Лихослів’я руйнує наші гени

ПРИ ЗАЧИНЕНИХ ДВЕРЯХ

Сто п’ятдесят років людство шукало взаємозв’язок між словом і свідомістю. Точніше, воно намагалося зрозуміти, як це відбувається. У числі перших учених, які безпосередньо займалися цим питанням, був і доктор біології Іван Борисович Белявський. Саме він спробував з’ясувати, яким чином на людський організм впливають не якісь там величезні блоки інформації, а прості односкладові слова.

Сімнадцятилітнє дослідження Белявського, до якого поступово приєдналася велика група його колег, увінчалося не просто успіхом, а справжнім відкриттям. Ученим випало довести, що кожне вимовлене нами слово дуже виразно впливає на наші з вами ж гени. Результатом дії слова через якийсь час стає не просто передання видозмінених генів нащадкам, але і зміна власного генетичного коду людини, який стосується темпів старіння і терміну життя!

Кажуть, що дисертація на цю тему, захищена пошуковцями ще в радянські часи, слухалася вченою радою при зачинених дверях. Позаяк у ній з математичною точністю доводилася неприйнятна за тих часів істина — не тільки людина має якусь енергетику, але й кожне її слово теж несе власний енергетичний заряд. А звідси вже залишається лише один крок до філософа Геракліта — «Спочатку було Слово...». І це саме слово впливає на наші гени, або продовжуючи молодість, або наближаючи старість.

Виявляється, різні слова по-різному заряджені, причому так само, як і у фізиці, зарядів може бути тільки два: позитивний і негативний. Так ось, будь-яка матірщина іде зі знаком «мінус». Уже на початку 90-х згадана група учених випустила у світ книгу з безліччю прикладів, пов’язаних з багаторічними спостереженнями за конкретними людьми.

Усе це були люди одного віку, але одну їхню частину становили принципові лихослови зі стажем, а другу — противники «міцних виразів». Дослідження показали, що у матірщинників дуже швидко виявляються вікові зміни на клітинному рівні, що ведуть до всіляких болячок. У другій же групі результати були протилежними. Зокрема, організм п’ятдесятилітньої вчительки російської мови, незважаючи на її нервову роботу, виявився молодшим від паспортного віку на 13—15 років.

Одне слово, мат сприяє швидкому старінню. При цьому в «рідному матірці» причаюється величезна руйнівна сила. Прийнявши за аксіому той факт, що будь-яка інформація змінює наші з вами свідомість і здоров’я, спробуємо копнути історичний шар «бруду». Тобто з’ясувати, з чого цей самий мат починався.

ВИТОКИ ЛИХОСЛІВ’Я

Почнемо з того, що мат не є таким уже й рідним нам, як дехто каже. В одному з найперших словників давньоруської мови слово, яке починається з другої букви алфавіту і позначає жінку відомої поведінки, є присутнім нарівні з цензурними, а пояснюється як похідне від слова «блуд». У цьому ж самому вигляді слово це перекочувало звідси в усі словники російського мату. Насправді ж тут сталося деяке непорозуміння. До цього словника були ще так звані «берестяні грамоти». І згадане вище, нині матірне, слово там теж є присутнім. Тільки слово це, виявляється, є не чим іншим, як ім’ям демона, з яким із незапам’ятних часів із різних приводів спілкувалися наші язичницькі пращури. Зазначений демон мав свою «спеціалізацію». Б... був відначально чоловічого роду, а до його обов’язків входило покарання жінок, які завинили, тим, що в медицині називається «сказом матки»...

І всі інші слова російського мату мають те ж саме демонічне походження. Тобто перед нами — реальні імена демонів — утіленого, особистісного Зла! А наші найдавніші пращури вимовляли їхні імена для того, щоб або догодити їм (приносячи при цьому криваві жертви), або налякати. В останньому випадку до імені демона долучалися інші лайки, оскільки метою людини, яка прагнула відлякнути нечисту силу, було довести демонові, що за рівнем розпусти вона, ця людина, здатна дати йому сто очок наперед і знається з поганню, сильнішою і гіршою від нього.

Що ж робимо ми? Ми матюкаємося разом із ближніми, часом з найближчими людьми, тобто кличемо стародавніх демонів просто так, для красного слівця. І, між ін¬шим, з тим же результатом, що й пращури, які зверталися до Зла, аби покарати ко¬гось за провину, — прикликаємо це Зло собі на голову день у день, рік у рік.

Хибною є і загальноприйнята думка щодо того, що мат — це слов’янська традиція. Лихослів’я на Русі приблизно до середини XIX століття не тільки не було поширене навіть у селі, але й дуже довго було кримінально карним. У часи царів Міхаїла Фьодоровіча та Алєксєя Міхайловіча людину, яка заматюкалася, піддавали публічному пороттю. Крім того, протягом перших десятиліть після хрещення Русі схильність до матірщини вважалася великою розпустою, з нею пов’язували й такі інші людські лиха, як алкоголізм та агресивність у побуті. Церква боролася з лайкою, твердячи, що матірщинник «не наслідує Царства Божого».

СЛОВО ТВОРЧЕ І РУЙНІВНЕ

Повернімось до Гераклітового: «Впочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово». А людина не просто створена Словом, але й є богоподібною ще й тому, що теж володіє Словом, без якого неможливе мислення. Отже, взагалі свідомість, а в підсумку — особистість. І оскільки йдеться про слово ТВОРЧЕ, а не руйнівне, тобто про добро і любов, то випадає так, що релігія в унісон із наукою твердить: кожен, хто вживає паскудні слова, ображає не тільки Бога, але й образ Божий у собі самому, піддаючи його руйнуванню на всіх рівнях — від здоров’я до долі. Той, хто матірщиною прикликає диявола, зрештою його і знаходить: в образі зруйнованого здоров’я і поламаної долі.

Матюки — негатив у всіх відношеннях. Але про суть лихослів’я повинні знати не тільки дорослі, але й діти! Особливо діти! Знання якраз і допомагає людині відтворити в собі той образ Божий, про необхідність збереження якого твердить не тільки релігія.

----------------------------
В тему:

Мова — це спосіб мислення

Мова і війна

Україні потрібен новий Сенсар

12 фактів про давність української мови

Україні потрібен свій "закон Тубона"

И не стыдно под люком? (Заметки украиноговорящего николаевца)

Позичена самобутність

Засіб від шпигунів

Оскал федералізму

Навіщо українським можновладцям українська мова?

Не говориш українською — менше живеш!

Текст книги: Володимир Белінський. «Страна Моксель»

Країна Моксель, або чому московитів почали називати кацапами