Америка і Китай можуть домовитися про щось «своє» за спиною Москви і «розпиляти» планету на двох

Про це у своєму дописі на Фейсбук зазначає американський політичний оглядач Тімур Сейтмуратов, який вважає, що у Москві сильно нервують зараз з двох приводів.

Перше. Візит Сі Цзіньпіна до Вашингтона

Америка і Китай можуть домовитися про щось «своє» за спиною Москви і, по суті, «розпиляти» планету на двох. Про такий варіант відкрито говорив ще великий і жахливий Генрі Кісінджер, який відвідав Пекін влітку 2023 року незадовго до своєї смерті. 

Кулуарні домовленості між США та Китаєм за спиною Росії не обіцяють Кремлю нічого доброго. Пекін готовий прагматично обговорювати з американцями архітектуру глобальної безпеки, виходячи з власних інтересів. Тим більше, що на даний момент у руках Вашингтона цілий набір безперечних козирів.

США зберігають проти товарів з Китаю середньозважений тариф на рівні 22,8%, що значно вище за американські тарифи для інших країн (10-15%) і майже в десять (!) разів перевищує колишню максимальну тарифну ставку, яка діяла до цього десятки років. У результаті Китай має незвичні складнощі з доступом на преміальний ринок США. Згідно з офіційною митною статистикою, імпорт товарів з Китаю до США впав до мінімуму за 16 років. І хто б що не казав, але навіть диверсифікувавши експортні потоки за іншими напрямками, Китай, безсумнівно, недоотримує величезні прибутки. Американський ринок і досі номер один у світі і за обсягами, і за маржинальністю.

І це далеко не все. Перекривши Китаю «пільговий» доступ до нафти Венесуели та Ірану, взявши за допомогою флоту під контроль нафтогазову логістику на Близькому Сході, Америка дедалі більше підсаджує Китай на свою енергетичну голку.

Китай – найбільший у світі імпортер нафти, а США – її найбільший виробник. «Тут є природні торговельні зв'язки в енергетичній сфері», – заявив нещодавно міністр енергетики США Кріс Райт в інтерв'ю CNBC.

Китай значною мірою залежав від постачання нафти з Близького Сходу. Проте зараз експорт із регіону сильно впав через скорочення судноплавства через Ормузьку протоку та активізацію конфлікту в Червоному морі між хуситами Ємену та Саудівською Аравією. Пекін мав величезні стратегічні запаси, які раніше допомагали йому справлятися з перебоями в поставках, проте зараз запаси закінчуються.

"Ми бачимо зростання імпорту Китаєм нафти зі США", – зазначив Райт у розмові з CNBC.

За словами Райта, згодом Китай та інші азійські покупці купуватимуть більше нафти з Аляски, оскільки адміністрація Трампа нарощує там обсяги видобутку. Поки що Пекін збільшує імпорт нафти з узбережжя Мексиканської затоки США.

США вже стали чи не основним постачальником етану до Китаю, оскільки виробники нафтохімічної продукції Китаю спішно шукали альтернативні джерела сировини на тлі різкого скорочення постачання етану та зрідженого нафтового газу (СНД) із Близького Сходу. Як повідомляв Bloomberg, Китай імпортує тепер із США 800 тисяч тонн етану на місяць, що на 60% більше від звичайного.

Все це означає лише одне – використовуючи як пряник обіцянку торгових, енергетичних та інших поступок (у тому числі і з постачання озброєнь Тайваню), а як батіг – можливе застосування «Пекельних санкцій», Вашингтон цілком може схилити Пекін до відмови від підтримки Москви.

Для Китаю, заради нормалізації відносин із Вашингтоном, злити інтереси Кремля як «розмінну монету» – цілком закономірний тактичний хід. Як каже одна з 36 китайських стратегем: «Пожертвуй сливою, щоб врятувати персик». Тож нічого надприродного.

Друге. Тріумфальна для Вашингтона угода з Данією та Гренландією

Угода щодо Гренландії стала для світової спільноти еталонним прикладом, як треба вирішувати складні геополітичні завдання.

Ще нещодавно Москва старанно підігравала зручним для неї наративам європейських чиновників та «політологів», які хором пояснювали: ідея Трампа перетворити острів на стратегічний форпост США «просто смішна». Шансів нуль. Данія ніколи не погодиться на розширений американський контроль за частиною своєї території. Суверенітет, міжнародне право, «це несерйозно» і таке інше.

Але минуло менше двох років. Данський прем'єр стоїть поруч із президентом США і дякує йому за угоду, яка, за її словами, хороша для Америки, для Гренландії, для Данії, для НАТО і для Європи.

Таким чином, Трамп не анексував острів і не принизив Копенгаген. Але зробив саме те, що опоненти ще вчора оголошували неможливим: закріпив безстроковий американський контроль над безпекою всієї стратегічно важливої ​​території, її природними ресурсами, не змінюючи формальний суверенітет цієї території.

І як тепер Росії пояснювати тій же світовій спільноті, чому з Кримом не можна було провернути схожий кульбіт? Але ж із Криму все й почалося… І все могло бути інакше, як з'ясовується. По любові та до взаємного задоволення. Мова, звичайно, не йде про лінійне порівняння ситуацій навколо Гренландії та Криму. Проте, за всіх відмінностей, загальний «гренландський» підхід у таких історіях цілком допустимий. І, прямо скажемо, бажаний.

«Китай та США – великі країни. Наші народи давно підтримують дружні стосунки, а їхні ІНТЕРЕСИ тісно переплетені. Обидві країни мають бути партнерами, а не суперниками. Здійснення великого відродження китайської нації та повернення величі Америки можуть повністю співіснувати, зміцнювати один одного та приносити користь світові. Обидві сторони мають прокласти шлях у нову епоху правильної взаємодії ДВУХ великих держав, рухатися НАЗУСТРІЧ один одному», – йдеться в заяві Китайського президента Сі, де він також висловив упевненість, що візит «принесе плідні результати».