Народний Оглядач

Щиро вдячний йому за те, що він доклав зусиль для її написання, і газеті, що її надрукувала. Адже найбільша проблема нашого суспільства — це байдужість і пасивність. У такій ситуації треба вітати будь-які прояви активності українців і підтримувати їхні добрі справи.

Пристрасна стаття місцевого аспіранта-релігієзнавця є такою доброю справою. Вона привертає увагу читача до теми фальсифікації Євангелія, будить його думку і сумління — а це найголовніше.

У своїй статті Віталій Волянський поставив ряд запитань, які виникають у багатьох українців, які ще не читали «Пшениці без куколю» або проглянули її «по діагоналі». Водночас він увиразнив деякі стереотипи, що отруюють свідомість нашого народу і не дозволяють йому піднятися з колін.

ЧОМУ І ЯК БУЛА НАПИСАНА КНИГА «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ»?

Все почалося з євангельської притчі. Вона застерігає, що з початку проповіді Євангелія (щойно «чоловік посіяв добре зерно») з’являться люди («ворог-чоловік»), що на полі Божого слова таємно («коли люди спали») посіють брехню («кукіль»). Та настане час («жнива»), і люди за Божим наказом очистять Євангеліє від інформаційних вставок, відкриють для себе істинні знання, завдяки яким торуватимуть шлях до Царства Божого.

Протягом трьох останніх років відбулися події, які вказують: жнива Господні вже розпочалися, а ми женці на Його ниві... Це й послужило стимулом до тієї роботи, внаслідок якої несподівано з’ясувалося, що Євангеліє сфальсифіковано приблизно на 51%.

Про наявність в Євангелії вставок було сказано ще в моїй книзі «Арійський стандарт» (2004). Наступні два роки наполегливої праці дозволити виявити практично всі вставки. Для цього довелося ретельно проаналізувати кожне речення євангельського тексту. Було використано близько десяти незалежних перекладів Євангелія українською, російською та англійською мовами. Ключові місця звірялися з гелленськими (давньогрецькими) текстами. Для цього використовувалися підрядкові переклади незалежних дослідників, а також друковані й електронні словники та підручники гелленської мови.

Величезна пошукова робота була проведена в Інтернеті. Дуже допомогли спеціальні комп’ютерні програми для аналізу Святого Письма. Стала у великій пригоді видана на компакт-диску електронна енциклопедія «Бібліологія 1.0», створена за участю Одеської богословської семінарії. Багато часу пішло на дослідження історичного, етнографічного та побутового контексту євангельських подій, даних археології та антропології.

У ході редагування книги мені довелося багато скорочувати, інакше вона перетворилася б на двотомник. Але все рівно вона вийшла доволі великою — важить майже кілограм, 568 сторінок. Це був компроміс між академічністю і читабельністю

ТУРИНСЬКА ПЛАЩАНИЦЯ — ПЕРША В СВІТІ ФОТОГРАФІЯ

Проте найбільш вражаюча інформація була отримана в ході дослідження Туринської плащаниці. Вважалося, що це поховальна тканина, в яку було загорнуто тіло Ісуса після його розп’яття. Насправді ж це Його фотографія в момент воскресіння, спеціально зроблена як послання людям на два тисячоліття в майбутнє.

На ній збереглося зображення мускулястої людини європейського типу з атлетичною статурою, зростом 180 см і шляхетним виразом обличчя. Так виглядали кельти-галли-галілеяни, що були високими, русявими, білошкірими, з сильно розвиненою мускулатурою. Вони були відчутно вищими в порівнянні з семітами. Згідно з даними археології, середній зріст тодішніх семітів Юдеї не перевищував 160 см (середній зріст нинішніх євреїв 162—165 см).

На Плащаниці зафіксувалися зображення монет, які були покладені на очі Ісуса. Точно з’ясовано, що це т. зв. «лепта Пилата» — найдрібніша мідна монета, яка була викарбувана Пилатом в 30 році н. е. і застосовувалася лише на підвладній йому території Ідумеї, Юдеї та Самарії. На монеті напис: TIBEPIOU CAICAPOC, що означає «Тиберій імператор». Неймовірно, щоб правовірні юдеї під час ритуалу поховання осквернювали своїх померлих монетами з іменем ненависного їм і «нечистого» імператора-язичника. Покладення Ісусового тіла до тимчасової гробниці здійснили Йосип Ариматейський і Никодим. Вони діяли згідно з арійським звичаєм, бо самі були арійцями. Так само арійцями були гали-галати-галілеяни. Як констатує у своєму «Біблійному довіднику» авторитетний американський біблієзнавець Генрі Геллей: «Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря». Ісуса називали не інакше, як Галілеянином або Ісусом з Назарета. Можливість його єврейського походження завжди категорично заперечували і заперечують правовірні євреї.

Звертає увагу положення рук Ісуса. Вони не покладені на груди або живіт, як зазвичай ховають померлих, а закривають низ живота — типова сором’язлива поза оголеного чоловіка. Це ще один доказ, що до фотографії ретельно підготувалися і продумали все: просякнуте бальзамічною рідиною і натягнуте горизонтально полотно («фотопластина»), не обмите від крові та землі тіло у відповідній позі, монета з інформацією про час і місце події.

З ЯКОЮ МЕТОЮ БУЛО СФАЛЬСИФІКОВАНО ЄВАНГЕЛІЄ?

В євангельські часи Єрусалимський храм був центром паломництва. Юдейська верхівка створила йому імідж релігійної унікальності, стверджуючи: очищення людини можливе лише в ньому. Це давало владу над свідомістю людей, а отже, й чималі прибутки. Наприклад, прочан зобов’язували здійснювати щедрі пожертви на святиню. Причому приймали лише срібну («храмову») монету, тож люди змушені були обмінювати гроші. Обмінний курс визначався адміністрацією культової споруди, тому тут діяло чимало таких собі «пунктів обміну валюти». У храмі можна було придбати жертовних волів, овець, голубів. А в місті діяла інфраструктура для обслуговування пілігримів, пропонуючи їм житло, харчування, сувеніри, послуги і багато іншого. Тож храм діяв як успішний бізнес-центр...

Проте з початком Ісусових проповідей підприємницька діяльність храмових жерців почала занепадати. За Ісусом ішли тисячі людей, які прагнули Слова Божого і зцілень, що свідчило про істинність Його вчення. З цієї причини грошовий потік до Єрусалимського храму почав міліти. Остаточного удару по «релігійному бізнесу» Ісус завдав, коли вигнав з храму продавців і міняйл, назвавши цей «осередок святості» «печерою розбійників». Це збурило ненависть фарисеїв та первосвящеників, котрі й організували засудження та страту Ісуса.

Здавалося б, діяльність бізнес-центру відновлено і можна заспокоїтися. Та Ісус воскрес, і популяризація Доброї Новини активізувалася з більшою силою й масштабністю. Боже Слово розповсюджували не лише усно, а й письмово — невідь-звідки взялися чотири літературно довершені розповіді про життя і вчення Ісуса. Їх читали, переписували, передавали з рук у руки. Єрусалимська верхівка зрозуміла, що зупинити новий релігійно-світоглядний рух неможливо: вилучити Євангелія було надзвичайно важко, бо кількість рукописних копій збільшувалася. Так само критика з уст первосвящеників і фарисеїв лише б підігрівала інтерес широкого загалу до Писання. Отож опоненти вирішили діяти за принципом «якщо рух не можна зупинити, його потрібно очолити». Так у Єрусалимі створили юдохристиянську секту, члени якої взялися ревно представляти Ісуса як пророкованого у Старому Заповіті юдейського месію, котрий начебто прийшов до свого обраного народу, але той, мовляв, його не прийняв...

Однак Євангелія несли абсолютно іншу версію втілення, діянь і воскресіння Сина Божого. Переписуючи їх, люди трепетно ставилися до кожної букви Святого Письма, тому просто взяти й спотворити його було нелегко. Опоненти також усвідомлювали, що поширення нових, відмінних від оригіналів текстів чи їхніх «обрізаних» варіантів нічого не дасть, адже підробки звірять із оригіналами й ідентифікують як фальшивки.

Існував лише один спосіб зупинити поступ Доброї Новини у світі — заглушити її. Тому єрусалимська верхівка ухвалила таємне рішення розтиражувати «доповнене» видання Євангелій. Розрахунок був простий: якщо до читача потраплять два різні варіанти одного тексту — коротший (оригінал) і довший (фальсифікат), то людина вирішить, що в першому втрачено частину інформації, тому постарається доповнити його нібито відсутніми фрагментами. А щоб ширший варіант сприймали з довірою, він містив оригінальний текст з мінімальними змінами.

Рішення про видання «повних версій» Євангелій реалізували негайно. Варіанти зі вставками просували в народ, натомість первинні тексти вилучали як «неповні» й обмінювали на «нові, справжні та повновартісні».

КОЛИ БУЛА ЗДІЙСНЕНА ФАЛЬСИФІКАЦІЯ?

Найбільша в історії людства містифікація відбулася в проміжок між виходом у світ Чотириєвангелія (31 р. н. е.) та руйнуванням Єрусалима (70 р. н. е.) Річ у тім, що Євангелія подають пророцтво Ісуса про руйнування міста і його храму. З погляду правовірного юдея, ця шокуюча подія була рівнозначна вселенській катастрофі й кінцю світа. Тому в Ісусове пророцтво фальсифікатор повставляв такі пасажі, яких Син Божий ніяк не міг казати, на кшталт: «... негайно по тих днях скорботних... зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили», «дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу», «будуть великі землетруси, пошесті й голод, жахливі явища». Добре відомо, що в часи руйнування Єрусалима цього не сталося. Тож якби фальсифікацію Євангелій проводили після його знищення, до них не потрапили б отакі катастрофічні фантазії.

Протягом наступних століть до Євангелія також потрапляли невеликі вставки чи спотворення, зроблені свідомо чи несвідомо. Проте вони мають несистемний характер і не йдуть в жодне порівняння з первинною фальсифікацією, здійсненою цілеспрямовано, масштабно і рішуче.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ

Ретельний аналіз вставок дозволяє зрозуміти не лише світогляд і психологію фальсифікаторів, але й саму схему здійснення цієї спецоперації. Ключовою умовою її успішності мала бути повна таємність. З цією метою чотири євангелія дали для переробки чотирьом виконавцям, кожен з яких не знав про роботу інших. Євангелія Матвія, Марка і Луки фальсифікувалися, скоріше всього, в Єрусалимі, а Євангеліє Івана — в Александрії Єгипетській, де в той час діяв юдейський філософ і лідер юдейської громади Філон. Найвірогідніше, що це саме він здійснював вставки до Євангелія Івана.

Після того, як чотири фальсифікатори виконали свою роботу, вони, скоріше всього, були фізично ліквідовані. Ми нічого не знаємо про долю єрусалимської групи фальсифікаторів, що ж до Філона Юдея, то він помер у 41 чи 49 р. н. е. Сама ж його смерть могла означати «зачистку» всієї «творчої групи» виконавців інформаційного злочину — для знищення слідів, що могли вивести на замовника фальсифікації.

Після цього до роботи приступив головний фальсифікатор. Він мав перед собою всі 4 «допрацьовані» Євангелія й намагався узгодити між собою вставки до них, щоб вони виглядали правдоподібніше. Тому в деяких місцях видно виразні сліди повторного редагування — «вставки у вставках».

До речі, проблему чужорідних вставок до євангельських текстів Церква усвідомлювала з перших віків свого існування. Це відбилося і в назвах: наприклад, не «Євангеліє Матвія», а «Євангеліє за Матвієм», тобто «на основі Євангелія Матвія». Первісна громада знала, що має справу не з оригіналами, а доповненими копіями. До речі, протягом кількох перших століть Ісусових послідовників називали не інакше, як галілеянами.

КОЛИ БУЛИ НАПИСАНІ ЄВАНГЕЛІЯ

Дослідження автентичних євангельських текстів і пізніших вставок дозволяє зробити припущення, що Євангеліє було написане ще за життя Ісуса. Ключовим моментом Його місії було розкрити приховані можливості людини і залишити послання в майбутнє. Тому Він створив групу з чотирьох осіб, яким доручив письмово фіксувати головні події. Керівником призначив апостола Івана, котрий разом із Петром та Яковом входив до внутрішнього апостольського кола й був посвячений у таємниці Царства Божого.

Остаточне оформлення Євангелія у вигляді 4 книг було здійснено невдовзі після зустрічі воскреслого Ісуса зі своїми учнями в Галілеї та зіслання на них Святого Духа. Схоже, Ісус сам давав настанови євангелістам, адже в їхніх текстах описано й такі моменти, що відбувалися без свідків, наприклад, розмова Ісуса з Пилатом. Окрім того, зміст і форма викладу свідчать про надлюдську мудрість, фундаментальність, розмах і прозорливість. Чотириєвангеліє — цілісний і довершений твір, а суперечності «канонічного» тексту — це невідповідність між вставками до нього.

Два тисячоліття тому послідовники Боголюдини зіткнулися з доти невідомою, неймовірно підлою духовно-інформаційною зброєю, сама можливість існування якої виходила за рамки мислення нормальної людини. Спотворення чотирьох Євангелій не дало змоги зібрати їх у цілісний текст, тому два тисячоліття християнство розвивалося на основі фрагментарного розуміння Євангелія. Кожен брав те, що подобалося, ігноруючи незрозуміле або неприйнятне. Як наслідок маємо велику кількість конкурентних і навіть ворожих християнських церков, що, своєю чергою, мають внутрішні суперечності. Ситуація може кардинально змінитися лише після переходу на надійний фундамент очищеного і возз’єднаного Євангелія.

КРИТЕРІЇ ІСТИНИ

Віталій Волянський слушно ставить запитання про те, чи можна довіряти очищеному Євангелію і тій грандіозній світоглядній картині, яку воно відкриває? А може краще лишити все як є? Адже ми так звикли до нинішніх «канонічних текстів». На їх основі написано мільйони книжок, захищено тисячі дисертацій... Навіщо тривожити докторів, кандидатів, аспірантів? Ставити під сумнів їхню компетентність? Відбирати тяжко зароблений шматок хліба?

Але ж Істина важливіша! Повновартісне життя народу можливе лише на її твердому фундаменті. Тож розгляньмо очищене і «канонічне» Євангелія з погляду трьох головних критеріїв Істини: 1) внутрішня цілісність і несуперечливість, 2) узгодженість з твердими історичними фактами; 3) продуктивність, або добрі плоди, адже «кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево — плоди погані» (Мт 7.17-18).

БОГОНАТХНЕННІСТЬ ДОБРОЇ НОВИНИ

Святий Дух є духом Істини. Тому натхненні Святим Духом тексти не можуть мати помилок і суперечностей, адже помилки і суперечності — це атрибути диявола. «Пшениця без куколю» аргументовано стверджує, що автентичне Євангеліє логічно і літературно досконале. Задля захисту інформації від можливих спотворень воно було спеціальним чином розділене на 4 частини, які взаємно доповнюють одна одну. Ось погляньте, як подається інформація про Йосипа з Ариматеї.

Матвій свідчить, що це був «заможний чоловік» (Мт 27.57), тобто характеризує його з економічної точки зору.

Марко доповнює, що це був «поважний радник» (Мк 15.43), тобто описує його соціальний статус. Йосип був довіреним радником при Пилаті, що дозволило йому сміливо увійти до правителя, просячи мертве Ісусове тіло, і Пилат без жодних вагань виконав це прохання.

Лука, характеризуючи Йосипа, пише, що це була «людина добра і праведна» (Лк 23.50), тобто пише про нього з точки зору моральних чеснот.

Нарешті Іван розповідає про обставину, яка до воскресіння Ісуса було величезною таємницею, про яку не знали навіть апостоли: «Йосип з Ариматеї, що був таємним учнем Ісуса» (Ів 19.38).

Таких випадків розподілу інформації між чотирма євангеліями доволі багато. Для додаткового захисту інформації кожна з чотирьох складових Доброї Новини була відредагована одним з чотирьох євангелістів. Кожен писав у притаманному лише йому авторському стилі, з характерною лише для нього лексикою. Усе це допомогло очистити Євангелія від вставок. Після цього вони ідеально припасувалися одне до одного, склавшись в цілісну, логічну, яскраву і на диво реалістичну картину.

ВСТАВКА ПРО НАРОДЖЕННЯ ІСУСА

Очищена та зібрана воєдино Добра Новина внутрішньо цілісна й абсолютно узгоджується з історичними реаліями свого часу. Протилежна ситуація з «канонічним» текстом. Наприклад, Лука розповідає: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія... Ісус, починаючи, мав з тридцять років» (3.1, 23). Описана подія відбулася навесні 30 р. н. е., значить Ісус народився перед початком 1 року н. е. Ранньохрестиянська традиція уточнює — 25 грудня 1 року до н. е. Це узгоджується з датуванням згаданої вище «лепти Пилата» (30 р.), покладеної на повіки мертвого 31-річного Ісуса, відбиток якої зберігся на Туринській плащаниці. Церковна традиція уточнює дату воскресіння — 25 березня 31 року. Поки що все чітко і логічно.

Аж тут з’являється вставка в Євангелії від Матвія, в якій розповідається про різанину немовлят в околицях Віфлеєма, начебто здійснену царем Іродом. А Ірод помер в 4 році до н. е. Тож Ісус мав би народитися в 5—6 р. до н. е., але тоді «п’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія» йому було б не 30 років, а 35—36.

Ще гірше зі вставкою в Євангелії від Луки (2.1-7). Вона розповідає про перепис «коли Сирією правив Квіриній. І всі йшли записатися — кожний у своє місто. Пішов також і Йосип з Галілеї, з міста Назарета в Юдею, в місто Давида, що зветься Віфлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. Коли вони були там, настав їй час родити, і вона родила свого сина первородного».

Як стверджує «Новий завіт з коментарем» Любачівського, «Лука обгрунтовує факт, що Ісус з Назарета народився у Віфлеємі, тим, що цісар Август (31 пер. Хр. — 14 по Хр.) наказав провести в цілому царстві перепис населення для встановлення збирання податків. Квіриній фігурує як сирійський намісник. Той перепис припадає на 6/7 р. по Хр.» (с. 151).

Якщо вірити вставці, то Ісус народився в 6 чи 7 році н. е. Але тоді «п’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія» йому було б не 30 років, а 23—24. Для виправдання цього абсурду «Новий завіт з коментарем» вимушено пояснює: «Та Лука не є літописцем світової історії, тільки літописцем Божих планів». Дивовижне твердження! Виходить, що для літопису Божих планів потрібна історична брехня. Але ж ми знаємо, що брехня і суперечності — це атрибут диявола, натомість Боже слово — це правда і гармонія.

Ще абсурдніше виглядає те, як взагалі Йосип і вагітна Марія могли опинитися у Віфлеємі під час перепису. Адже це був перепис не людей, а господарств: більше майна — більші податки. Щоб записатися в податкову книгу, Йосипу та Марії не було сенсу йти з Галілеї в Юдею. Тим більше, що після смерті Ірода вони були окремими державами — як Україна і Росія. Від Назарета до Віфлеєма треба було пройти дві сотні кілометрів. «Тлумачна Біблія» сама дивується, навіщо Йосипу було брати з собою вагітну жінку. Якщо він так дуже хотів платити податки іншій державі, то міг би це зробити й без неї.

Подібного роду суперечності вставок розкидані по всьому «канонічному» тексту Євангелія. Якщо ці вставки називати правдою, то що тоді брехня? Якщо ж це брехня, то навіщо дурити самих себе?

ОТРУЙНІ ПЛОДИ ФАРИСЕЙСЬКИХ ВСТАВОК

Отже, вставки в Євангеліє суперечать одна одній та історичним реаліям. А як щодо третього, абсолютного критерію Істини? Які плоди приніс світогляд, оснований на «пшениці з куколем»? З цим найпростіше. Озирніться навколо, послухайте радіо, увімкніть «ящик», зазирніть в газетний кіоск. Національний інформаційний простір контролюється іншими державами. Українці далі існують в колоніальній державі в ролі громадян другого сорту. Смертність перевищує народжуваність, тому щороку нас стає менше на третину мільйона (чисельність обласного центру). Третина чоловіків не доживає до пенсії. З кожним роком все більше українців опиняється за кордоном — нас методично витискають з рідної землі. Руйнується природа, нищиться культура. Населення пасивне і аморфне. В масовій свідомості домінує безвольне мислення «рабів божих», заздрість і тиха взаємна ненависть.

Фізичне вимирання і культурне виродження стосується не лише українців, але й усієї Білої раси. Якщо не відбудеться якихось різких змін, то вже через 50 років європейську людину можна буде записувати в «Червону книгу» як зникаючий вид.

ПОСЛАННЯ В МАЙБУТНЄ

Та чи можливі стрімкі перетворення? І що для цього треба робити? Відповідь дає Добра Новина. Вона призначена саме для теперішнього кризового людства, яке стоїть перед вибором: вмерти або змінитися! У ній стверджується, що людина — це втілена духовно-божественна сутність і що її порятунок — в реалізації боголюдських потенцій. Ця заповідь підкріплена діяннями Ісуса, який показав, що не треба боятися ні болю, ні смерті. Він довів, що людина може керувати собою і навколишнім простором. Він вчив апостолів ходити по воді, управляти вітром, зцілювати себе й інших. Головне — оволодіти вірю, цією найбільшою силою Всесвіту. «Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого» (Мт 17.20). Ісус закликає слідувати за ним: «Я сказав: ви — боги» (Ів 10.34), «Майте віру бога!» (Мк 11.22), «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Мт 5.9). Тому наслідування Ісуса Хреста — це найголовніше правило практичного хрестиянства. «Бути хрестиянином — це, власне, не що інше, як наслідувати Ісуса Хреста у людській природі, в міру свого покликання», — пише св. Василій Великий. «Станьмо подібними до Хреста, бо Він став подібний до нас. Зробімося богами задля Нього, бо Він став людиною задля нас», — закликає св. Григорій Богослов.

Всі перетворення починаються з духовного імпульсу, зі зміни свідомості. Головний заклик Доброї Новини — «Оновлюйтесь, бо царство Боже близько!» Воно всередині нас. Царство Боже — це такий стан людини, коли в її душі починає царювати божественне начало, яке є частинкою Творця Всесвіту.

Тож дерзайте, діти Бога! Віра ваша врятує вас!
Царство Боже здобувається силою, і ті, що докладають зусилля, схоплюють його!

Хай Буде!

-----------------------
В тему:
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Хрестос чи Христос? Відповідь дає Синайський кодекс IV століття
Найбільший Українець
Це не божевілля. Це Спарта!
Апостоли Ісуса: галілеяни чи юдеї?
День святого Понтія Пилата
Кінець голосування: “експерти” та читачі — на різних полюсах
Перехід 21—22 березня: Арійський Новий рік (Нова Паска)
Хай Буде! Ісус і Марія вітають нас арійським салютом
Текст книги «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» (1,3 МВ)
Як придбати книгу І. Каганця «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень»
1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ