Україна і Росія з погляду соціоніки: стратегічний діалог

З погляду соціоніки - науки, що вивчає психоінформаційні системи і їх взаємодії, такі як людина, колектив, суспільство, етнос або держава, - проблема полягає в об'єктивному розгляді національно-державних ментальностей України і Росії і прогнозуванні їх відносин. 

Найчастіше виникає питання про те, чи зуміє Україна бути послідовною і незалежною при співіснуванні з Росією: чи збереже вона політичну і економічну незалежність, чи вступить вона в Євразійський Союз або вона обернеться до Заходу, ставши мостом між Росією і Європою. 

З погляду соціоніки, і Росія, і Україна за національною ментальністю належать до одного класу структур, що іноді називають клубами. Клубів існує багато, так, наприклад, країни Західної Європи, куди входять Франція, Великобританія, Німеччина й ін., які Л.Гумільов виділив як єдиний суперетнос, для соціоніки є клубом раціональних сенсорних культур. Країни Прибалтики - Литва, Латвія, Естонія, - що досить сильно відрізняються від сусідів - слов'ян, утворюють логіко-сенсорний клуб. Саме з цієї причини вони близькі і тяжіють до Заходу. Ось, наприклад, одна зі світоглядних відмінностей: психолог-литовець говорить колегам: "Розмови про душу - це ваші слов'янські штучки, я їх не розумію". Всі слов'янські культури утворюють клуб інтуїтивно-етичних, це означає, що сприйняття світу в слов'янській ментальності ґрунтується на інтуїтивному сприйнятті й емоційно-етичній оцінці. У цьому їх схожість, яка виявляється на глибинному рівні і різнить їх від інших клубів ментальності, виразно помітна ззовні представникам інших культур. 

Ці абстрактні, як могло б показатися, міркування знаходять, проте, підтвердження на побутовому і політичному рівні, позначаючись на громадській думці і діях політиків. Це легко проілюструвати на прикладі війни в колишній Югославії, де зіткнулися одразу три клуби і ментальність трьох суперетносів: слов'янського, західно-європейського і мусульманського. Саме цим і пояснюється такий тривалий конфлікт: як відомо ще з механіки, завдання трьох тіл має рішення тільки в дуже спеціальних випадках. Інший приклад - Польща, яка будучи слов'янською країною, має західну релігійну культуру - католицизм, проте в результаті тяжіння до Заходу польські симпатії незмінно натрапляли на прохолодне відношення до слов'ян, що не раз приводило до трагедій в польській історії. 

Проте повернемося до України і Росії. Річ у тім, що приналежність їхніх ментальностей до одного клубу - це тільки одна із сторін, що характеризують відносини цих країн. При певній схожості між членами клубу, існують і глибокі відмінності, іноді аж до антагонізму, пов'язані з тим, що вони належать до протилежних природних угрупувань - так званих квадр. При цьому ментальність Росії описується ірраціональною інтуїтивно-етичною інтровертною структурою, що належить до другої квадри, а ментальність України, її народу, описується раціональною етико-інтуїтивною інтровертною структурою, що належить до четвертої квадри. Між цими типами ментальності виникають квазітотожні відносини: партнери зовні надто схожі, їх цікавлять однакові питання, але до їх розв’язання вони підходять з діаметрально протилежних позицій. 

Ментальність другої квадри тяжіє до створення імперій, дуже часто до домінування серед сусідів. Державна структура, як правило, жорстко централізована. Нерідко це породжує тип поліцейської або тоталітарної держави з характерною системою придушення і пошуку внутрішніх та зовнішніх ворогів. В давнину це, наприклад, - Римська імперія, ряд східних деспотій. Характерна мова другої квадри в спілкуванні один з одним - погано прихований або відкритий тиск, як політичний, так і економічний та військовий, на опонентів: хто не з нами, той проти нас! При цьому характерна ідеологізація і політизування всіх аспектів життя. У колишній тоталітарній державі, якою є Росія, ця ідеологія виражається частиною політиків і знаходить відгук люмпенізованої частини населення. Одним з аспектів цієї ментальності є прагнення вирішувати питання насильницьким шляхом. Цей аспект добре відображений в більшості сучасних російських фільмів, наповнених агресією, кримінальщиною, насильством. Це прагнення російських політиків до домінування на просторі колишнього СРСР має глибоке історичне і культурне коріння і не може радикально змінитися незалежно від того, які політики приходять до влади. Ця межа домінування лежить в ментальності російського етносу і є його невід'ємною ознакою. Різні політики авторитарного або демократичного спрямування по суті лише змінюють акценти: від явного до прихованого, але положення радикальне змінитися не може. Можна навіть сказати, що зникнення межі домінантності в ментальності російського етносу було б еквівалентне зміні цій ментальності, її трансформації в щось інше. Саме тому утиск домінантних несвідомих амбіцій у зв'язку з втратою позицій світового лідера разом з США, є міною сповільненої дії, яка зараз запущена в дію. Як симптом, можна виділити війну в Чечні, що ведеться найнеадекватнішим чином. Особливе роздратування у домінантних типів виникає при демонстрації незалежної позиції залежним, як їм здається, типами. Так Україна, будучи, як це здається з Росії, такою ж колишньою радянською, та ще і слов'янською республікою, демонструє незрозумілі мотиви і прагнення до відособлення, що викликає негативну реакцію навіть у російських демократів. А парадокс з цими демократами, що хворобливо реагують на незалежні кроки України, пояснюється тим, що домінантна установка несвідома, так само як і агресивність її носіїв. Тому, часто, російські політики просто не віддають собі звіт, що може бути інша точка зору. 

Справа, проте, ще і в тому, що українська ментальність є креативною, або творчою. Вона не може слідувати наказаній ззовні нормі поведінки, тому креативний і домінантні типи викликають один у одного стійке роздратування, з неминучою реакцією домінантного типу, - якщо є можливість, поставити партнера в рамки встановленої поведінки всіма доступними засобами. У свою чергу, креативний тип бажає поступати, як йому надумається. Легко побачити, що саме так розвивалася історія відносин України і Росії: придушення української вольниці при царях, Голодомор українського селянства 1933 року та ін. Зараз, із зміною епохи, це виявляється у вигляді спроб Росії нав'язати Україні свої правила гри. Україна поводиться, з погляду Росії, непередбачувано. Проте, Україна поводиться так, як вважає потрібним в конкретних обставинах, виходячи з власних уявлень і потреб. Креативному типу вельми обтяжливі жорсткі рамки поведінки: пригадаємо, наприклад, історію навколо ядерної зброї. 

Крім того, Україна з її етико-інтуїтивною інтровертною ментальністю належить до четвертої квадри, в якій агресивність і нетерпимість є "персонами нон грата", і, навпаки, переважає прагнення до спокійного розміреного життя, без ексцесів і соціально-політичних потрясінь. Тому у відносинах України з Росією превалюють два прагнення: перше - збереження колишніх економічних зв'язків і постачань енергоносіїв, а друге - прагнення до цінностей четвертої квадри, які ближче до західних, плюс креативна поведінка. В результаті Україна була і буде вимушена зберігати дистанцію у відносинах з Росією, роблячи декілька кроків назустріч, та все ж, вислизаючи з відкритих обіймів Росії. Причому системний механізм ментальності працює таким чином, що якщо починається рух у бік Росії, в парламенті і суспільстві виникає зворотний рух, що вимушує уряд відмовитися від необоротних рішень. 

Таким чином, резюмуючи, можна сказати, що Україна, не дивлячись на всі запевнення, не увійде ні до якого союзу, наприклад, Євразійського, з наддержавними структурами управління. Вона завжди прагнутиме розділити економічні і політичні питання, на відміну від Росії, де ідеологізації і політизації піддаються всі сторони міждержавних відносин. При цьому Україна і надалі проводитиме самостійну політику, не дивлячись на спроби розмовляти з нею як з васалом, хоча це може бути пов'язано із значними зусиллями, зважаючи на протилежність ментальності обох країн, їх політиків. Крім того, над українською суспільною думкою тяжіє постійний страх втрати державності, але це не що інше, як форма нав'язливого соціального неврозу, що не має реальних підстав, яка пояснюється соціонічною моделлю ментальності України. Проте це, як і прогнозування взаємодії окремих політиків, вже тема іншої статті. 

1997 рік

* Соціоніка - це наука про психіку людини і суспільну свідомість, прогнозування їх структури, відносин, взаємодій і поведінки. Знання соціоніки дозволяє глибоко пізнавати себе і оточення, ділових партнерів, своїх дітей. Соціоніка вирішує питання формування колективів, підбору кадрів, менеджменту, сімейної і ділової сумісності.