Чи були “східні мандри” Ісуса Христа?

Енергійне просування у масову свідомість тверджень про навчання Христа у різного роду магів, йогів чи єгипетських фокусників є проявом інформаційно-психологічної війни.

У численній літературі можна знайти оповідання про те, що до початку свого прилюдного служіння Христос десь навчався — чи то в Єгипті, чи то в Індії, чи в Тібеті та різних інших екзотичних місцях. У такий спосіб люди намагалися пояснити, звідки у Нього були високі знання і надзвичайні якості, оскільки у канонічних євангеліях майже нічого не сказано про дитинство і молодість Ісуса.



Річ у тім, що головною метою євангелій було викладення вчення Христа, а не подання біографічної інформації про євангельських героїв. Тож нестача такої інформації дала поштовх для виникнення численної апокрифічної літератури, гіпотез і відвертих фантазій.



Проте дуже енергійне і масштабне просування у масову свідомість категоричних тверджень про навчання Христа у різного роду магів, йогів чи єгипетських фокусників (про це писав ще Цельс) можна пояснити лише фактом інформаційно-психологічної війни . Мета зрозуміла — принизити божественну сутність Спасителя. Справді, адже якщо мудрості, телепатії, ходінню по воді, зціленню, воскресінню з мертвих Христос навчився у якихось вчителів, то Він потрапляє в один ряд з цими вчителями, а то й опиняється нижче. Адже апологети “східних мандрів” доводять, що і вчення Христа, і Його чудеса для “східних оккультистів” були речами очевидними, мало не банальними.



Додамо, що в основі подібних тверджень лежить пантеїстичне уявлення про природу нашого світу, а пантеїзм і буддизм — це прихована форма матеріалізму (див.: «Мистецтво Золотої Ери»). Такого роду світогляд не дозволяє припустити, що Христос як втілена божественна особистість міг володіти іншими джерелами інформації та енергії. Згадайте, що згідно з євангеліями, Христос майже не спав, незважаючи на те, що кожен день його служіння був насичений дуже інтенсивними фізичними та ментальними навантаженнями. А коли підвечір апостоли, що його супроводжували, напівмертві від утому валилися з ніг і засинали, Він усамітнювався і проводив ніч у спілкуванні з Отцем.



Важливою причиною фантазій на тему “Звідки Христос брав знання?” є примітивні уявлення про галів-галілеян як про якихось затюканих селюків. Очевидно, що це наслідок юдейської пропаганди та їхнього зверхнього ставлення до галілеян, врешті, як і до всіх неєвреїв. Ця пихатість і зневажливість виявлялася в усьому: від неадеквантного сприймання Галілеї (квітучої, багатолюдної і культурної країни) як “околиці” гористо-напівпустельної Юдеї — до виразу “дурний галілеянин”, який юдеї перетворили на стійкий фразеологізм на кшталт “хитрый хахол”.



Але мало хто замислювався над тим, що палестинські галілеяни і європейські гали — це народ того ж самого кореня, вихідці з того ж самого регіону — Західної України. І якщо в усьому світі великої повагою користуються легендарні знання і магічні здібності гальських мудреців — друїдів — то логічно припустити, що такі ж самі друїди були і в галів-галілеян (Рене Генон виводить слово “друїд” від “dru-vid”, тобто “силу-відати” — знавець сили).



Христос обрав на апостолів простих рибалок не тому, що в Галілеї не було своїх мудреців, а тому, що йому потрібні були учні, не завантажені колишніми знаннями, а цілком відкриті для нового, здатні сприйняти знання нового циклу, щоб без перекручень та власних домислів донести їх до всього світу. Прикладом саме такої — точної і лаконічної — передачі отриманої інформації є чотири канонічні євангелія.



Апологети “східних мандрів” не можуть зрозуміти, що для досконалого пізнання старозавітніх писань і пророцтв Христу зовсім не обов’язково було вчитися у індійських йогів або юдейській чи іншій синагозі (самаряни і “еллінізоване населення” мало власні синагоги — у ті часи це були своєрідні “читацькі клуби”, де люди збиралися на вихідні для читання і обговорення священних текстів).



Так само не був потрібним і “храмовий варіант” — начебто Христос отримав знання з Єрусалимського храму за посередництвом Діви Марії, яка там виховувалася згідно з юдеохристиянською “Книгою Якова”. Сучасна наука знайома з ефективними способами навчання, що виходять за межі буденного запам’ятовування. Хрестоматійним є приклад з американським ясновидячим Едгаром Кейсі, який освоював шкільні підручники за одну ніч — просто поклавши їх перед сном під подушку. Додамо, що Кейсі був простою людиною з посередніми здібностями.



Ми ще не знаємо, яким чином навчався Христос, проте допускаємо, що Він умів напряму підключатися до “небесного комп’ютера” і миттєво брати звідти все необхідне. Вірогідно, що Йому це не важко було робити, враховуючи, що принаймні з 12 років Він знаходився у активному контакті з Богом-Отцем.



Нарешті, в євангеліях є переконлива вказівка на те, що Ісус до початку свого служіння весь час перебував у рідному місті і не ходив навчатися в інші країни. Матей про це пише так: “Прибувши у свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: Звідкіля у нього ця мудрість і сила чудодійна? Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія?...” (13.53—58). “І не міг зробити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки, і дивувався їх невірству” (Марко, 6.1-6). “Прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу... Істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають у його батьківщині” (Лука, 4.16-24).



Причина невірства мешканців Назарету очевидна: вони не могли сприйняти за Спасителя чоловіка, який ще вчора жив серед них звичайним життям, працював теслею, робив для них столярні вироби і заробляв цим на хліб. Принципово іншою була б ситуація, якби Він хоч на півроку пішов у іншу країну на навчання — тоді б його сприйняли абсолютно по-іншому, мовляв, наш тесля пішов десь далеко, навчився і повернувся додому просвітленим. Але Ісус нікуди далеко не ходив, тому для назаретян Його нова роль Учителя стала просто шокуючою несподіванкою.



Ще більшим шоком це стало для Христових родичів. Дізнавшись про Його повчання і чудеса, “його свояки вийшли, щоб його взяти, бо говорили: Він не при собі!” (Марко, 3.20). Очевидно, що якби Він повернувся з якоїсь далекої мандрівки, то реакція родичів була б зовсім іншою, скоріше всього, вони б навіть гордилися Ним і раділи, що є Його родичами.



--------------------------------------

В тему:



Мова і війна



Спокійно, ви у руках Матриці!



Чи належала Діва Марія до роду Давида?



Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці



Обережно: апокрифи!



Спецоперація “Книга Якова”





Гравець: 
Народний Оглядач
 
Форум Підтримати сайт Довідка