Твердий хлопець: Апостол Петро як левітатор та фехтувальник

Попередня стаття: 
Бінарна зброя Воанергес, або Чому апостоли Іван і Яків отримали одне ім’я на двох

Навіщо Ісус додавав імена

У попередній статті ми дослідили, навіщо 25 червня 30 року, під час призначення апостолів, Ісус надав рідним братам Івану та Якову спільне ім’я «Воанергес», тобто «Сини блискавки». Сенс цієї дії нам відкривається пізніше, коли в березні 31 року спільнота учнів Ісуса йшла з Галілеї до Єрусалима, а самарійське поселення відмовило їм у притулку на ніч. Сприйнявши поведінку згаданих самарійців як акт відвертої ворожості та зневаги, Іван і Яків привели в готовність зброю «Воанергес» (блискавку) і доповіли Ісусу, що можуть негайно її застосувати: «Господи, хочеш – ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх. Ісус, обернувшись, заборонив їм». Тобто Ісус дав команду «відставити» і вони пішли в інше поселення.

Отже, надання двом учням імені «Воанергес» означало початок їх підготовки до опанування імпульсної плазмової зброї – блискавки, але про це ми дізналися значно пізніше, а саме з опису ситуації, коли «спусковий гачок» цієї зброї вже було зведено до негайного застосування. Керування блискавкою – це божественна спроможність, або ж сідга (досконале досягнення, досконалість).

Проте під час призначення апостолів Ісус не обмежився братами Заведеями, а надав нове ім’я також Симону, брату Андрія: «І Він призначив дванадцятьох: Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і додав їм ім’я Воанергес, що є Сини блискавки; Симона, якому додав ім’я Петро, та Андрія, брата Петра...»

Слово «Петро» означає «камінь, скеля», тобто це щось важке і тверде. Якщо продовжити згадану вище євангельську логіку, то надання (точніше, додавання) нового імені означало початок вироблення нової сідги. Можна одразу ж припустити, що сенс цієї сідги, символічно позначеної словом «Петро», буде розкрито в описі її практичного застосування. Тож погляньмо, що Добре Знання розповідає про спроможності Симона Петра.

Левітація

Почнімо з того, що Петро проявив свою спроможність до левітації, тобто точного керування вагою, у формі ходіння по воді.

«Бачать учні – Ісус іде до них по морю й наближається до корабля. Побачивши це, вони були вражені. То привид! – вигукнули. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: Сміливіше – це Я. Тоді Петро озвавсь до Нього й каже: Господи, коли це Ти, вели мені прийти по воді до Тебе! Іди! – сказав Ісус. І вийшов Петро з корабля, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: Господи, рятуй мене! Ісус одразу ж простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: В чому усумнився?».

Отже, після отримання загадкового імені «Петро» апостол Симон почав виробляти спроможність до керованої левітації у формі ходіння по воді. Зазначимо, що спроможність до левітації притаманна людській природі, тому інколи спонтанно (без наміру та підготовки) проявляється під час сну, молитви, медитації та в інших станах зміненої свідомості. Цій темі присвячена дисертація доктора філософії Саймона Гарві-Вілсона (Simon B. Harvey-Wilson), опублікована у 2005 році під назвою «Human levitation» («Людська левітація»).

Ходіння по воді означає спроможність точно керувати зміною своєї ваги, щоб вона була лише трішки більша за нульову – тоді людина тримається на воді або завдяки ефекту виштовхування (силі Архімеда), або завдяки силі поверхневого натягу (як у павуків-водомірок). У першому випадку людина замочує ноги, а у другому йде як по сухій поверхні.

На основі описаного вище епізоду нерідко роблять передчасний висновок, наче Петро пішов по воді під впливом емоційного імпульсу. Проте ширший контекст вказує на те, що Петро перед цим тренувався під керівництвом Ісуса, але робив це у спокійних, «лабораторних» умовах. Проте в умовах реальної бурі, та ще й уночі, він втратив самоконтроль, тому Ісус і запитав його: «В чому усумнився?». Мовляв, усе ж було нормально, що сталося цього разу?

У цьому місці Добре Знання розкриває метафізичний сенс імені «Петро» («Камінь») – воно символізувало важкість, яку треба було усвідомити і якою треба було навчитися керувати.

Симон Петро продовжив тренування, тож у самому кінці Євангелія описується ситуація, коли він не просто пішов, а побіг по воді. Для нього ця спроможність уже стала настільки звичною, що він застосовував її автоматично, миттєво, без роздумів:

«По тому Ісус явився своїм учням при Галілейському морі. Явився ж так: Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів були разом. Отож пішли й сіли в корабель. А як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Ті йому відповіли: Ні. Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли кораблем, були бо недалеко від землі, ліктів зо двісті». Тобто до берега було менше сотні метрів, тож на кораблі цю відстань можна було подолати на веслах чи під вітрилом за одну-дві хвилини. Проте Петро не став чекати: він швидко накинув верхній одяг і побіг по воді, тож опинився на березі значно швидше – десь за двадцять секунд.

Отже, надання Симону імені «Петро» спрацювало як психологічний магніт: воно постійно нагадувало Симону про його ціль – навчитися керувати своєю вагою. Але навіщо? З якою метою?

Фехтування

Згадаймо момент призначення апостолів, під час якого брати Заведеї отримали прізвисько «Воанергес» (Сини блискавки), яке постійно нагадувало їм про ціль опанування влазмової зброї. Це була магічна зброя масового ураження. Вона потрібна була не для тактичного застосування, а саме як превентивний засіб стратегічного стримування – подібно до сучасної атомної зброї, яку держави мають, але не застосовують.

Логічно припустити, що ініціація Симона Петра, що відбулася одночасно з бойовою ініціацією Заведеїв, також була пов’язана зі сферою безпеки. Оскільки школа Ісуса вже мала стратегічну зброю стримування, то їй потрібна була «конвенційна» зброя захисту, придатна для практичного застосування при будь-якій необхідності. Такою зброєю в ті часи був меч. І справді, Євангеліє описує віртуозне застосування Петром цієї зброї під час схоплення Ісуса в Єрусалимі:

«Іуда ж відразу підійшов до Ісуса, щоб Його поцілувати, й каже: Радій, равві! І поцілував Його. Ісус його питає: Іудо, поцілунком видаєш свого вчителя? І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і вхопили Його. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: Господи, чи не вдарити нам мечем? Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши слугу первосвященика, майже відтяв у нього праве вухо. Слуга той звався Малхом. Ісус озвався: Лишіть! І мовив до Петра: Сховай твій меч у піхви! І, доторкнувшись до вуха, зцілив його».

Володіння мечем у Петра було доведене до автоматизму: він не запитував дозволу, а одним хірургічним ударом – у нічному сум’ятті, у світлі факелів – надрізав вухо Малха, який вхопив Ісуса. Удар був зроблений для того, щоб викликати в нападника больовий шок і зупинити його агресивні дії. Якби Петро хотів убити, він би це зробив швидко і точно. Але він пам’ятав про задум Ісуса і попередження, що Його мають схопити іудеї, проте діяв рефлекторно – «на автоматі» – тому й акуратно поранив цього Малха. Після цього Петро негайно виконав бойову команду Ісуса «Сховай твій меч у піхви!» (це як сучасна військова команда «Шаблю – до піхов!»). Надрізане вухо залишилось на місці, тому Ісус негайно його зцілив, тож у цьому інциденті «жодна жива істота не постраждала».

Цей епізод розкриває інший аспект ініціації Симона Петра – оволодіння мистецтвом фехтування задля захисту спільноти учнів. Оскільки Ісус ініціював розвиток цієї спроможності, то він і виступив учителем з фехтування. Тож Петро тренувався не тільки в левітації, а й у володінні мечем. У ролі спаринг-партнера виступив його брат Андрій, який входив до керівної апостольської четвірки разом з Іваном, Яковом та Симоном. Про наявність другого апостола з мечем свідчить ось цей фрагмент Євангелія:

«Тоді Ісус сказав їм: Усі ви потрапите у пастку цієї ночі, але після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї. Далі сказав їм: Як Я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало? Нічого, – відповіли. І Він до них промовив: Тепер же хто має калитку, хай візьме так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Вони сказали: Господи! Ось два мечі тут. Він відповів їм: Достатньо».

Андрій виступив спаринг-партнером з фехтування не тільки тому, що був братом Петра і діяв з ним у парі, а й тому, що був скарбником Школи, тому володіння зброєю було для нього професійною необхідністю.

Підготовка воїна

Отже, Ісус призначив Петра виконувати роль силовика та тілоохоронця, тому ім’я «Камінь-Скеля» нагадувало не лише про керування вагою, а й про виконання загальної функції захисту. Петро мав бути фортецею, кам’яним муром, твердинею. Якщо використовувати козацьку термінологію, то у школі Ісуса апостол Петро виконував функцію осавула. У відомій стрілецькій пісні «Гей, там на горі Січ іде» є такі слова:

«Гей, а позаду осавул, 
Гей, твердий хлопець, як той мур, 
Гей, твердий хлопець, наше славне Товариство,
Гей, марширує, раз, два, три!»

Петро-Скеля і був цим твердим хлопцем. 

Але що спільного між мистецтвом левітації та мистецтвом меча?

Річ у тім, що спроможність до керування своєю вагою є базовою – як у традиційній елітарній підготовці воїна, так і в сучасних бойових мистецтвах. Тут йдеться не лише про вміння зменшувати свою вагу, яке надає воїну мобільність та швидкість, а й про вміння збільшувати свою вагу. У стані «каменя» воїна значно важче зсунути з місця і вивести з рівноваги, а його удар значно посилюється доданою інерцією.

Спроможність до левітації, зокрема ходіння по воді, вважалась важливою спроможністю козаків-характерників. Згідно з традицією Запорозької Січі, вміння пройти або пробігти по частоколу чи ряду вертикальних списів була вищим ступенем бойової ініціації для еліти січового війська. Це вміння вважалося таємною військовою наукою, яку опановували найкращі майстри. Хто вміє керувати своєю вагою, той рухається як вітер, а б’є як таран.

Висновок

1. Під час заснування регулярної організаційної структури з 12 апостолів, Ісус створив групу силового захисту, яка володіла стратегічною зброєю стримування і тактичною зброєю конвенційного застосування.

2. Стратегічною зброєю стримування – плазмовою зброєю «небесного вогню» – оволоділи брати Іван і Яків Воанергес (Сини блискавки).

3. Тактичною конвенційною зброєю – фехтуванням мечем – майстерно оволодів апостол Симон, якому допомагав його рідний брат Андрій у ролі спаринг-партнера.

4. Імена «Воанергес» (Сини блискавки) і «Петро» (Камінь, Скеля) виступили психологічними якорями та магічними магнітами, які постійно спрямовували носіїв цих імен до їхньої цілі з опанування сідг, тобто божественних спроможностей, запланованих Ісусом Хрестом.

5. Чотири найближчі апостоли Ісуса, які входили разом з ним до керівної п’ятірки, володіли засобами стратегічного і тактичного захисту учнівської спільноти.

6. Опанування сідги левітації вважалось ознакою найвищої майстерності у воїнській традиції Запорозької Січі.