Економіка і майбутнє - за Євразією, пише у своїй статті Аугусто Самора (Augusto Zamora) на El Mundo. 

Загальна площа і чисельність населення Росії та Китаю становить майже 27 мільйонів квадратних кілометрів і півтора мільярда людей. А з урахуванням їхніх союзників (Казахстан, Білорусь, Киргизія, Іран і т. д.) ці показники збільшаться ще на п'ять мільйонів квадратних кілометрів і 300 мільйонів жителів.

В цілому виходить близько 32 мільйонів квадратних кілометрів і 1,8 мільярда чоловік.

Це більше, ніж Африка (30,37 мільйонів квадратних кілометрів і 1,22 мільярда жителів).

Територія вищезазначених країн простягається від Камбоджі до Баренцевого моря, під їх контролем знаходиться Каспійське море, вони займають панівне становище в Чорному морі і вирішальне в Балтійському. Союз з Іраном дозволяє їм здійснювати проектування сили на Перську затоку та Індійський океан, а через Сирію забезпечувати присутність в Середземному морі.

Іншими словами, російсько-китайський союз займає панівне становище в Євразії і має небачену міць.

В Азії є два гравці, які мають величезне геостратегічне значення: Індія і Пакистан. США намагалися перетягнути Індію на свою сторону, але зіткнулися з двома непереборними перешкодами.

Перше: будучи регіональною державою, Індія діє за власним планом, в якому нема місця сумнівним і незрозумілим зближенням.

Друге: Індія є стратегічним союзником Росії - в минулому СРСР - і не збирається цей союз руйнувати, розглядаючи його як основний. Тим більше вона не хоче перетворитися на пішака далекої морської держави, що не грає в Індійському океані особливої ​​ролі.

Пакистан, давній суперник Індії, з якою він тричі воював (і завжди опинявся переможеним) та веде жорстку територіальну суперечку через Кашмір, був і продовжує залишатися союзником Китаю.

Пакистан підтримує з цією країною тісні зв'язки у військовій, торгово-економічній та стратегічній областях, які постійно розширюються. З деяких питань і в залежності від обставин він виступає (або не виступає) на стороні Вашингтона. Навряд чи кине Пакистан Пекін заради зближення з США.

Крім усього іншого Росія і Китай продовжують здійснювати свій проект, можливо, наймасштабніший і найоригінальніший в сучасному світі, з перетворення ШОС (Шанхайської організації співробітництва) на провідну організацію Євразії.

У червні Пакистан та Індія вступили в ШОС в якості повноправних членів. Цей важливий факт не отримав належного висвітлення в західних ЗМІ. Пакистан вступив за підтримки Китаю, а Індія - Росії.

Після прийому цих двох нових членів на ШОС припадає 60% території Євразії, 45% світового населення і 20% світового ВВП. Але зміни в Євразії на цьому не закінчуються.

У червні 2016 року Індія, Іран і Афганістан підписали угоду про будівництво в Ірані великого порту Чехбехар (Chabahar), який стане перевалочним пунктом для товарообігу між Середньою Азією та Афганістаном. З введенням в дію Чехбехара Іран перестане залежати від ОАЕ в питаннях навантаження і розвантаження великих кораблів. Індії цей порт дасть можливість подолати ті перешкоди, який Пакистан завдає індійській торгівлі з цим регіоном. Для Афганістану Чехбехар стане головним виходом до моря.

Китай і Пакистан також займаються питаннями розвитку портової інфраструктури. У листопаді 2016 року в Пакистані почав працювати порт Гвадар (Gwadar), основний елемент Економічного коридору Китай-Пакистан (ЕККП) довжиною три тисячі кілометрів. Домовленість про його будівництво було досягнуто в 2013 році, а саме будівництво почалося в 2015. Китай здійснює інвестиції в інфраструктуру в обсязі 46 мільярдів доларів, що в три рази більше іноземних інвестицій, отриманих Пакистаном з 2008 по 2015 рік.

ЕККП з'єднує китайське місто Кашгар (Kashgar), розташоване в Синьцзян-Уйгурському автономному районі, з Індійським океаном. Це приносить Пекіну чималі плюси, забезпечуючи прямий вихід на Середній Схід і більш гнучкий вплив в Африці. Дозволяє зменшити значення Малакської протоки, контрольованої флотом США (через яку проходить значна частина його товарообігу). До того ж виступає в якості своєрідної противаги порту Чехбехар і знижує вплив США в Пакистані.

Крім економічного ривка, забезпечення зайнятості населення та модернізації своєї інфраструктури ця країна набуває козирі в своєму затяжному конфлікті через Кашмір, який Індія вважає своєю територією.

Є ще один важливий аспект. Як зазначив прем'єр-міністр Пакистану, «ЕККП є новою концепцією дипломатії, що заснована на загальних цілях процвітання для Пакистану і всього регіону, проект, спрямований на викорінення бідності, безробіття і відставання в розвитку».

Росія також розробляє з Індією нові маршрути. У липні нинішнього року було оголошено про російсько-індійський проект з будівництва коридору Північ-Південь довжиною 7,2 тисячі кілометрів, який з'єднає Бомбей з Санкт-Петербургом і пройде по території Ірану і Азербайджану, з'єднавши індійські порти Кандла (Kandla) і Нава-Шева (Nhava Sheva) з іранським портом Бендер-Аббас (Bandar Abbás), звідки ходитимуть потяги в Росію.

Цей коридор аналогічний Новому шовковому шляху, за допомогою якого Китай має намір отримати вихід на Євразію і Африку. Щотижня з Китаю відправляються поїзди до Іспанії, а в січні відкрилася лінія Іу-Лондон, що з'єднує Великобританію і Китай. Подорож залізницею протяжністю 12 тисяч кілометрів займе 18 днів. Морським шляхом на це буде потрібно 30 днів.

В питаннях прокладки нових торгових маршрутів всі чотири держави мирно змагаються одна з одною. Пропоновані ними маршрути взаємно доповнюють один одного. Росія підтримує китайський проект «Новий шовковий шлях», а Китай - ЄвразЕС, на яке Росія покладає великі надії.

У 2014 році Іран підписав з Пакистаном дев'ять меморандумів про взаєморозуміння, а в березні 2016 - шість угод про співпрацю. «Безпека Пакистану - це наша безпека, а безпеку Ірану - це безпека Пакистану», - підсумував президент Ірану Гасан Рухані.

Перед XII зустріччю у верхах «великої двадцятки» голова КНР Сі Цзіньпін побував з офіційним візитом в Москві. Це була його 22 зустріч з Володимиром Путіним після вступу на посаду в березні 2013 року, тобто більше п'яти зустрічей на рік, або, в середньому, одна зустріч кожні два місяці.

А якщо до цього додати зустрічі російських і китайських міністрів та інших посадових осіб, то вийде наступна картина: постійний щоденний діалог між Москвою і Пекіном, що дозволяє скласти уявлення про ступінь взаєморозуміння між двома державами.

Сі Цзіньпін і Путін обговорили створення зони вільної торгівлі між Китаєм і ЄврАзЕС, а також китайську участь у будівництві високошвидкісної залізниці Москва-Казань.

Крім того, вони підписали угоди про співпрацю в енергетиці, космічних дослідженнях і виробництві продовольства. Сторони мають намір довести товарообіг до 200 мільярдів доларів і збільшити китайські капіталовкладення в Росію до 12 мільярдів доларів до 2020 року.

Також був заснований інвестиційний фонд для розвитку відносин між північно-східними районами Китаю і російським Далеким Сходом. Як зазначив Сі Цзіньпін, «Китай став найбільшим торговим партнером російського Далекого Сходу».

Окремої розмови заслуговує російсько-китайське військове співробітництво. У червні цього року в Астані міністри оборони двох країн підписали дорожню карту про зміцнення військового співробітництва між Росією і Китаєм в період з 2017 по 2020 рік. Як вказує китайська сторона, підписання цього документа свідчить про «високий рівень взаємної стратегічної довіри і стратегічної взаємодії між двома країнами».

Військові відомства Китаю і Росії проводять «регулярні консультації з питань стратегічної безпеки», остання з них відбулася у вересні 2016 року.

Росія є єдиною країною, яка поставляє Китаю великі партії зброї та надає послуги у військовій області. Міністр оборони РФ Сергій Шойгу під час візиту до Пекіна в листопаді 2016 року сказав, що обсяг продажів озброєння складає близько трьох мільярдів доларів на рік.

Якщо зіставити ці фантастичні суми і проекти Росії і Китаю з тим, що відбувається в Європі і США, то отримаємо дуже приблизне уявлення про перспективи світу.

На Заході нема аналогічних проектів. Протягом останніх двох десятиліть він виступив ініціатором низки воєн та інтервенцій, озброєних і неозброєних, дестабілізуючих інші країни.

Трамп вимагає від Європи збільшити свої військові витрати. НАТО вимагає відправити до Афганістану ще більше військ і збільшити їх чисельність в Сирії.
НАТО націлює свою військову машину проти супротивників, які в п'ять разів перевищують альянс за ресурсами, територією, розмахом і здатністю мобілізуватися. Вони займають величезний простір, який неможливо завоювати.

Економіка і майбутнє - за Євразією - вважає Аугусто Самора (Augusto Zamora) на El Mundo.