Василь Кук про колгоспне рабство

„Живучи у „Леміша” (кінець серпня – початок вересня 1952 року) я прочитав його капітальну працю „Колгоспне рабство”. Автор із глибоким знанням справи розкривав експлуататорську суть колгоспно-радянської системи. Висновки, підкріплені офіціальними документами, переконували всякого, хто здатний об’єктивно мислити, у тому, що більшовицько-колгоспна система – це справжнє рабство, кероване державою. Усі закони, нормативні акти, вся практична діяльність державно-партійного апарату були спрямовані не на поліпшення добробуту селян – колгоспників, а на те, щоб якомога надійніше їх уярмити, видавити з них якнайбільше праці для своїх потреб”, – зазначав у своїх спогадах полковник УПА Василь Галаса „Орлан”, який був першим читачем праці.

А директор ЦДВР, кандидат історичних наук Володимир В`ятрович в передмові до видання наголошує, що „Колгоспне рабство”, безперечно, належить до кращих зразків публіцистики українського визвольного руху 1940-1950-их років. Більш того, досі в українській історіографії питання організації колгоспів не набуло такого глибинного розкриття”.

„Праця Василя Кука вирізняється не тільки своїм великим об’ємом, але й глибиною аналізу матеріалу. Автор використав величезну кількість джерел та літератури найрізноманітнішого походження. Очевидно, що він користувався підпільними звітами осередків ОУН, що детально розповідали про процеси колективізації в Західній Україні. Та все ж, як не парадоксально, але основним джерелом для викриття експлуататорської суті колгоспів стали офіційні радянські публікації... „Колгоспне рабство” містить десятки статистичних таблиць, дані для яких почерпнуті автором з відкритих радянських публікацій, які, проте, з разючою очевидністю показують жорстокість радянського режиму щодо селянства. Василь Кук, вправно використовуючи свої аналітичні здібності, влучно відшуковував зерно істини посеред пропагандистської полови. Він проробив справді титанічну роботу, причому реалізовано її в жахливих підпільних умовах у криївці протягом кількох зимових місяців 1951 – 1952 років”, – підкреслює Володимир В`ятрович.

Прикметно, що ситуація, яку проаналізував автор на початку п’ятидесятих, практично незмінно проіснувала майже до розвалу імперії, що свідчить не про випадковий чи тимчасовий, а про системний і засадничий її характер.

Праця складається з шести розділів, в яких автор висвітлює становище українського селянства протягом історичного розвитку нашої нації, аналізує систему організації праці і її винагородження в колгоспах, розподіл (грабіж) колгоспних прибутків, методику комуністичного керівництва колгоспами, а також показує становище українського національно-визвольного руху до колгоспів і його програму по сільськогосподарському питанню.

На мою думку, якби в ті часи книга могла потрапити до широкого кола читачів, вона би справила ефект бомби. Та і сьогодні твір спонукає не лише переоцінити історичне минуле, але й, порівнявши сучасну ситуацію на селі з описуваною Василем Куком, зробити певні висновки. Чи багато що змінилося з тих часів? Чи припинилася тотальна експлуатація селян в перефарбованих колгоспах? Чи перевелися паразити, спраглі в’їхати в свій рай на згорбленій селянській спині? І найголовніше, наскільки вірними були тоді і наскільки актуальні нині рецепти і програмові принципи українських націоналістів щодо кардинального поліпшення ситуації на селі?

Прочитайте цю фундаментальну книгу, замовити її можна за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 9 пом. 4, тел. (044) 234-70-20.

Сергій Вересень