецьких акцій, вернісажів, салонів, аукціонів творів мистецтва, фестивалів, концертів, видовищно-розважальних заходів.



З технічно-господарської сторони варто зауважити, що палац мистецтв потребує якнайшвидшого вдосконалення освітлювальних систем, пожежної та охоронної сигналізації, встановлення систем відео нагляду , проведення ремонтних робіт та покращення інтер’єру у відповідності до вимог для закладу культури. Встановлення системи аварійного електроживлення, сучасного обладнання для обслуговування вище наведених форм діяльності. Це також є першочерговими заходами у вдосконаленні роботи закладу.



Виходячи з поставленої мети, варто проводити розвиток та популяризацію Палацу мистецтв одночасно з наступними кроками:



1. Зробити палац міжнародним – ведучи мову про інтеграцію у європейське мистецтво, робити в цьому напрямку конкретні кроки. Для цього створити англомовну та польсько мовну версії інтернет-сайту, підписати меморандуми про спільні виставки із європейськими мистецькими установами, налагодити контакти та вивчити їх досвід розвитку ( термін виконання – 3 міс. від початку роботи)



2. Розширити поняття «мистецтва» з живопису до усього, чим є мистецтво в сучасному світі. Презентувати в приміщеннях Палацу інсталяції європейських мистецьких центрів, відомих творчих особистостей ( виконання – впродовж діяльності).



3. Сформувати найбільший мистецький центр Західної України за кількістю реалізованих напрямків діяльності, на основі якого базуватимуться постійно діючі осередки творчої молоді, сприяти їх розвитку та активності ( хід виконання – від початку роботи)



4. Створити прес-центр Палацу мистецтв – структуру, що займається організацією та проведенням прес-конференцій , презентацій, брифінгів із залученням провідних українських засобів масової інформації, анонсуватиме плани та діяльність культурного закладу, проводитиме прес-конференції за участю відомих митців та гостей. Головне завдання – інформаційна підтримка заходів Українського дому та його партнерів.



З огляду на поставлену мету, доцільно визначити такі напрямки діяльності:



1. Виставкова діяльність: художні пленери, скульптури; рада галеристів; Авторські виставки; Підготовка окремих експозицій з інших областей; Організація аукціонів виробів мистецтва; Організація виставок сучасного мистецтва;



2. Музична діяльність: організація вечорів акустичної музики; облаштування студії звукозапису; організація конкурсу талантів; Промоція львівських музичних формацій;



3. Кіно-відео-фото: організація кінофестивалів; Організація фотоконкурсів; організація майстер класів;



4. Патронат мистецьких заходів: організація прес-конференцій, презентацій;



5. Мистецтво танцю: організація гуртків танцю для різних вікових груп;



6. Організація дитячого мистецького гуртку «мистецьке дозвілля»;



7. Створення центру сучасного мистецтва;



8. Створення концертної агенції;



9. Організація інформаційного інтернет-порталу: співпраця із культурно-просвітницькими телепрограмами;



10. Організація молодіжного музичного театру;



11. Просвітницька діяльність. Майстер-класи з танцю; Малярства; Скульптури; Дизайну; Організація зустрічей з мистецькою елітою.



Закликаю усіх, кому не байдужий світ мистецтва, долучити свою ініціативу до створення сучасного Палацу Мистецтв!!»



Щось коментувати у цих дивно структурованих напрямках діяльності не видається за можливе. Хоча спитати, чому головним завданням ПМ є інформаційна підтримка заходів Українського дому та його партнерів, таки кортить, щоб довідатися, звідки така несамостійність виставкової політики й залежність від певного центру впливу?



Утім не буде зайвим поцікавитися й тим, чому автор концепції розвитку ПМ ані словом не прохопився про мистецтвознавче забезпечення діяльності ПМ? Чи таку інституцію як кураторство експозицій? Маю здогад, що він не орієнтується у тому, що то за штука мистецтвознавці й комісари і для чого вони потрібні. Інакше, замість мішати увесь цей «горох з капустою», помізкував би, як позбутися суттєвої прогалини.



Чесно кажучи, просто соромно стає, коли бачиш, що такі критики й історики мистецтва, як Наталія Космолінська, є взагалі незауважуваними нашими чиновними культуртрегерами. То ж нехай, до речі, їм буде відомо, що без цієї авторки, не обходяться «найпросунутіші й найкрутіші» мистецькі видання, бо твори мистецтва інфільтрують у культурний (справді культурний) обіг таки критики й мистецтвознавці, а не піарники.



Цікаво, що Юрій Гнатковський навіть не орієнтується, що певні плановані (навіть передбачені Статутом) напрямки роботи ПМ потребують додаткового ліцензування. Це стосується продажу робіт з виставок та аукціонів антикваріату.



Висловлювання Юрія Гнатковського про умови оренди виставкових площ у ПМ також не відзначаються стрункою логікою. То він каже, що система розрахунку оплати за площу недостатньо досконала й треба застосувати дискретний принцип нарахувань. То стверджує, що тариф є однаковим для всіх.



Одного разу пан Гнатковський вказує не те, що ПМ не є прибутковою організацією, щоб спонсорувати громадські об’єднання. Другого – наполягає на співпраці з ГО й навіть має намір оселити у ПМ пластунські осередки. А третього разу переконує: «Ви розумієте, що виставкова площа для художників в нас зовсім по-різному рахується. Я навіть не знаю, як. Тут більшість виставок безкоштовно проходить. Або по дуже пільгових цінах для львівських художників. Мені з цим питанням ще треба дуже серйозно розібратися. Художники не мають можливості платити за їхні виставки, і як обраховувати вартість цих виставок, надання площ, - мені ще треба подумати. Вона повинна забезпечуватися з якихсь інших джерел. Важливо дати доступ усім авторам. Я чув багато відгуків, що картини багатьох авторів не приймали до участі в Осінньому салоні через те, що була певна редакційна група».



«Я хотів би, щоб це приміщення, в якому актовий зал зажило творчим життям, оскільки там зараз відбуваються – соромно сказати – корпоративні заходи, якісь збори різних організацій. Це не є мистецькі заходи. Якби там з’явився якийсь сучасний музичний театр, який би мав свої перформенси, це би додало якогось нового аспекту для життя культурного середовища», – мріє Юрій Гнатковський.



Та найприкріше, що якихось нових напрямків діяльності, яких би не скуштував ПМ за свою 13-річну діяльність, його новий директор запропонувати не спромігся. Тому невідомо, на якій підставі він говорить про «використання ще не задіяних можливостей Палацу мистецтв». «Нічого нового під сонцем, марнота марнот і ловлення вітру», – сказав би на це Еклезіяст.



Щоб не вигадувати ровера, Юрію Гнатковському належало б знати, як із ПМ співпрацювали пленери скульптури, секція керамістів ЛО НСХУ чи таких активний у своїй діяльності осередок львівських текстильників. Не кажучи вже про спроби створення бази даних і порталу за участю Зеновія Мазурика та тодішньої випускниці ЛНАМ Катерини Кіт, намагання запровадити мистецький недільний лекторій для дітей зусиллями засновника художнього журналу «Куманець» Володимира Савчука, та репрезентування вислідів пленеру сучасного мистецтва «Де ново», курованого Антоніною Денисюк…



У випадку із пропозиціями Юрія Гнатковського отримуємо не більше, аніж Народний дім. Такий собі другий Львівський Палац культури ім. Г.Хоткевича чи Центр творчості дітей та юнацтва «Галичина» на Погулянці. Утім, хто би щось мав за зле: нехай собі у Палаці мистецтв танцюють діти й пенсіонери, звучать «Віртуози Львова», «Бурдон», «Орфей», «Піккардійська терція», «Медикус», ставить вистави молодь, – нехай!



Але це може бути лише доповненням до генеральної місії цієї установи із чіткою виставковою політикою. А саме ця магістраль у концепції не проглядається.



Натомість та, яка випливає із усних заяв Юрія Гнатковського, примушує пильніше придивитися: чи не реалізовуватиме новий директор одіозний сценарій комерційного підприємства, освоюючи бюджетні кошти?



А цією загрозою легковажити не варто, бо ніхто не може гарантувати, що не трапиться саме так. Наприклад, очільниця управління культури і туризму ЛОДА Галина Дорощук підтверджує, що розпорядником бюджетних коштів буде якась агенція, створена в ПМ. Яка? За концепцією ми бачимо тільки п.8 – «Створення концертної агенції». Про агенцію промоції сучасного мистецтва там не йдеться.



«Суть у тому, щоб львівські колективи не працювали з одним матеріалом протягом усього життя, а кожного року робили по кілька нових проектів. Якщо, скажімо, оркестр «Леополіс» піде на те, щоб творити щось нове, то я із задоволенням буду співпрацювати із ними у тому, щоб вони працювали в приміщення Палацу мистецтв», – пояснює новий директор ПМ.



То чи не чесніше було б Юрію Гнатковському заснувати власним коштом вимріяну агенцію, орендувати у ПМ площу й провадити комерційну діяльність, відкрито конкуруючи з Львівською філармонією, компанією «ДікАрт», МО «Дзи?а» та іншими структурами подібного профілю? Навіщо йому здалося керувати установою, що не належить до галузі його безумовної компетенції, тобто образотворчого мистецтва? Це скидається на профанацію, щонайменше. Тому (з любові до мистецтва) прикро…



Зрештою, пан Гнатковський не приховує, що в нього залишилися не реалізованими кілька особистих амбітних проектів на рівні хобі. Зокрема, невтілена постановка мюзиклу «Сніжність».



"Перспективи моєї «Сніжності» як мюзиклу дуже туманні у зв’язку з кризами. Ті перспективи в нас тривають з 2004 року. То Помаранчева революція, й ніхто нічого не фінансує, то зміна влади, то вибори, то зміна керівництва телеканалу, який з нами підписував угоду, розформування комерційної структури, яка з нами співпрацювала… Але до оргкомітету «Сніжності» доєдналися вже Олег Скрипка і помічник міністра культури. З наступного тижня ми матимемо зустріч з керівником УТ-1. Думаю, що врешті решт наступного року дійде до реалізації цього проекту як телепродукту. Якщо його запишуть, то він гастролюватиме й виступатиме», – сподівається Юрій Гнатковський.



Григорій Савич Сковорода побачив би в цьому «сродне діло». Цікаво, чи пристав би Юрій Гнатковський на пораду мандрованого філософа, присвятити життя «сродній праці» і задля душевної рівноваги уникнути невластивої йому діяльності – керувати виставковим комплексом, не знаючи до ладу, чим загрожує сучасному українському мистецтву комерційна монополізація з боку ПінчукАртЦентру, що його він заходився мавпувати у львівському масштабі? Варто б йому на цю тему поспілкуватися із небезвідомим в Україні Юрієм Онухом, – може, щось би й утямив.



Вікторія Садова,спеціально для ЗІКу

Гравець: 
Народний Оглядач
32

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка