Червоною лінією у виступі чи статті проф..В.Осадчого проходить думка про месіанську роль Польщі щодо України і українців, з чим аж ніяк не можна погодитися.

Безперечно і безальтернативно відомий вчений має рацію в тому, що загребуща політика московських князів, російський царів чи більшовиків щодо України була більш жорстокою ніж політика Польщі, але і остання аж ніяк не була месією щодо українських земель.

Основну увагу щодо покровительської ролі Польщі автор зосереджує на Великій Україні і якось скромно пише про Галичину, яка перша на собі відчула «батьківську опіку» Казимира ІІІ, який перший з польських королів почав захоплювати ослаблені, в політичному та військовому розумінні, землі Галицько-Волинської держави.

Автор ставить знак рівності польських виправ на Україну і загарбання її територій в однаковій оцінці комуністів і націоналістів, хоч об’єктивно мав би обстоювати оцінку останніх, а не прирівнюючи їх до адептів радянського імперіалізму.

На його думку, однією із перспектив для ослаблених українських земель «передбачала максимальну інтеграцію до цивілізації європейської і перш за все, інкорпорації Галицько-Волинської Русі в склад корони Польської».

Як же насправді тривала, за висловом професора Осадчука «месіанська» інкорпорація галичан до складу Польщі.

Як відомо, у 1340 р. польський король Казимир ІІІ, названий у Польщі Великим, скориставшись політичною нестабільністю і ослабленням Галицько-Волинської держави, щоб «інкорпорувати» ці землі, напав на Галичину і захопив підступно Львів. Монахи Святоюрського монастиря не хотіли «інкорпоруватися» у склад Польщі і вчинили запеклий опір завойовникам, полігши в бою всі до одного.

Автор злегка пригладжує імперські амбіції Казимира ІІІ, який, крім того, що був ще й відомим клятвовідступником щодо галичан. Захланність щодо загарбаних земель у нього стояла вище від Бога. Зі Львова цій «інкорпоратор» вивіз великі скарби галицько-волинських володарів.

Читати повністю ТУТ