Шарлотсвілль - одна з ланок кампанії з дискредитації спадщини Dixie - культури і історії американського білого Півдня після поразки в Громадянській війні (1861-1865).

Значну роль тут відіграє потужна негритянська політична сила - NAACP - Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення.

 "Недобитих" давним-давно нема на цьому світі, і в відсутності таких NAACP оголосила хрестовий похід на те, що від них залишилося, - символи Dixie.

У "чорні" списки увійшли підручники історії, фольклор "расистського" Півдня, прапори, назви шкіл, громадських будівель, вулиць, площ, парків на честь героїв Конфедерації, пам'ятники, монументи і навіть цвинтарні стели. Оскільки монументи на видноті, їм першим довелося прийняти удар на себе.

У вболівальників ревізії історії Конфедерації роботи непочатий край. Одних тільки "неправильних" статуй в країні понад тисячу, не рахуючи меморіальних парків, пам'ятних плит і фонтанів. В одних штатах справа йде швидко, в інших - з перемінним успіхом. На це багато причин, одна з основних - відсутність централізованої політики. Бути чи не бути пам'ятнику - в компетенції регіональної влади. І в компетенції функціонерів NAACP на місцях.

Наприклад, в тому ж Шарлотсвіллі у квітні цього року вони пролобіювали через міську раду знесення чотирьох пам'ятників Конфедерації та перейменування двох парків. Парк імені генерала-конфедерата Стоунволла Джексона став парком Правосуддя, а парк генерала Роберта Лі - парком емансипації.

Тільки за останній час в Нью-Орлеані ліквідували чотири монументи, позбулися пам'ятників Конфедерації інші десятки міст країни.

Не секрет, що негрів хлібом не годуй, а дай проти чого-небудь виступити. Не особливо вдаючись в суть предмету протесту. Цим вміло користуються їх демагоги-лідери. Трохи що не так, негайно мітинги плавно переходять в підпали машин, пограбування магазинів і вандалізм. Приблизно така ж тактика наскоку простежується з історією Громадянської війни.

Те, що рушійним мотивом відділення Півдня було не питання рабства, а фінансово-економічний диктат Півночі, нікого зараз не хвилює.

Ніхто не повірить, що чорні солдати воювали по обидва боки лінії фронту. Командувач армією Півночі генерал Улісс Грант до кінця війни був рабовласником, а генерал-конфедерат Роберт Лі відпустив своїх рабів ще в 1860 році.

Президент південців Джефферсон Девіс писав, "рабство на Півдні зійде нанівець незалежно від результату війни".

Великий емансипатор Лінкольн дав рабам особисту свободу, але без будь-яких майнових і цивільних прав. Не знаючи, як вижити, негри формували банди. Післявоєнну Америку захопила хвиля чорної злочинності. Особливо несолодко довелося Півдню.

Білі південці змирилися з поразкою, але не з новим порядком речей. З'явилися закони Джима Кроу, загони самооборони, міліція, Ку-клукс-клан.

Пам'ятники не ростуть самі по собі, їх створюють люди. Як вийшло, що на боці Конфедерації воювали 13 південних штатів, а меморіали конфедератам є в 31 штаті країни? У тому числі там, де про Громадянську війну й не чули. Основними "забудовниками" меморіалів були існуючі і понині громадські об'єднання "Дочки Конфедерації" і "Сини ветеранів Конфедерації".

Особливо сильні ці організації, зрозуміло, на Півдні. В силу різних життєвих причин нащадки конфедератів виявлялися на Півночі країни або на Далекому Заході і вже там споруджували меморіали на честь і пам'ять своїх батьків і дідів. Були б гроші і бажання.

І що цікаво, нові меморіали конфедератам з'являються в наш час. Тільки з 2000-го року в Північній Кароліні зведені 35 пам'ятників. Останній присвячений 79 конфедератам округу Мітчелл, загиблим, як свідчить епітафія, "за свободу і незалежність". І ні слова про рабство.

У Кам'яних горах Джорджії створили барельєфні фігури Лі, Джексона та Девіса. Так що у героїв Конфедерації не все втрачено.

Image

Ще один, після пам'ятників, найсильніший подразник - прапор Конфедерації. У боротьбі з цим символом NAACP начебто була успішною, під її тиском прапори були зняті з Капітолію декількох штатів. Під загрозою бойкоту найбільші виробники товарів народного споживання зобов'язалися не використовувати зображення прапора Dixie в якості торгової приманки.

Хоча, коли є попит, заборони ще ніколи не заважали торгівлі. Я часто буваю в американській глибинці, в будь-якій торговельній точці рясніє в очах від конфедеративного прапора на майках, шортах, купальниках, рушниках, банданах, кепках і кружках.

Однак цей прапор ніколи не був офіційним прапором Конфедерації. Насправді стяг був армійським прапором генерала Лі, і то протягом нетривалого часу.

І майже сто років потому, в 1950-х прапор знову спливає на світ божий в новій іпостасі - як символ білого протистояння наростаючому руху американських негрів за громадянські права.

Зображення припало до душі хіпі, музичним і спортивним фанатам, і пішло-поїхало, несподівано для себе прапор Dixie став символом Конфедерації.

Автор: Віктор Родіонов, Луїсвілл, Кентуккі (США)