15 --- ПАЛІНГЕНЕЗІЯ, ТОБТО РЕІНКАРНАЦІЯ

Багаторазове втілення духа є єдиною природною концепцією, яка просто і логічно розв’язує всі проблеми долі, шляху, гріха, кари, воздаяння, благодаті, здібностей, талантів.

Продовження. Попередній розділ книги «Пшениця без куколю»: 14 --- Війна за розум

Це питання надзвичайно хвилює сучасну людину, проте на нього не дають ясної відповіді ні наука, ні релігія. Наш буденний досвід свідчить про те, що людина не пам’ятає своє попереднє життя, з чого робиться поспішний висновок, що вона втілюється лише один раз. У той же час усім зрозуміло, що відсутність пам’яті — це не аргумент, адже людина багато чого не пам’ятає. Наприклад, кожен з нас колись народився, проте ніхто про це не пам’ятає (приблизно до трьох років у дитини взагалі відсутня довгострокова пам’ять). Урешті-решт, ми навіть не пам’ятаємо, що їли кілька днів тому.

З іншого боку, достеменно відомо, що з цього загального правила бувають рідкісні винятки: науково зафіксовано, що деякі люди досить ясно пам’ятають важливі моменти свого попереднього життя в іншому тілі. Частіше зустрічаються випадки туманного передчуття свого попереднього існування, з яким ми спонтанно стикаємося в різних незвичайних ситуаціях і змінених станах свідомості, передусім у своїх снах. Найчастіше спогади про попереднє існування трапляються у маленьких дітей, проте в міру дорослішання наша земна метушня всі ці спогади успішно стирає.

САМООЧЕВИДНІСТЬ РЕІНКАРНАЦІЇ

Факт багаторазового втілення людського духу (реінкарнація) протягом багатьох тисячоліть у народів усього світу вважався аксіомою — істиною, яка не потребує доведення. Інша річ, що вона по-різному інтерпретувалася різними народами: аборигенами Австралії та ескімосами Гренландії, давніми єгиптянами і греками, аборигенами Бразилії і Нової Зеландії, індо-арійцями і кельтами, японцями і українцями. Проте всі ці етнічні варіації об’єднує тверде переконання в наявності причинно-наслідкового зв’язку: життя людини у майбутніх утіленнях залежить від життя в попередніх утіленнях. Українські козаки казали так: «Хто помре рабом у цьому житті, той народиться рабом у наступному».

Факт багаторазового втілення був самоочевидним для Ісуса Хреста і апостолів, тому не потребував з його боку спеціального пояснення. Згадайте хоча б євангельське оповідання про сліпонародженого: «А коли йшов, побачив чоловіка, який був сліпим від народження. Запитали Його учні, кажучи: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився? Відповів Ісус: Ані він не згрішив, ані його батьки; але — щоб виявилися на ньому Божі діла» (Ів 9.1—3). Яким чином міг згрішити чоловік, що вже народився сліпим? Очевидно, що причина його нинішнього стану могла бути в його минулому житті — в попередньому втіленні його духу. Тобто апостоли поставили коректне запитання і отримали на нього чітку відповідь. Якби запитання було безглузде, то відповідь могла б бути приблизно такою: «Некмітливі! Які гріхи міг здійснити він ще навіть не народившись, щоб бути покараним за них сліпотою? Як може людина до народження бути покараною за свої гріхи?»

А ось фраза Хреста з Нагірної проповіді: «Яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мт 7.2). Це не що інше, як точне формулювання закону карми. Він передбачає багаторазове втілення, бо протягом одного життя описаний вище принцип справедливості реалізується далеко не завжди. З іншого боку, якщо Хрестос учив, що ми зобов’язані розплатитися за свої злі вчинки, то це передбачає, що у нас має бути можливість виправити свої гріхи якщо не в цьому, то в наступному житті.
В Євангелії є спеціальний точний термін, який позначає багаторазове втілення — це παλινγενεσια або παλιγγενεσιας, читається «палінгенезія», що перекладається з гелленської як «багатократне народження», старослов’янською — «пакибитіє»: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії (тобто під час наступних втілень) стократно одержите і життя вічне успадкуєте» (Мт 19.28—29). Термін «палінгенезія» використовували гелленські (давньогрецькі) філософи, зокрема Платон і Піфагор, для позначення саме реінкарнації.

ІСТОРИЧНА РОЗВИЛКА

Уявлення про палінгенезію є природним для людини. Без нього втрачається цілісність розуміння нашого світу, він стає чимось незрозумілим, хаотичним, несправедливим і жорстоким, а людське життя перетворюється на суцільний стрес і страх перед смертю. І навпаки: багаторазове втілення духа є єдиною природною концепцією, яка просто і логічно розв’язує всі проблеми долі, шляху, гріха, кари, воздаяння, благодаті, здібностей, талантів тощо.

Нагадаємо, що корені арійської ідеї багаторазового втілення сягають 55 ст. до н. е., коли народилася Гіперборійська традиція — система високих знань божественного походження. Ці знання передавалися з уст в уста, а коли почали забуватися, то були записані на різних мовах арійського кореню. Наприклад, на санскриті чотири тисячоліття тому зафіксовані такі ведичні терміни, як «атма» — земна психіка, «тваринна душа», яка вмирає після смерті тіла; «дживатма» (жива атма) або, скорочено, «джива», — «жива душа», «безсмертна духовна сутність», яка розвивається шляхом багатьох земних утілень-інкарнацій. Подібне зустрічаємо в латинській мові: «anima» — земна психіка, «тваринна душа», звідси «animal» — тварина; «spiritus» — дух, «жива душа».

Багатьох дивує подібність підходів і навіть термінів у східній (індоарійській) і західній традиціях: розділення на душу і дух, близькі за звучанням українське «жити», санскритське «джіті» і гелленське «ζωη» (дзое), позначення «тваринної душі» санскритським «атма» і латинським «аніма» тощо. Проте інакше й не могло бути, адже згадані фундаментальні поняття Гіперборійської традиції існували ще тоді, коли індоєвропейська спільнота була єдиним арійським етносом і говорила однією мовою.

Лише через 5 тисячоліть антитезою до арійської концепції палінгенезії стала фарисейська концепція одноразового втілення, яка згодом перекочувала в юдохрістиянство і суттєво вплинула на вчення християнської церкви. Переломним моментом вважається П’ятий вселенський собор, який відбувся у 553 р. у Константинополі і проходив за активного втручання імператора Юстиніана. На цьому соборі було засуджено вчення Орігена про передіснування людської душі та її повернення до єдності з Богом. Це було непряме заперечення палінгенезії. Щоправда, папа римський відмовився брати участь у цьому соборі, а коли пізніше він підтвердив рішення собору, то при цьому не згадав анатему (буквально — «відокремлення», «відсічення») щодо вчення Орігена. Так що питання про Орігена насправді залишилося відкритим, що визнає і «Католицька енциклопедія»: «Чи була накладена анатема на Орігена та його вчення? Багато учених умів вважає, що була, і така ж кількість це заперечує; більшість сучасних дослідників або перебувають у нерішучості, або відповідають непевно».

Та хоч би як там було, але після згаданої історичної розвилки офіційна богословська думка в основному розвивалася в напрямку ігнорування палінгенезії, хоч повсякденна християнська практика її визнавала. Проте маємо розуміти, що за інших політичних обставин з таким же успіхом могла перемогти ідея багаторазового втілення — і тоді вона стала б ключовим догматом ортодоксального християнства. Але якщо не палінгенезія, тоді що? На цю тему в Євангелії є одне надзвичайно важливе оповідання.

ВОСКРЕСІННЯ ЖИВИХ І «ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ»

Подія відбувається в Єрусалимі незадовго до Хрестових смерті та воскресіння: «23. Того дня приступили до Нього садукеї, які твердять, що не існує воскресіння, і запитали Його, 24. кажучи: Учителю, Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, хай його брат візьме жінку його і дасть потомство братові своєму. 25. Було у нас семеро братів: і перший, одружившись, помер, не маючи дітей, залишив дружину свою своєму братові; 26. так само й другий і третій — аж до сьомого. 27. Після всіх померла й жінка. 28. Тож у воскресінні котрого з сімох буде вона дружиною? Бо всі мали її» (Мт 22.23—28). «34. Ісус відповів їм: Сини цієї епохи женяться й виходять заміж. 35. Ті ж, що удостояться осягнути тієї епохи й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж, 36. та й вмерти вже не можуть, тому що вони є рівними ангелам і є синами Бога — воскресіння сини сущі» (Лк 20.34—36).

Цей невеличкий фрагмент Євангелія володіє величезною інформаційною насиченістю, тож проаналізуймо кожне його речення.

● 23. У ті часи в Юдеї були дві найбільші ворогуючі партії: садукеї і фарисеї. Перші визнавали лише п’ятикнижжя Мойсея (Тору), другі — інші старозавітні тексти та усне передання. Фарисеї вчили про «воскресіння мертвих»: неначе після смерті душа-психіка кожної людини потрапляє в «шеол» — своєрідний «накопичувач душ», «царство тіней», «ад». Там вони перебувають в якомусь напівсонному стані очікування воскресіння, яке відбудеться тоді, коли прийде Месія — раб Єгови — і відновить земне юдейське царство — «Царство небесне» (оскільки воно матиме небесну підтримку). Тоді будуть створені копії тіл всіх померлих, в які повернуться їхні колишні душі-психіки, тобто будуть відновлені їхні земні особистості з усією пам’яттю, рисами характеру, здібностями тощо. Тут же відбудеться Страшний суд, після якого праведники будуть вічно блаженствувати в юдейському царстві Месії, а грішники будуть зі своїми тілами вічно горіти в пеклі.

Образом пекла була «геєна» — глибокий яр Гінном на південній стороні тодішнього Єрусалима (сьогодні це майже центр міста), куди скидали міські нечистоти, трупи страчених злочинців і вмерлих тварин. Для боротьби зі сморідом і захисту від зарази тут постійно горів вогонь, тому це місце назвали «геєною вогненною».

Підтвердження своєму вченню про «воскресіння мертвих» фарисеї знаходили в книгах Йова (19.25), Ісаї (26.19) і Даниїла (12.2), а також у Псалмі 15.10. Садукеї відкидали це вчення, оскільки не вважали згадані джерела «канонічними».

● 24—28. Бажаючи прилюдно дошкулити фарисеям, садукеї представили Ісусу малоймовірну, а проте юридично бездоганну ситуацію, в якій намагалися показати абсурдність фарисейського вчення про «воскресіння мертвих». Справді, якщо воскреснуть мертві зі всіма своїми характерами, емоціями і життєвими прив’язаностями, то вони не лише можуть захотіти відновити колишні стосунки між чоловіками і жінками, але й будуть зобов’язані це зробити для виконання закону Мойсея.

● 34—36. Хрестос відповідає садукеям, що насправді в майбутньому все буде зовсім не так, як вони думають. Люди майбутньої епохи, які спроможуться воскресити свої тіла, набудуть фізичного безсмертя і, за прикладом Ісуса Хреста, стануть синами Божими. Відповідно, стосунки між чоловіками та жінками «тієї епохи» (гелленською αιων — еон, ера, епоха, юга) суттєво відрізнятимуться від стосунків «цієї епохи», принаймні в юридичних аспектах.

— Але що Хрестос мав на увазі під воскресінням?
Лише те, що Він незабаром сам здійснив — перетворив своє тіло на тіло з вищими можливостями. Справді, якщо до воскресіння Хрестове тіло просто було фізично здоровим і витривалим, то його нове — прославлене тіло — дозволяло проходити крізь стіни і миттєво пересуватися у просторі. Тобто воскресіння (гелленською αναστασις) — це перетворення фізичного тіла, переведення його на вищий рівень функціонування з суттєво досконалішим володінням можливостями нашого земного світу. Якщо звичайне тіло, отримане від батьків, накладає на втілений людський дух значні обмеження, то тіло воскресіння дозволяє людині діяти без фізичних обмежень. Прославлене тіло стає тріумфом Царства Божого, тобто боголюдського стану гармонійного поєднання божественного і земного, досягнення якого є головною метою істинного хрестиянина.

Можна сказати, що прославлене тіло відрізняється від звичайного тіла так само, як спеціально зшитий на конкретну людську фігуру костюм відрізняється від костюму, який нам видали зі складу готового одягу. Справді, адже фундаментальні параметри нашого звичайного тіла визначаються передусім генетикою наших батьків і їхнім психофізичним станом у момент зачаття — фактично при втіленні дух бере те, що йому дають. А от прославлене тіло є повністю «підігнаним» під особливості втіленої духовної сутності, тому воно зручне для неї і дозволяє їй діяти без обмежень звичайного тіла.

Проте для здійснення такої трансформації треба духовно і фізично зростати в палінгенезії, поступово покращуючи людську породу, розвиваючи культуру тіла як храму Святого Духа і неупинно плекаючи в собі Царство Боже, яке з маленького зерна виростає в могутнє дерево. А для цього треба докласти чимало особистих зусиль, адже «Царство Боже здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, схоплюють його» (Мт 11.12). Осягаючи Царство Боже, треба передусім оволодіти вірою — найпотужнішою силою у Всесвіті: «Щиру правду кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: Перейди звідси туди — і вона перейде; і ніщо не буде для вас неможливим» (Мт 17.20). Людина, яка осягнула стан Царства Божого, трансформує своє фізичне тіло і долає обмеження, які зазвичай накладає на нас цей земний світ. Для людини з тілом воскресіння вже немає нічого неможливого, бо вона за прикладом Хреста і згідно з його обіцянкою (Лк 20.36) стає боголюдиною і Божим сином.

— У чому різниця між Хрестовим ученням про «воскресіння живих» і фарисейським вченням про «воскресіння мертвих»?

При поверховій подібності, яку згодом використав ворог в інформаційній війні проти хрестиянства, ці вчення насправді розрізняються як день і ніч, як життя і смерть:

 
Хрестове вчення про воскресіння живих:
Фарисейське вчення про воскресіння мертвих:
Воскресіння досягають лише ті праведники, що пішли за Хрестом і осягнули боголюдський стан Царства Божого.
Воскресіння досягають і праведні, і грішні. Щоб стати праведником і досягнути вічного щастя в земному царстві Месії, досить ретельно виконувати заповіді Єгови (Втор. 6.25)
Воскресіння здійснюється дорослою людиною під час її земного життя шляхом фізичної трансформації
Воскресіння здійснюється відразу ж після виходу душ-психік померлих із шеолу — «царства тіней»
Перед воскресінням відбувається втілення достатньо досконалої духовної сутності, яка формує досконалу психіку
Воскресінню підлягає не дух, а психіка померлого, незалежно від рівня її досконалості («біоробот» не має втіленого духу, лише психіку)
Для досягнення духовної досконалості людині потрібно прожити багато життів, з кожним разом стаючи все праведнішою і святішою
Після смерті людська психіка не змінюється, а перебуває в пасивному стані очікування, аж доки не буде пробуджена Єговою
Для досягнення майбутнього воскресіння людям треба готувати майбутній генофонд, постійно покращуючи генетику своїх нащадків
Генофонд нащадків не має жодного впливу на якість тіла воскресіння — все залежить від того, чи захоче додатково обдарувати своїх рабів Бог Авраама, Ісаака і Яакова
Для того, щоб з кожним земним утіленням ставати все досконалішим і нарешті спромогтися воскреснути, треба щоразу залишати після себе істинні знання і високу культуру — «послання для майбутнього себе»
Наступне земне життя людини після воскресіння її психіки залежить лише від її одноразово прожитого попереднього земного життя, незалежно від того, щó вона залишить після себе

Фарисейське вчення передбачає воскресіння психічних оболонок давно померлих людей, хоча насправді ці оболонки за кілька днів після смерті фізичного тіла починають розкладатися і за якийсь час остаточно вмирають (ключовими тут є 3-ій і 40-ий день). Тобто фарисеї вчили про воскресіння того, чого вже немає, — справді, «воскресіння мертвих».

З Євангелія знаємо, що Хрестос тричі воскрешав померлих людей: сина наїнської вдови (Лк 7.11), дочку Яіра (Мк 5.22, Лк 8.41) і Лазара (Ів 11.1), який з цих трьох пробув мертвим найдовше — 3 дні. Але протягом цих кількох днів тілесної смерті їхні душі-психіки ще повністю зберігалися, тож після воскресіння їхні особистості не зазнали пошкоджень. Хрестос це навіть не називав смертю: «Увійшовши, каже їм: Чому метушитеся і плачете? Дівчина не померла, а спить» (Мк 5.39); «Наш друг Лазар заснув, — піду розбудити його» (Ів 11.11). Тобто, за цією логікою, Хрестос здійснив воскресіння живих, а не мертвих.

Про суттєву різницю між «воскресінням мертвих» і воскресінням живих свідчить і розмова між Хрестом і Мартою, сестрою Лазаря (Ів 11.23—25): «Каже їй Ісус: Твій брат воскресне. Мовить до Нього Марта: Знаю, що воскресне при воскресінні, останнього дня», тобто Марта сказала, що знайома з вченням фарисеїв про воскресіння «останнього дня» — у день Страшного суду. На що Хрестос їй заперечує: «Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, — хоч і помре, житиме».

Сам Хрестос також воскрес на третій день (а не «останнього дня»), з повним збереженням своєї психіки, тобто пам’яті та характеру. Але Хрестове воскресіння якісно відрізнялося від трьох описаних вище воскресінь: по-перше, Він воскрес сам без сторонньої земної допомоги; по-друге, Він воскрес у трансформованому, прославленому тілі. Саме таке воскресіння — ВОСКРЕСІННЯ ЖИВИХ — Хрестос залишив своїм послідовникам як приклад для наслідування. «Воскресінням мертвих» Він не займався.

— Але ж у церковному «Символі віри» говориться «очікую воскресіння мертвих»...

Після того, як християнська церква відкинула палінгенезію і відповідно євангельську ідею воскресіння живих, їй нічого не залишилося, як прийняти фарисейську доктрину «воскресіння мертвих». Наприклад, згідно з православною «Популярною біблійною енциклопедією» архімандрита Никифора (1891): «Воскресіння мертвих полягатиме в тому, що душі померлих знову поєднаються з колишніми тілами» (стаття «Воскресіння мертвих»). А ось сучасна редакція: «Перед кінцем світу Ісус Хрестос, супроводжуваний ангелами, знову прийде на землю в славі. Тоді всі, по Його слову, воскреснуть з мертвих, тобто відбудеться чудо, у якому душі померлих людей повернуться в їхні тіла, що вони мали до смерті, і всі померлі оживуть» (з сайту УПЦ КП). Те ж саме сьогодні стверджують католики, протестанти і ортодоксальні юдеї (щоправда, в останніх не Хрестос — син Божий, а Месія — раб Єгови).

Раніше те ж саме навчали фарисеї. Дивовижно, але за іронією долі християнська церква, відкинувши палінгенезію, проповідує вчення тих, кого Хрестос називав «дітьми диявола» (Ів 8.44) і «лукавим кодлом» (Мт 12.39), вважаючи їх найбільшими ворогами людини на її шляху до Царства Божого. Проте такий неприродний стан довго не триватиме. Християнський світ стоїть на порозі метанойї (оновлення), тож незабаром ідея палінгенезії посяде центральне місце у теорії і практиці, а у хрестиянський «Символ віри» буде внесене уточнення: «Вірю у своє майбутнє воскресіння і життя нової ери. Хай Буде!»

ПОВЕРНЕННЯ ДО ВИТОКІВ

Ще раз наголосимо, що палінгенезія (реінкарнація) — це перевтілення духу з формуванням нової психіки. Лише у надзвичайно рідкісних випадках (здебільшого, при раптовій смерті) психіка не розпадається після смерті людини, а перевтілюється разом з духом — і тоді відбувається явище метемпсихозу, після якого людина більш чи менш чітко пам’ятає своє попереднє життя.

В якості грубої аналогії уявіть собі, що життя — це сеанс роботи на комп’ютері. Після перезавантаження оперативна пам’ять («психіка») стирається, а зберігається лише те, що записане на вінчестері («дух»). Проте при неправильному (аварійному) завершенні сеансу фрагменти оперативної пам’яті зберігаються у вигляді незатертих тимчасових файлів і можуть вплинути (як позитивно, так і негативно) на хід наступного сеансу — «у наступному житті» комп’ютера.

Сьогодні ми маємо всі підстави повернутися до первинних уявлень про палінгенезію людського духу, адже вони відповідають не тільки вченню Хреста і науковій картині світу, але й нашому вродженому відчуттю правди.

Наші предки прагнули, щоб ми їх перевершили в осягненні Царства Божого. Сьогодні ми маємо ті можливості, яких вони не мали, тож зобов’язані виправдати їхні сподівання. Оскільки вони — це ми у попередніх втіленнях. А наші нащадки — це ми у наших наступних втіленнях.

КРИТЕРІЙ ІСТИНИ

По їхніх плодах, отже, пізнаєте їх (Матвій 7.20)

Істинне все, що продуктивне (Гете)

Концепція одноразового втілення є руйнівною, оскільки неминуче призводить до уявлень на кшталт «після нас хоч потоп» з повною безвідповідальністю і байдужістю до того, що людина залишає після себе на Землі. Сам же цей світ стає похмурим, несправедливим, жорстоким і нелогічним. Для того, щоб хоч якось пояснити вроджені відмінності між людьми з погляду різних схильностей, талантів, здоров’я, краси, а також наявність зла і страждань, юдействуючі теологи висунули концепцію відначальної зіпсованості людини через «первородний гріх». При цьому люблячого і милосердного Бога-Отця, Вишнього і Святого, вони, згідно з фарисейськими уявленнями, перетворили на примхливого рабовласника, який з незрозумілих причин одним дає блага, а іншим не дає.
І навпаки: прийняття євангельського вчення про реінкарнацію-палінгенезію формує в людях відповідальність перед своїм майбутнім, грядущими поколіннями і навколишнім природним середовищем. Світ, в якому діє палінгенезія, є добрим і справедливим, а його Творець є люблячим і милосердним — таким, яким він відначально був в арійській традиції і яким є у Хрестовому вченні.

Сучасні дослідники феномену палінгенезії підтвердили прадавню істину, що людина за рідкими винятками перевтілюється в рамках свого роду, свого народу і своєї Батьківщини. Тому варто завжди пам’ятати, що у наступному втіленні ми отримаємо те, що залишили після себе:

— якщо залишимо після себе здорових дітей, то народимося в здорових тілах;

— якщо залишимо після себе чисту природу, то народимося в земному раю, а не на смітнику;

— якщо залишимо після себе культуру, то народимося в світлі і знатимемо, хто ми, звідки прийшли і куди йдемо.

ДЕРЗАЙТЕ, ДІТИ БОГА!

Головна мета людини — осягнення Царства Божого, тобто стану поєднання божественного і земного як в кожній особистості, так і в усьому суспільстві. Приклад нам подав Ісус Хрестос, тому Його наслідування — це найголовніше правило хрестиянства. «Бути хрестиянином — це, власне, не що інше, як наслідувати Ісуса Хреста у людській природі, в міру свого покликання», — пише св. Василій Великий. «Станьмо подібними до Хреста, бо Він став подібний до нас. Зробімося богами задля Нього, бо Він став людиною задля нас», — закликає св. Григорій Богослов. У результаті людина має стати боголюдиною, а людська спільнота — боголюдством (расою четвертого психоінформаційного рівня). Очевидно, що цього неможливо досягнути протягом одного життя — лише в палінгенезії.

Тому людина, яка всупереч Євангелію і здоровому глузду відкидає палінгенезію, насправді відкидає можливість осягнення Царства Божого і висловлює недовіру всьому тому, що пообіцяв Хрестос у Добрій Новині, ігнорує Його втілення і принесене Ним світло знань, зневажає Його служіння, страждання, смерть і воскресіння.

Людина ж, яка визнає реальність палінгенезії, відкриває для себе перспективу стати подібною до Хреста. Тоді вона стає сонячним арієм, адже арій — це людина, яка сміливо обрала шлях боголюдського перетворення, плекання культури і збереження навколишньої природи. І вона отримає гідну винагороду за свою віру, сміливість і наполегливість: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте» (Мт 19.28—29).

Ми продовжуємо рухатися за Ним у палінгенезії. Нова арійська раса народиться в процесі наслідування втіленого Сина Божого, який прийшов у наш світ 2 тисячоліття тому і відомий під іменами Хрестос, Галілеянин, Назарянин, Син людський. І хай на цьому шляху нас не зупинять ні страх, ні перешкоди, ні сумніви, ні сама смерть: Дерзай, сину! Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. Царство Боже здобувається силою, і ті, що докладають зусилля, схоплюють його!

Продовження:
16 --- Чи був Хрестос юдеєм?

-----------------------
В тему:

«Книжка року 2006»: випадковість чи світоглядне відродження?

Реінкарнація при передчасній смерті

Зоряний мандрівник (Згадай себе!)

Реінкарнація і принцип економії енергії

Якщо ти арієць

1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ

2 --- ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ

3 --- ЦЕРКВА І ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ТЕКСТИ

4 --- МЕТАФІЗИЧНІ АРХЕТИПИ

5 --- ВОАНЕРГЕС, тобто СИНИ ГРОМУ

6 --- ІСУС, ЩО ОЗНАЧАЄ ЯСНИЙ

7 --- ХРЕСТОС І ХРІСТОС

8 --- ХРЕСТИЯНСТВО І ЮДОХРІСТИЯНСТВО

9 --- ДОГОВІР І ЗАПОВІТ

10 --- АРІЇ, АРІЙЦІ, ТРИПІЛЬЦІ

11 --- ГАЛЛИ — КЕЛЬТИ

12 --- ПЕЛАЗГИ, ГЕЛЛЕНИ, ГРЕКИ

13 --- МАГИ, ВОЛХВИ, ЕГРЕГОРИ, СИЛИ, БОГИ

14 --- ВІЙНА ЗА РОЗУМ
 

 

Гравець: 
Ігор Каганець
 
Форум Підтримати сайт Довідка