Пане Президенте!

Перша річниця Вашого правління співпадає з ювілейною датою – 140-ми роковинами від дня народження визначної української поетеси Лесі Українки. Чи не тому, оцінюючи Вашу діяльність на посаді Президента України і наші з Вами подальші перспективи, на думку спадає саме Лесин вірш, назва якого “Без надії сподіваюсь” винесена у заголовку.

Ми, представники Групи “22 січня”, що відстоює ідею правонаступництва сучасної української держави від Української Народної Республіки, долучаємо і свій голос до загального невдоволення ситуацією в Україні. Однак, окрім економічних і соціальних негараздів, наголошуємо передусім на шкідливій і ворожій національній політиці влади.

Так, за останній рік в Україні різко звузилась сфера використання української мови, як державної. Всупереч Конституції Ваше найближче оточення, представники правлячої коаліції вперто і навіть зухвало спілкуються мовою сусідньої держави. Ущемлення прав української мови в освіті, культурі, на телебаченні та радіо стали нормою нової влади, яка поводиться як окупант, зазіхаючи на найсвятіше, що є у кожного народу. Русифікація (зросійщення), а коректніше – омоскалення (бо українську назву “Русь”, що грецькою перекладається “Росія”, Московія перейняла в нас ще у 1713 році) сягнули небачених навіть за радянських часів масштабів.

Але, що найбільше турбує – в Україні запроваджено відвертий апартеїд, тобто панування неукраїнської меншості над українською більшістю. У той час, коли в державі, згідно з останнім переписом населення 2001 року, нараховується майже 80% українців за національністю - на вищих керівних посадах їх не те, що мало, а взагалі немає (Президент, голова Адміністрації Президента, Прем’єр-Міністр, Міністр Кабінету Міністрів і всі віце-прем’єр-міністри належать до інших національностей). Усі без винятку олігархи в Україні – представники національних меншин. Заледве 22% парламентарів визнають себе українцями.

На тлі такої кадрової і національної політики закономірною є здача українських національних інтересів Росії – продовження перебування в Криму ще на 25 років окупаційного Чорноморського Флоту РФ, постійні поступки в гуманітарній сфері, невигідні економічні угоди, продаж стратегічних об’єктів і загалом запопадлива проросійська політика. І дарма, що згідно з Конституцією, жодна з ідеологій не може бути пріоритетною в державі. В Україні тепер панує на всіх рівнях ідеологія московського імпер-шовінізму. Звідси і політичні репресії проти українських патріотів.

Чи можна сподіватися на зміну антидержавного курсу в Україні за Вашого керівництва? Без надії сподіваємось!

Проте...

Кожному керівникові, на будь-якому рівні, вже за неписаною традицією, дається річний кредит довіри. Цей випробувальний термін керівник по-суті залишається поза критикою і йому все сходить з рук.

У жодній іншій державі світу немає такого унікального випадку як в нас. Коли перша особа в державі відстоює інтереси не корінної нації, не більшості населення, а зорієнтована на національну меншину і фактично працює на іншу країну. Кожен амбітний здравомислячий керівник, досягнувши такого рівня, автоматично мав би перейти на сторону титульного народу чим убезпечив би себе на майбутнє. Є в історії безліч випадків, коли представник іншого етносу (а Ви самі стверджуєте, що за походженням є поляком), очоливши чужі держави, ставав “своїм” і ревно відстоював інтереси національної більшості, що дала назву державі. Взяти хоча б відому Вам російську царицю Катерину ІІ, що будучи німкенею, активно розбудовувала власне російську імперію.

А з української історії маємо інші приклади. Коли гетьмани переходили на сторону Росії і чим це для них оберталось. Гетьман Іван Брюховецький був убитий козаками за зраду. Гетьмана Дем’яна Многогрішного за незначну самодіяльність москалі катували, засудили до страти, а потім заслали в Сибір, де він і помер. Та особливо повчальна доля гетьмана Івана Самойловича. Так вже запопадливо вислужувався перед московським царем, що за дрібний непослух без суду і слідства був засланий із сином Яковом до Сибіру, де його чекав безславний кінець. Іншого ж сина Григорія скарали на горло - йому тричі кат рубав голову.

А взагалі дивлячись на Вас – справжній козарлюга! Метри під два зросту. За фізичними даними – ідеальний керівник держави. Що Ви носитесь з тими московськими карликами, що Вам сягають до ліктя. Та покажіть врешті решт характер. Без надії сподіваємось, що Ви незабаром завершите свій термін перебування на посаді губернатора Малоросії і станете справжнім українським президентом. І народ оцінить це. Тоді доля ні Хосні Мубарака, ні Ніколає Чаушеску Вам не загрожує!

Без надії таки сподіваємось, що Ви прочитаєте наше послання, і “ почуєте не лише кожного”, а і нас, зокрема, зрозумієте і кардинально зміните власну політику. Попередньо Вам як Президенту України радимо ознайомитись із працею 1-го Президента України Михайла Грушевського “Хто такі українці і чого вони хочуть”.

Слава Україні!

Група “22 січня”,
уповноважений Тарас Бурковський

м.Львів, 25 лютого 2011 року