«Вавілон був і Ассірія, і пройшли, як сон, як дим…».
( ці віршовані рядки великого поета Євгена Маланюка, і картина великого живописця Миколи Стороженка «Передчуття Голгофи» - ніщо інше, як попередження людству…).
Високі слова Ліни Костенко у повній мірі характеризують малярську творчість і життя академіка Миколи Стороженка:
«При майстрах якось легше. Вони – як Атланти
Держать небо на плечах. Тому і є висота…».
А був випадок, під час розпису стелі під банею церкви Миколи Притиска, Микола Андрійович так захопився процесом писання, що впав з металевого риштовання, зачепившись за металеву конструкцію, сильно поранив руку. Першим на допомогу нагодився Олесь Соловей, відомий митець і учень пана Миколи. Та він і у ту драматичну миттєвість в іншому розумінні, втримався на висоті…
Сходження на верховину не дає справжнього відчуття висоти, якщо над головою не видно інших верховин, що мріють понад хмарами, а внизу не глибочіють темні провалля. Прагнути верховин знання… Те й робив завжди.
Прийшов у цей світ Микола Стороженко 24 вересня 1928 року у селі В’язове, на Сумщині. Хлопченям вугликом робив дитячі малюнки на печі. Незабутня бабуся Варвара щовечора розповідала казки, навчила колядок. Загалом же, дитинство Миколи, було не те щоб важким, воно було нестерпним. Рік 1933 й, йому було 5 років. У пам’яті дитячій не стерлося побачене : «Драпіжники – більшовики забрали, вивезли з хати, що тільки можна було – одяг, полотно, дзеркало, годинник, стіл, з батькових плечей стягли кожуха. Забрали й токарний верстат, інструменти не знайшли. Спокушали мене малого цукеркою, зціпенівши мовчав, хоча знав де сховок…». Їхня родина була заможною, таких тоді переслідували, погрозами гнали у колгоспи. Батько, Андрій Стороженко був вправним столяром. Вмів робити багато що, - колеса до возів, діжки,причандалля до сокир і пилок, виготовляв прядки на токарному верстаті, вручну крутили колесо, а також – саморобні гітари і мандоліни. На їхню сім’ю тиснули особливо, бо тільки чотири двори у селі, з двох тисяч, не записалися до колгоспу. Та пам'ять художника береже і промінчики теплих споминів, дівочий спів на вигоні, край села. Микола Андрійович зізнається: «Отой спів тривожить, бентежить мою душу донині…».
Голодомор – геноцид 1932 – 33 років, він же й етноцид. Спочатку відбирали у людей – курей, яйця, зерно, потім витягували картоплю і буряки з погребів і ям. Проштрикували шомполами землю. Пан Микола і тепер з гіркотою розповідає : «Наприкінці осені 1932року, чи на початку зими, батько брав сак, яким вудять рибу, ловив горобців, яких скубли і варили. На горищі глинобитної хати зберігали гречану полову, її варили з козячою шкірою, не було навіть картоплини. А більшовицькі емісари у селах розпилювали стовбури дерев, щоб часом селяни там щось їстівне не сховали».
У В’язовому, як і в десятках тисяч сіл України скидали замерзлі тіла померлих на підводи. Траплялися і випадки людоїдства. Малий Миколка з татом вишукував у полі залишки мерзлих буряків. Митець продовжує непідйомно важку оповідь: «Знайшли чи то три, чи чотири бурячини, достеменно не пригадаю, нас впіймали і затримали обох. На батька наклали штраф, а вночі, виламавши двері, забрали з домівки все, що ще залишалося…».
Прийшла весна, радості звісно не принесла, та із землі почала проростати лобода і трава, собак у селі не стало зовсім, їх поїли. Вимерло половину мешканців села. «Червона мітла» вимітала, що лиш бачили очі більшовицьких посіпак.
Маємо почути з уст сковородинської людини і таке: «У мене не було дитинства. Як сина куркуля не брали до школи. Коли ж таки став школярем, почепили на шию червоний галстук, батько вдома зірвав. Другого дня знову одягають, я ж знімаю галстук. Місцеві комсомольці стягнули з бані церкви хрест, руйнували храм. Мені до 65 років та влада згадувала батька – куркуля».
Це гостра драма і трагедія людська. Щоб у літературному творі описати усенькі жахіття пережиті хліборобами у ті чорні роки, треба дочекатися з’яви
постаті не меншої , ніж Шевченко або Шекспір. Пережите не могло не відобразитися у малярстві Миколи Стороженка. Він говорить: «Не можу бути злим, і додає, живопис повинен бути вистражданим..». І цій, великій духом українській людині, неможливо не вірити. Батько його теж малював, ба навіть робив проекти, почасти, проект села у майбутті. В 1934 році безбожники – нелюди палили у їхньому дворі ікони. Тітка Явдоха дві з них врятувала, вони зберігаються у пана Миколи вдома.
Час не стоїть на місці, звільнена Україна від німецьких нацистів, Микола стає студентом, спершу – Одеського художнього училища, потому, Київського державного художнього інституту, навчався винятково на відмінно. Не давали спокою, націоналістичні погляди «чіпляли» до 1988 року. Жив і творив під «ковпаком», внутрішньо будучи вільним.
А зараз, про роздуми, на які наштовхнув грандіозний твір живопису «Передчуття Голгофи» ( не тільки за розміром, 7 на 4 метри), написаний справжнім Майстром сучасного малярства.
Передчуття як Попередження.. Так, це попередження здійснене мистецьким способом, нам, усім сущим людям Ойкумени, на предмет того,що неправильно живем, передовсім, нехтуючи і забуваючи настанови і заповіти Ісуса. Це попередження і українцям, тим , що зреклися мови своєї Землі, не знають звичаїв, традицій, правдивої історії. Це нагадування і про те, що не виживе той народ, який дивиться на власну історію очима захланного сусіда. Це і відчуженість від Природи і надмірне занурення у технократизм. Полотно – попередження, по змісту в нього закладеному, нагадує інформацію, отриману від волхва – мудреця, котра органічно переплітається з основними засадами декалогу Ісуса Христа. Езотеризм не просто присутній у цьому творі, він там пульсує і живе.
В «Упанішадах» є слово Атмахан, воно означає – убійник Духа. То така сутність, що ставить над усе – матеріальне начало, не переймається розвитком духовності, живленням душі, нищить будь – які прояви Світла. Бачимо приховану запрограмованість на поступову смерть, на знищення роду людського. Окремі наслідки можемо спостерігати – природні стихії, різі катаклізми, зміна клімату. Початки знаходяться у затемненій людській свідомості, у долішніх началах, в тому, що не бажає Божественного переходу, повернення людства у Золотий цикл історії( орієнтовно поступовий перехід почнеться у 2016 році). Виклики стоять перед людством велетенські, проте маємо шанс осягнути вищих рівнів духовності, зберегти внутрішню чистоту, продовжити безупинне вдосконалення. Еволюція душі повільний процес, та інакшого варіанту немає. Час Атмахану добігає кінця, до свого завершення доходить фаза історії «Калі – юга», у якій панує – беззаконня, продажність, хабарництво, аморальність, деградація і руйнування сім’ї. Хворіє людська спільнота Планети. Адже знаємо, - що хвороба тіла, то спочатку – хвороба духа і попередження Згори. Доречною буде думка езотерика Рене Генона: «Нам не можна легковажити ситуацією. Слід розглядати її такою,якою вона є, без оптимізму, але й без песимізму, тому що, кінець старого світу, буде одночасно початком нового».
Поступальний перехід до Золотого віку (Сатья – юга), та пора , яка поступово, але буде наповнюватися різними видами довершеності.
Буде відбуватися структуризація суспільства, з подальшим поділом на стани
( варни), що відповідає людській і космічній сутностям. Почнуть приходити до влади люди честі, вони будуть правити справедливо, сумлінно і професійно виконувати покладені на них обов’язки.
Щодо України, то пригадаймо роки правління сумнозвісного прислужника Москви – Щербицького. Тоді почали масово переводити на московську мову викладання українські школи. Прийшло Попередження – Чорнобиль…Без повернення України до мови цієї Землі, без відродження менталітету властивого славним предкам нашим, наш народ очікують тяжкі форми розплати, за відмову від свого і за прислуговування завойовникам. До того часу, поки Україною будуть керувати варяги і хозари ( духовні) не буде на її територіях ладу, справедливості і порядку. Новий ( прийдешній) правитель України має попросити пробачення у народів Європи за кількасотлітню допомогу і сприяння манкуртів- малоросів у розбудові найкривавішої в історії людства імперії ( царська Росія, Радянський (російський) Союз). Такий мужній вчинок дасть позитивний імпульс до істинного оновлення України – Русі.
У наші двері поки – що обережно, але настирливо грюкає епоха Водолія. Московські ідеологи тлумачать цю еру, як епоху єднання слов’янського світу довкола Москви. Даруйте, доволі брехні, бо москвини – не слов’янський світ!
Науковець, мислитель Ігор Каганець ( той, що випереджає Час) з такою думкою звертається до нас: «Російський месіанізм – це до певної міри передчуття світової місії України». У цей епохальний період повинно відбутися об’єднання християнських церков ( католиків і православних). Найбільші перешкоди чинитиме об’єднавчому руху Московська церква. Дуже багато буде залежати від вибору і поведінки українців, не тільки у релігійній сфері. Будуть відбуватися не лише об’єднавчі процеси, відмиратимуть ретроградні відносини, які заважають розвитку народів , щоб визначитися на підставі вільного вибору. Закономірно , що у різних країнах Європи, Азії, Африки, відбуваються гучні протести, повстання, підвищується градус боротьби окремих народів за свою державність.
2015 рік – кінець голоцену, та початок пост – залізного віку.Геніальний вчений , професор Микола Чмихов писав: « Неминучість космічного катаклізму в першій половині 21 століття вважаємо, підтверджується цілою серією затемнень у день весняного рівнодення ( вони відбудуться, на думку вченого) – 20 березня 2015, 2034, 2053 років. За останні 4 тисячі років таке
«нашарування» затемнень навколо дня весняного рівнодення, до того ж на рубежах 532 – річних циклів, ми відзначаємо тільки в 7 столітті до нашої ери».
Останній абзац у монографії дослідника звучить як заповіт, звернений до нас:
«Пам’ятаймо ж про нашу відповідальність перед Вічністю .Постараймося застосувати знання, що тисячоліттями нагромаджувалися, для врятування себе і світу в умовах будь – якого космічного катаклізму».
Приходить днина, коли треба виплутуватися із психологічних і ментальних тенет, у котрих, можливо жив бездумно роками, але руйнуючи стару хату, де жила слабкість, треба водночас будувати нову – світлу і простору оселю Духа. Не біймося таємниць, навпаки, станьмо їх улюбленцями, бо бажання пізнати щось недоступне, то одна із рушійних сил Світу, а світ цей можна осягнути за допомогою Мудрості… Не просім більше світла, позбудьмося сліпоти приземленості…
Андрій Будкевич.
«Українська літературна газета».
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
«Вавілон був і Ассірія, і пройшли, як сон, як дим…».
( ці віршовані рядки великого поета Євгена Маланюка, і картина великого живописця Миколи Стороженка «Передчуття Голгофи» - ніщо інше, як попередження людству…).
24storozhenko.jpg
Високі слова Ліни Костенко у повній мірі характеризують малярську творчість і життя академіка Миколи Стороженка:
«При майстрах якось легше. Вони – як Атланти
Держать небо на плечах. Тому і є висота…».
А був випадок, під час розпису стелі під банею церкви Миколи Притиска, Микола Андрійович так захопився процесом писання, що впав з металевого риштовання, зачепившись за металеву конструкцію, сильно поранив руку. Першим на допомогу нагодився Олесь Соловей, відомий митець і учень пана Миколи. Та він і у ту драматичну миттєвість в іншому розумінні, втримався на висоті…
Сходження на верховину не дає справжнього відчуття висоти, якщо над головою не видно інших верховин, що мріють понад хмарами, а внизу не глибочіють темні провалля. Прагнути верховин знання… Те й робив завжди.
Прийшов у цей світ Микола Стороженко 24 вересня 1928 року у селі В’язове, на Сумщині. Хлопченям вугликом робив дитячі малюнки на печі. Незабутня бабуся Варвара щовечора розповідала казки, навчила колядок. Загалом же, дитинство Миколи, було не те щоб важким, воно було нестерпним. Рік 1933 й, йому було 5 років. У пам’яті дитячій не стерлося побачене : «Драпіжники – більшовики забрали, вивезли з хати, що тільки можна було – одяг, полотно, дзеркало, годинник, стіл, з батькових плечей стягли кожуха. Забрали й токарний верстат, інструменти не знайшли. Спокушали мене малого цукеркою, зціпенівши мовчав, хоча знав де сховок…». Їхня родина була заможною, таких тоді переслідували, погрозами гнали у колгоспи. Батько, Андрій Стороженко був вправним столяром. Вмів робити багато що, - колеса до возів, діжки,причандалля до сокир і пилок, виготовляв прядки на токарному верстаті, вручну крутили колесо, а також – саморобні гітари і мандоліни. На їхню сім’ю тиснули особливо, бо тільки чотири двори у селі, з двох тисяч, не записалися до колгоспу. Та пам'ять художника береже і промінчики теплих споминів, дівочий спів на вигоні, край села. Микола Андрійович зізнається: «Отой спів тривожить, бентежить мою душу донині…».
Голодомор – геноцид 1932 – 33 років, він же й етноцид. Спочатку відбирали у людей – курей, яйця, зерно, потім витягували картоплю і буряки з погребів і ям. Проштрикували шомполами землю. Пан Микола і тепер з гіркотою розповідає : «Наприкінці осені 1932року, чи на початку зими, батько брав сак, яким вудять рибу, ловив горобців, яких скубли і варили. На горищі глинобитної хати зберігали гречану полову, її варили з козячою шкірою, не було навіть картоплини. А більшовицькі емісари у селах розпилювали стовбури дерев, щоб часом селяни там щось їстівне не сховали».
У В’язовому, як і в десятках тисяч сіл України скидали замерзлі тіла померлих на підводи. Траплялися і випадки людоїдства. Малий Миколка з татом вишукував у полі залишки мерзлих буряків. Митець продовжує непідйомно важку оповідь: «Знайшли чи то три, чи чотири бурячини, достеменно не пригадаю, нас впіймали і затримали обох. На батька наклали штраф, а вночі, виламавши двері, забрали з домівки все, що ще залишалося…».
Прийшла весна, радості звісно не принесла, та із землі почала проростати лобода і трава, собак у селі не стало зовсім, їх поїли. Вимерло половину мешканців села. «Червона мітла» вимітала, що лиш бачили очі більшовицьких посіпак.
Маємо почути з уст сковородинської людини і таке: «У мене не було дитинства. Як сина куркуля не брали до школи. Коли ж таки став школярем, почепили на шию червоний галстук, батько вдома зірвав. Другого дня знову одягають, я ж знімаю галстук. Місцеві комсомольці стягнули з бані церкви хрест, руйнували храм. Мені до 65 років та влада згадувала батька – куркуля».
Це гостра драма і трагедія людська. Щоб у літературному творі описати усенькі жахіття пережиті хліборобами у ті чорні роки, треба дочекатися з’яви
постаті не меншої , ніж Шевченко або Шекспір. Пережите не могло не відобразитися у малярстві Миколи Стороженка. Він говорить: «Не можу бути злим, і додає, живопис повинен бути вистражданим..». І цій, великій духом українській людині, неможливо не вірити. Батько його теж малював, ба навіть робив проекти, почасти, проект села у майбутті. В 1934 році безбожники – нелюди палили у їхньому дворі ікони. Тітка Явдоха дві з них врятувала, вони зберігаються у пана Миколи вдома.
Час не стоїть на місці, звільнена Україна від німецьких нацистів, Микола стає студентом, спершу – Одеського художнього училища, потому, Київського державного художнього інституту, навчався винятково на відмінно. Не давали спокою, націоналістичні погляди «чіпляли» до 1988 року. Жив і творив під «ковпаком», внутрішньо будучи вільним.
А зараз, про роздуми, на які наштовхнув грандіозний твір живопису «Передчуття Голгофи» ( не тільки за розміром, 7 на 4 метри), написаний справжнім Майстром сучасного малярства.
Передчуття як Попередження.. Так, це попередження здійснене мистецьким способом, нам, усім сущим людям Ойкумени, на предмет того,що неправильно живем, передовсім, нехтуючи і забуваючи настанови і заповіти Ісуса. Це попередження і українцям, тим , що зреклися мови своєї Землі, не знають звичаїв, традицій, правдивої історії. Це нагадування і про те, що не виживе той народ, який дивиться на власну історію очима захланного сусіда. Це і відчуженість від Природи і надмірне занурення у технократизм. Полотно – попередження, по змісту в нього закладеному, нагадує інформацію, отриману від волхва – мудреця, котра органічно переплітається з основними засадами декалогу Ісуса Христа. Езотеризм не просто присутній у цьому творі, він там пульсує і живе.
В «Упанішадах» є слово Атмахан, воно означає – убійник Духа. То така сутність, що ставить над усе – матеріальне начало, не переймається розвитком духовності, живленням душі, нищить будь – які прояви Світла. Бачимо приховану запрограмованість на поступову смерть, на знищення роду людського. Окремі наслідки можемо спостерігати – природні стихії, різі катаклізми, зміна клімату. Початки знаходяться у затемненій людській свідомості, у долішніх началах, в тому, що не бажає Божественного переходу, повернення людства у Золотий цикл історії( орієнтовно поступовий перехід почнеться у 2016 році). Виклики стоять перед людством велетенські, проте маємо шанс осягнути вищих рівнів духовності, зберегти внутрішню чистоту, продовжити безупинне вдосконалення. Еволюція душі повільний процес, та інакшого варіанту немає. Час Атмахану добігає кінця, до свого завершення доходить фаза історії «Калі – юга», у якій панує – беззаконня, продажність, хабарництво, аморальність, деградація і руйнування сім’ї. Хворіє людська спільнота Планети. Адже знаємо, - що хвороба тіла, то спочатку – хвороба духа і попередження Згори. Доречною буде думка езотерика Рене Генона: «Нам не можна легковажити ситуацією. Слід розглядати її такою,якою вона є, без оптимізму, але й без песимізму, тому що, кінець старого світу, буде одночасно початком нового».
Поступальний перехід до Золотого віку (Сатья – юга), та пора , яка поступово, але буде наповнюватися різними видами довершеності.
Буде відбуватися структуризація суспільства, з подальшим поділом на стани
( варни), що відповідає людській і космічній сутностям. Почнуть приходити до влади люди честі, вони будуть правити справедливо, сумлінно і професійно виконувати покладені на них обов’язки.
Щодо України, то пригадаймо роки правління сумнозвісного прислужника Москви – Щербицького. Тоді почали масово переводити на московську мову викладання українські школи. Прийшло Попередження – Чорнобиль…Без повернення України до мови цієї Землі, без відродження менталітету властивого славним предкам нашим, наш народ очікують тяжкі форми розплати, за відмову від свого і за прислуговування завойовникам. До того часу, поки Україною будуть керувати варяги і хозари ( духовні) не буде на її територіях ладу, справедливості і порядку. Новий ( прийдешній) правитель України має попросити пробачення у народів Європи за кількасотлітню допомогу і сприяння манкуртів- малоросів у розбудові найкривавішої в історії людства імперії ( царська Росія, Радянський (російський) Союз). Такий мужній вчинок дасть позитивний імпульс до істинного оновлення України – Русі.
У наші двері поки – що обережно, але настирливо грюкає епоха Водолія. Московські ідеологи тлумачать цю еру, як епоху єднання слов’янського світу довкола Москви. Даруйте, доволі брехні, бо москвини – не слов’янський світ!
Науковець, мислитель Ігор Каганець ( той, що випереджає Час) з такою думкою звертається до нас: «Російський месіанізм – це до певної міри передчуття світової місії України». У цей епохальний період повинно відбутися об’єднання християнських церков ( католиків і православних). Найбільші перешкоди чинитиме об’єднавчому руху Московська церква. Дуже багато буде залежати від вибору і поведінки українців, не тільки у релігійній сфері. Будуть відбуватися не лише об’єднавчі процеси, відмиратимуть ретроградні відносини, які заважають розвитку народів , щоб визначитися на підставі вільного вибору. Закономірно , що у різних країнах Європи, Азії, Африки, відбуваються гучні протести, повстання, підвищується градус боротьби окремих народів за свою державність.
2015 рік – кінець голоцену, та початок пост – залізного віку.Геніальний вчений , професор Микола Чмихов писав: « Неминучість космічного катаклізму в першій половині 21 століття вважаємо, підтверджується цілою серією затемнень у день весняного рівнодення ( вони відбудуться, на думку вченого) – 20 березня 2015, 2034, 2053 років. За останні 4 тисячі років таке
«нашарування» затемнень навколо дня весняного рівнодення, до того ж на рубежах 532 – річних циклів, ми відзначаємо тільки в 7 столітті до нашої ери».
Останній абзац у монографії дослідника звучить як заповіт, звернений до нас:
«Пам’ятаймо ж про нашу відповідальність перед Вічністю .Постараймося застосувати знання, що тисячоліттями нагромаджувалися, для врятування себе і світу в умовах будь – якого космічного катаклізму».
Приходить днина, коли треба виплутуватися із психологічних і ментальних тенет, у котрих, можливо жив бездумно роками, але руйнуючи стару хату, де жила слабкість, треба водночас будувати нову – світлу і простору оселю Духа. Не біймося таємниць, навпаки, станьмо їх улюбленцями, бо бажання пізнати щось недоступне, то одна із рушійних сил Світу, а світ цей можна осягнути за допомогою Мудрості… Не просім більше світла, позбудьмося сліпоти приземленості…
Андрій Будкевич.
«Українська літературна газета».
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд