Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 16
  • Переглядів: 17

Український патріот Марко Каганець

6 лютого ц. р. виповнюється століття від дня трагічної смерті незламного українського патріота Марка Каганця. З 1908-го щорічно в цей день по всьому колишньому Коропецькому районі дзвонили дзвони, вшановуючи його пам'ять. І це тривало аж до приходу комуністичної влади в 1939-му. Хто ж був цей чоловік і за що йому така честь?
У селянській сім’ї Василя та Катерини Каганців у 1881 році народився син Марко. Батьки виховували його в християнській вірі та любові до свого рідного народу.

У 18 років хлопець пішов служити до австрійського війська, служив у Відні та заприятелював з українськими солдатами. У них набирався патріотизму, і вони ставились до нього з повагою. У війську досконало вивчив німецьку мову. До рідного дому повернувся через три роки.

Взимку 1904 року Марко Каганець одружився із сільською дівчиною Ганною, що походила з небагатої селянської сім’ї. Але під час весілля вона простудилася і невдовзі померла. Через рік Марко одружується вдруге з односельчанкою Федонею, яка стає його щирим порадником.

Марко Каганець у рідному Коропці підбирає однодумців і засновує «Просвіту», створює кредитну спілку і допомагає односельчанам ставати на ноги. Польській владі це не подобалося, адже вона воліла бачити українця нуждарем.

Серед народу Марко стає відомим політиком на всю Галичину. У час підготовки виборів 1907 року до австрійського парламенту українська громада висуває його кандидатуру в посли до Відня.

Місцевий польський поміщик граф Стефан Бадині (його палац, збудований подібно до палацу цісаря Франца Йосифа у Відні, і сьогодні красується в Коропці) також мріяв бути послом до парламенту. Але знаючи, що українська громада не підтримає його, посилає жида Цімера переконати Марка Каганця відмовитись від балотування в посли з умовою, що поміщик Бадині подарує йому велику кількість землі (поля) і лісу, зробить його багачем. Жид Цімер просив, щоб ця розмова була в секреті, тому обидва перед жінкою говорили німецькою мовою. Марко Каганець як патріот відповів, що його громада висуває до парламенту, тому не може зректися, а крім того, сказав, що за землю не продається.

Невдовзі Марко Каганець признався дружині про секретну розмову з жидом і сказав, що за даровані гроші краще б купив шнурок і повісився, чим зрадити громаду. Але польська влада не здавалася. Намісник іншого графа, Андрія Потоцького, що жив у Львові, написав два листи до Марка Каганця, щоб не пхався до виборів (мовляв, це польська прерогатива).

У польської шовіністичної влади була послідовна тактика, розрахована на тривалий час, якомога сильніше пригнічувати українського селянина чи робітника. В результаті українець не матиме права прикупити шматок землі, не матиме права здобувати вищу освіту, не матиме можливості влаштуватися на роботу — і буде змушений забувати, ким він є і в результаті переходити на польське громадянство.

Через певний час після різдвяних свят 1908 року місцева влада повідомляє Маркові Каганцю, щоб з'явився 6 лютого на постерунок (міліцію). Члени «Просвіти», передбачаючи лихо, обговорили ситуацію і вирішили йти разом з Марком. Йшли і його дружина з рідною сестрою, думаючи, що в такий спосіб польська влада відв’яжеться. Але не так сталося. Хоча то відбувалося за часів Австрії, але кругом місцева влада була польською. Марко Каганець з тими, що супроводжували його, наближався мостом на річці Коропець до постерунку. Перед будинком уже чекали троє жандармів: Токарський, Родзінський і Ябчинський, які несподівано прискочили до Марка і прокололи багнетами його груди. Марко мужньо вимовив: «За вас я кров пролляв». Тоді один із жандармів встромив йому багнета в живіт і зі злоби й ненависті ще й перекрутив його, роздираючи рану.

27-літній патріот Марко, що міг стати послом до австрійського сейму, похилився дружині на груди. Люди були в паніці, не знаючи, що діяти, дивились на калюжу крові.

Польський біскуп, довідавшись про трагедію, негайно з'явився і польською мовою сказав до жінки Марка: «On umarl jak Iezus Chrystus». Жінка, стоячи в калюжі крові, схилившись над чоловіком, в розпачі закричала: «Забирайтеся, зайди, геть з України!»

Відбувся похорон. Було море людей з усіх сторін. Прибув із Львова Лев Бачинський, депутат парламенту, та Гнат Хоткевич, відомий драматург, перекладач, композитор і мистецтвознавець, багато священиків та інші кандидати на послів до австрійського сейму. Похорон перетворився у велику народну маніфестацію. По закінченні учасники похорону на всі груди заспівали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить».

Від того часу з 1908 року 6 лютого на спомин борця по всіх церквах округи дзвонили дзвони, аж до приходу більшовицької влади в 1939 році. В подальшому ця влада заборонила відзначати пам’ять нашого славного земляка.

Треба сказати, що через 10 років після трагічної смерті Марка Каганця, за часів ЗУНР, йому збудували величавий пам'ятник зі струсівською каменю в його рідному Коропці. У 2007 році, перед виборами, якісь вандали замастили чорною фарбою напис на могилі Марка Каганця. Тому роблю висновок, що вороги української незалежності ще не перевелися. Дивує, скільки часу потрібно ще чекати, щоб позбутися духовного рабства?

Продовжуючи історію незламного патріота Марка Каганця, варто згадати про рід Каганців та його поневіряння. В 1940 році НКВС за допомоги місцевих яничарів висліджує та арештовує Василя Каганця — члена ОУН, сина Івана Каганця, брата покійного Марка Каганця, якого запроторили в чортківську тюрму. У 1941 році, коли німці відкрили тюрму, дружина Василя впізнала на вікні горщик, в якому приносила передачу. В усіх жертв голови були обмотані колючим дротом. Там також познущалися над шістнадцятирічною Надійкою Юрчинською з Чорткова: їй відірвали вуха з кульчиками, роздерли груди, а на животі, очевидно, ще живою нарізали тризуб.

1947 року батька Василя Каганця — Івана із сім'єю, а також дружину покійного Марка Каганця вивезли на Сибір. Того ж таки року, після псевдособору зі знищення УГКЦ, організованого Сталіним, арештовують рідного брата моєї мами — Йосипа Каганця, греко-католицького священика, сина Миколи Каганця — двоюрідного брата покійного Марка Каганця, і засуджують на 25 років за відмову прийняти православ’я Московського патріархату.

Ярослав БІЛИК, член Народного руху України, м. Бучач

6 лютого о 12 годині відбудеться панахида на могилі Марка Каганця в центрі Коропця.

---------------------------
В тему:

Ясний Каганець України

100 років тому український студент застрелив намісника Галичини

Ветеран УПА Стефанія Яницька. Герої не вмирають!

У Львові біля школи, де вчився Роман Шухевич, заквітла клумбa — до 100-річчя героя

Війна з саламандрами. Пам’яті Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач)

Про героїв і злочинців
В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи