Значна частина простонародних уявлень про Ісуса і Марію увійшла до т. зв. апокрифів («таємних», «прихованих», «сокровенних» — від слова «покрити», «скрити») — не визнаних церквою писань на релігійні теми. Найпопулярнішими з них були захоплюючі пригодницькі оповідання з великою кількістю всіляких чудес і казкової фантастики.

Продовження. Попередній розділ книги «Пшениця без куколю»: 18 --- Арійська основа хрестиянства



НАРОДНА ФАНТАСТИКА



Взяти хоча б просто нашпиговану чудесами апокрифічну «Книгу про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя», де яскраво й емоційно розповідається про те, як по дорозі до Єгипту святу родину охороняли леви і леопарди, як маленькому Ісусові поклонилася велика зграя жахливих драконів, або як на його слово нахилилася пальма, даруючи свої плоди, а з-під її коренів раптом пробилося джерело з найсмачнішою водою тощо (Новозаветные апокрифы. — СПб.: Амфора, 2001. — 423 с.)



Церква ставилась поблажливо до апокрифів, якщо лише вони не мали принципових розбіжностей з церковним вченням. Урешті-решт, такого роду писання збуджували уяву людей і викликали їхнє зацікавлення християнською тематикою, тож були неначе першим щаблем у засвоєнні Хрестового вчення. Таким чином, вже у 2 ст. н. е. зафіксовано багато різноманітних творів, що «доповнювали» євангельські оповідання. Біля витоків усієї цієї літератури стоять два найпопулярніші апокрифи 2 ст. — згадана вище «Книга про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя», а також «Історія Якова про народження Марії», інша її назва — «Книга Якова», як називав цей твір видатний християнський апологет і письменник Оріген (близько 185—253/254); у науковій літературі цей твір чомусь прийнято називати «Протоєвангелієм Якова» (детальний аналіз «Книги Якова» та історичного контексту див. на інтернет-сторінці www.pravoslavie.org).



Церква не могла визнати «Книгу Якова» канонічною: вона була оприлюднена занадто пізно *, а казкові деталі контрастували з оповіданням євангелій. Проти цієї книги різко виступив святий Ієронім (347—420), тож у 5 ст. її було включено до списку заборонених. Найсильнішою була опозиція проти неї в західній церкві аж до 16 ст. Менший опір «Книга Якова» зустріла на Сході: вона не лише читалася і тлумачилася, але навіть дала підставу для низки Богородичних свят, зокрема уведення Богородиці в храм. Проте й на Сході ця книга згадується у списках заборонених. На Русь «Яковлева повість» прийшла в 12 ст., а у 14 ст. ця повість уже зустрічається в списках заборонених книг ( www.pravoslavie.org).



Саме з цієї забороненої Церквою книги були взяті фантазії про належність Марії до Давидового роду, її введення в Єрусалимський храм, навчання в цьому храмі, деталі знайомства з Йосипом і багато чого іншого.



— Це просто дивовижно! Як могло статися, що релігійні свята були запроваджені Церквою на основі книги, яка була заборонена самою ж Церквою?



Розгадку неважко знайти, якщо мислити в категоріях інформаційної війни або, що те ж саме, маніпуляцій свідомістю. Людина або спільнота, яка стала жертвою маніпулятора, робить нерозумні вчинки, а потім не може второпати, як це сталося. Згадайте, як після проголошення Україною незалежності майже всі прагнули негайно позбутися ядерної зброї, сьогодні ж майже всі цього б не хотіли, проте вже немає ні зброї, ні гарантій безпеки. Вдало проведена інформаційна атака — і другої за потужністю ядерної держави не стало без жодного пострілу.



СПЕЦОПЕРАЦІЯ «КНИГА ЯКОВА»



Історія з поширенням «Книги Якова» та її загадковим впровадженням у церковне життя попри церковну заборону дуже нагадує вдало проведену операцію в інформаційній війні. У сучасних термінах, згадана книга зіграла роль «інформаційної закладки», «троянського коня» або «годинникової бомби» з колосальним руйнівним потенціалом, що «вибухнула» через багато століть.



Руйнівний вплив «Книги Якова» полягав у тому, що вона під виглядом возвеличення гідності Ісуса Хреста і Діви Марії несла цілий пакет вигадок: що батьки Марії були багатими правовірними юдеями, що у трирічному віці Її віддали на виховання до Єрусалимського храму, що Йосип познайомився з Марією у старечому віці, що заручини Йосипа і Марії відбулися в цьому ж храмі, що Марія була правовірною юдейкою і багато іншого з численними казково-фантастичними деталями. Звісно, все це прямо або дотично суперечило канонічним євангеліям, а також історичним реаліям і юдейським звичаям. З огляду на перелічені обставини «Книга Якова» і була внесена Церквою до списку заборонених книг.



— Чому ж тоді вона стала такою популярною в народі?



Поширення цієї книги серед простолюду певною мірою можна пояснити гострою нестачею достовірних відомостей про походження Діви Марії і присмаком «забороненого плоду». Проте це не пояснює, чому до неї почали звертатися як до джерела навіть церковні авторитети — попри офіційне засудження цієї книги. Навряд чи це могло статися випадково, саме по собі. Логічніше виглядає думка, що мало місце цілеспрямоване просування «Книги Якова» у хрестиянську свідомість.



До такого висновку підштовхує те, що майже одночасно відбулася подія, яку в термінах інформаційної війни можна визначити як «відволікаючий удар». Ідеться про «Правдиве слово» (177—178) — відверто антихристиянський брутальний пасквіль Цельса. На тему християнства, походження Хреста і Богородиці цей автор зібрав усі мислимі вигадки та найбрудніші плітки, що на той час поширювалися передусім в ортодоксальному юдейському середовищі (перший розділ книги називається «Юдаїзм проти християнства»)**. Сучасні дослідники зауважують, що до цієї «енциклопедії антихриста» пізніші вороги Хреста вже мало що могли додати: майже все, що можна вигадати з цієї теми, вже давно було у (Цельса).



Додамо, що у 2 ст. н. е. і пізніше з’явилося багато інших антихрестиянських писань, проте вся ця численна література відходила на другий план порівняно з шаленою атакою «Правдивого слова». Тому саме ця книга потрапила в поле зору Орігена, який по пунктах заперечив її положення у своєму фундаментальному трактаті «Проти Цельса».



Привертає увагу те, що Цельс написав у своїй книзі багато очевидних навіть на той час дурниць, з чого випливає припущення, що його не дуже цікавила переконливість свого писання. Та й претензійна назва цього пасквіля — «Правдиве слово» — розрахована на те, щоб викликати обурення.



— Тоді для чого було його писати?



Саме для того, щоб спровокувати всезагальне обурення, викликати на себе град критики і відвернути увагу від головного удару по хрестиянству, який, згідно з основним правилом інформаційних маніпуляцій, мав лишитися непомітним. Прихована агресія завжди небезпечніша, ніж агресія відкрита, отим-то прихована деструкція «Книги Якова» виявилася значно шкідливішою, аніж лобова атака «Правдивого слова». Найцікавішим є те, що в назвах обох згаданих книжок закладено натяк на маніпуляцію.



— З «Правдивим словом» зрозуміло, а в чому натяк на лукавість у назві «Книга Якова»?



Річ у тім, що юдейське ім’я «Яаков» (не плутати з арійським Яків), згідно з книгою Буття (27.36), означає «обманець, хитрун, хитрий обманець», про що відверто пишеться у коментарях до Біблії і біблійних довідниках. Ідеться про легендарного родоначальника євреїв. Свою «кар’єру» він розпочав з того, що обдурив старшого брата Ісава, який тяжко працював у полі і прийшов додому смертельно голодний, тоді як молодший Яаков «у наметах сидів» (Буття, 25.27). Так от цей Яаков хитрістю купив в Ісава його первородство, заплативши йому сочевичною юшкою, яка йому (Яакову) навіть не належала, бо годував сім’ю не він, а Ісав. Згодом Яаков обманув свого рідного батька Ісака, видуривши у нього благословення. Втікаючи від лютої помсти Ісава (якого можна назвати «першим антисемітом»), він зупинився у свого дядька Лавана в Падані Арамейськім. Там Яаков одружився з двома дочками Лавана, які доводилися Яакову двоюрідними сестрами. Згодом він обдурив Лавана і таємно втік разом із дядьковою худобою та його дочками. За таку підступність Лаван намірився покарати свого племінника так само, як раніше цього хотів його брат-близнюк Ісав.



Пізніше цей Яаков-хитрун силою отримав благословення від якогось темного духа (світлий дух не боявся б ранкового світла) і привласнив собі арійське ім’я Ізраїль, що на три наступні тисячоліття внесло небачене сум’яття у людські голови. Заради справедливості зауважимо, що до останньої брехні Яаков не мав жодного стосунку, оскільки фальшиву історію про присвоєння Яакову імені Ізраїль-«богоборець» (Буття 32.29) вигадали значно пізніше його не менш «винахідливі» нащадки-фарисеї. А оскільки ця вигадка про перейменування не лише виглядала сумнівною, а й викликала недобрі підозри, то через кілька сторінок її довелося повторити: тепер уже не якийсь невідомий «нечистий» дає Яакову ім’я Ізраїль, а сам Єгова (Буття 35.10).



Так що у назві «Книга Якова» дається символічний натяк на те, що насправді це «Книга Обманщика» — так само облудна, як і «Правдиве слово».



— А може, ця книга писалася автором з добрими намірами, але потім «вийшло так, як завжди»?



Тепер важко аргументовано сперечатися про справжні наміри автора. Доцільніше скористатися євангельським принципом, що всяке дерево пізнається за його плодами: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині — хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги — із будяків?» (Мт 7.15—20). Сьогодні є очевидним, що «Книга Якова» зіграла на користь антихрестиян, юдохрістиян та єресі юдействуючих, які завжди намагалися причепити до юдейського ґрунту всі чотири опори хрестиянства — засновника, етнічну основу, вчення і церковну організацію.



— А чи можна сьогодні виявити автора і спонсора згаданої маніпуляції?

Це не просто, адже заключним етапом маніпуляції є знищення слідів маніпулятивного втручання. Проте немає нічого тайного, що не стало б явним. Якщо провести ретельне розслідування, то можна буде знайти авторів маніпуляції. Тим більше, що є одна начебто незначна зачіпка: «Книга Якова» в «науковій» літературі з 16 ст. почала називатися «Протоєвангелієм» або «Першоєвангелієм», хоча до Євангелія вона не має жодного стосунку. Просування терміну «Протоєвангеліє Якова» — це ще одна маніпуляція з назвами, яка має на меті «узаконити» в масовій свідомості цей єретичний текст. Адже така наукоподібна назва ставить «Книгу Обманщика» не лише в один ряд з канонічними євангеліями, а й вище їх — як «першоєвангеліє». З погляду інформаційної війни все це можна назвати «операцією прикриття». Було б надзвичайно цікаво дослідити, хто першим почав просувати назву «протоєвангеліє».



Треба сказати, що проведення згаданого вище сакрального розслідування давно назріло. Воно може принести багато цікавих відкриттів, дуже неприємних для професійних маніпуляторів і баламутів. Згадайте принцип, наведений в розділі 2.10.7. «Духовна війна проти Хреста»: «Початок інформаційної війни визначити неможливо, і це дає певні переваги агресорові. Але парадокс полягає в тому, що якщо жертва нападу встигне усвідомити, що проти неї ведеться інформаційна війна, то отримані агресором на початковому етапі переваги можуть обернутися проти нього самого». З цих позицій доцільно розглянути ще дві «закладки» — про «східні мандри» Ісуса та про його «братів».



ЧИ БУЛИ «СХІДНІ МАНДРИ»?



У численній літературі можна знайти оповідання про те, наче до початку свого служіння Ісус десь навчався — чи то в Єгипті, чи то в Індії, чи в Тібеті та різних інших екзотичних місцях. У такий спосіб люди намагалися пояснити, звідки у Нього були високі знання і надзвичайні якості, оскільки у канонічних євангеліях майже нічого не сказано про дитинство і молодість Ісуса.



Ми вже звертали увагу, що головною метою євангелій було викладення вчення та діянь Ісуса Хреста, а не подання біографічної інформації про євангельських героїв. Природно, що брак такої інформації дав поштовх для виникнення гіпотез і відвертих фантазій. Проте дуже енергійне і масштабне просування у масову свідомість категоричних тверджень про навчання Ісуса у різного роду магів, йогів чи єгипетських фокусників (про це писав ще Цельс) можна пояснити лише фактом інфор¬маційно-психологічної війни. Мета зрозуміла — принизити Його божественну сутність. Справді, адже якщо мудрості, телепатії, ходінню по воді, зціленню, воскресінню з мертвих Ісус навчився у якихось вчителів, то Він потрапляє в один ряд з цими вчителями, а то й опиняється нижче. Адже апологети «східних мандрів» доводять, що і Його вчення, і Його чудеса для «східних окультистів» були речами очевидними, мало не банальними.



Додамо, що в основі подібних тверджень лежить пантеїстичне уявлення про природу нашого світу, а пантеїзм і буддизм, як ми вже говорили, — це прихована форма матеріалізму (див.: 1.4.3. «Архетип «Матерія»). Такого роду світогляд не дозволяє припустити, що Ісус Хрестос як втілена божественна особистість міг володіти іншими джерелами інформації та енергії. Згадайте, що, згідно з євангеліями, Ісус майже не спав, незважаючи на те, що кожен день його служіння був насичений дуже інтенсивними фізичними та ментальними навантаженнями. А коли надвечір учні, що Його супроводжували, напівмертві від утоми валилися з ніг і тут же засинали, Він усамітнювався і проводив ніч у спілкуванні з Творцем Всесвіту.



Важливою причиною фантазій на тему «Звідки Хрестос брав знання?» є примітивні уявлення про галів-галілеян як про якихось затюканих селюків. Очевидно, що це наслідок юдейської пропаганди та їхнього зверхнього ставлення до галілеян, врешті, як і до всіх неєвреїв. Ця пихатість і зневажливість виявлялася в усьому: від неадеквантного сприймання квітучої, багатолюдної і культурної Галілеї як «околиці» гористо-напівпустельної і культурно відсталої Юдеї — до виразу «дурний галілеянин», що його юдеї перетворили на стійкий фразеологізм на кшталт московського «упрямый хахол».



Але мало хто замислювався над тим, що палестинські галілеяни і європейські кельти-галли — це народ того ж самого суперетносу, вихідці з того ж самого регіону — Західної України. І якщо в усьому світі великою повагою користуються високі знання і магічні здібності галльських мудреців — друїдів***, то логічно припустити, що такі ж самі друїди були і в галлів-галілеян****. Не випадково магічне мистецтво друїдів-волхвів до сьогодні збереглося саме в Карпатах — у традиції українських магів-мольфарів. Хрестос обрав на апостолів простих рибалок не тому, що в Галілеї не було своїх мудреців. Просто Йому потрібні були учні, не обтяжені колишніми знаннями і тому здатні сприйняти знання нового циклу, щоб без перекручень та власних домислів донести їх до всього світу. Прикладом саме такої — точної і лаконічної — передачі отриманої інформації є чотири канонічні євангелія.



Апологети «східних мандрів» не можуть зрозуміти: для досконалого знання юдейських писань і пророцтв Ісусу зовсім не обов’язково було вчитися в індійських йогів або в юдейських законників. Так само не був потрібним і «храмовий варіант» — начебто Він отримав знання з Єрусалимського храму за посередництвом Діви Марії, яка там виховувалася згідно з юдохрістиянською «Книгою Якова». Сучасна наука знайома з альтернативними способами засвоєння інформації, що виходять за межі буденного запам’ятовування. Хрестоматійним є приклад з американським ясновидцем Едгаром Кейсі, який опановував шкільні підручники за одну ніч — просто поклавши їх перед сном під подушку, і це при тому, що Кейсі був простою людиною з дуже посередніми здібностями (Прийма А. К. Эдгар Кейси. — М.: Олимп, 1999. — С. 58—59).



Ми ще не знаємо, яким чином навчався Ісус Хрестос, проте дуже вірогідно, що Він умів прямо підключатися до «небесного комп’ютера» (Загального інформаційного поля) і миттєво брати звідти все необхідне. Вочевидь, Йому це не важко було робити з огляду на те, що Він постійно знаходився у активному контакті з Богом-Отцем і ангелами, які Йому допомагали.



Нарешті, в євангеліях є переконлива вказівка на те, що Ісус до початку свого служіння весь час перебував у рідному місті і не ходив навчатися в інші країни: «Прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм на зібрання громади і почав до них промовляти. І всі погоджувалися з Ним і дивувались словам ласки, які виходили з уст Його і говорили: Чи Він не син Йосипа?» (Лк 4.16—22); «Прибувши в свою батьківщину, Він навчав їх на їхньому зібранні, так що вони дивувалися і говорили: Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія? Звідки ж йому це все? І зневірювалися в Ньому. Ісус же сказав їм: Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома. І не зробив там чудес через їхню невіру» (Мт 13.54—58); «І не міг зробити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки, і дивувався їх невірству» (Марко, 6.1—6).



Причина невірства мешканців Назарета очевидна: вони не могли сприйняти за Учителя чоловіка, який ще вчора жив серед них звичайним життям, можливо, працював теслею, робив для них столярні вироби і заробляв цим на хліб. Принципово іншою була б ситуація, якби Він хоч на півроку пішов в іншу країну на навчання — тоді б його сприйняли абсолютно по-іншому, мовляв, наш земляк пішов десь далеко, навчився і повернувся додому просвітленим. Але Ісус нікуди далеко не ходив, тому для назаретян Його нова роль Учителя стала просто шокуючою несподіванкою.



ЧИ БУЛИ В ІСУСА РІДНІ БРАТИ?



Ще однією світоглядною диверсією з метою применшити гідність Ісуса Хреста є поширення вигадок, наче у нього були рідні брати і сестри, тобто Марія начебто була багатодітною матір’ю, а Ісус був одним з багатьох її дітей.



Насправді Ісус був єдиним сином Марії. Вона не мала інших дітей, тому Ісус, вмираючи, доручив опікування Нею своєму улюбленому учню — апостолу Івану: «Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини учень взяв її до себе» (Ів 19.27). Навіть Ернест Ренан був вимушений визнати, що назаряни називали Ісуса «сином Марії» (Мк 6.3) тому, що Він був відомий «як єдиний син удови».



Згідно з євангеліями, Ісус мав двох нерідних братів — Якова і Йосипа (Мт 13.55, Мк 6.3), які були синами «іншої Марії» (Мт 27.61) — Марії Клеопової. Ця Марія була, найвірогідніше, двоюрідною сестрою Діви Марії, оскільки не буває рідних сестер з тим самим іменем. Відповідно, Яків і Йосип були троюрідними братами Ісуса.



Діва Марія мала ще одну сестру — Саломію. В оповіданні про розп’яття Ісуса розповідається, окрім Діви Марії, про трьох жінок: «При таврі Ісуса стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина» (Ів 19.25); «Між ними Марія Магдалина, Марія — мати Якова та Йосипа, і мати синів Заведея» (Мт 27.56); «Між ними була Марія Магдалина, Марія — мати Якова Молодшого та Йосипа, і Саломія» (Мк 15.40); «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія — мати Якова, та Саломія прийшли до гробниці, як сходило сонце» (Мк 16.1). Ці три жінки були найближчими до Діви Марії:

Саломія, сестра Діви Марії, мати синів Заведея — Івана і Якова;

Марія Клеопова — мати Якова Молодшого і Йосипа;

Марія Магдалина (з галілейського міста Магдала, або Магадан).



Згідно з християнською традицією, Саломія була рідною сестрою Діви Марії: «Сім’я Заведея була, згідно з переданням, в родинних стосунках з сім’єю Пресвятої Діви: Саломія і Пресвята Діва були рідними сестрами, — і це передання цілковито відповідає тому факту, що Спаситель… доручив Івану опікуватися Пресвятою Дівою» (ТБ, с. 831). Якщо це справді так, тоді сини Заведея — Яків та Іван — були племінниками Діви Марії і двоюрідними братами Ісуса.



Примітки:



* «Книга Якова» була написана до руйнування Єрусалима, проте її масоване просування фіксується у середині 2 ст. н. е.



** «Відсутність у новозавітній традиції достовірних відомостей про матір Ісуса дала можливість супротивникам християн, насамперед ортодоксальним юдеям, висунути свою версію її життя. Цю версію виклав Цельс у «Правдивому слові»»www.pravoslavie.org



*** Нагадаємо, що Рене Генон виводить слово «друїд» від «dru-vid» («сила-відати» — знавець сили). — Генон Рене. Символы священной науки. С. 196.



**** На цю обставину вперше звернув увагу Юрій Канигін у доповненому варіанті книги «Шлях аріїв». — К: А.С.К., 2003. — С. 313: «Галілея славилася своїми знаменитими друїдами — великими жерцями і великими провидцями. Ще й досі галілейські (друїдські) гороскопи та пророцтва дуже поціновуються не тільки на Сході, а й у Європі».



Продовження:

20 --- Галілеяни і юдеї




-----------------------

В тему:



Великий піст: час оновлення (початки практичного хрестиянства)



2007: Сонячний Вепр, Реформація, Спільна Дія



Хай Буде! Ісус і Марія вітають нас арійським салютом



Де і коли народився Ісус?



Іван Хреститель — відновлювач арійських традицій



Таємна вечеря чи арійський Новий рік?



1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ



2 --- ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ



3 --- ЦЕРКВА І ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ТЕКСТИ



4 --- МЕТАФІЗИЧНІ АРХЕТИПИ



5 --- ВОАНЕРГЕС, тобто СИНИ ГРОМУ



6 --- ІСУС, ЩО ОЗНАЧАЄ ЯСНИЙ



7 --- ХРЕСТОС І ХРІСТОС



8 --- ХРЕСТИЯНСТВО І ЮДОХРІСТИЯНСТВО



9 --- ДОГОВІР І ЗАПОВІТ



10 --- АРІЇ, АРІЙЦІ, ТРИПІЛЬЦІ



11 --- ГАЛЛИ — КЕЛЬТИ



12 --- ПЕЛАЗГИ, ГЕЛЛЕНИ, ГРЕКИ



13 --- МАГИ, ВОЛХВИ, ЕГРЕГОРИ, СИЛИ, БОГИ



14 --- ВІЙНА ЗА РОЗУМ



15 --- ПАЛІНГЕНЕЗІЯ, ТОБТО РЕІНКАРНАЦІЯ



16 --- ЧИ БУВ ХРЕСТОС ЮДЕЄМ?



17 --- ПЕЙСАХ ЧИ ПЕРЕХІД?



18 --- АРІЙСЬКА ОСНОВА ХРЕСТИЯНСТВА



Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка