Протягом цього року різко посилилися нападки на Галичину, на галицьких українців, їх історію, поведінку в політикумі та інше. Замовні пророки від історії, філософії та політології, недовчені і продажні журналісти, нашвидкуруч зліплені політики, політичні маргінали, вічно вчорашні борці за «дєло правое», а разом з ними галицькі хруні – посилили організований натиск на Галичину, застосовуючи найбрудніші епітети щодо її синів та дочок. До сонму цих галанівських нащадків і майстрів провокацій та оббріхування приєднуються також апологети «спільної колиски», адепти «слов’янської єдності», що знову почали вирячувати культуртрегерську місію щодо українців і до галичан, зокрема. Це зі сходу.

9 травня щороку має бути Днем Світової Скорботи за всіма загиблими і невинно убієнними. Це особливо стосується України, де загинуло багато мільйонів людей у часи панування імперіалістичних, авторитарно-терористичних, комуністичних та інших режимів, у т.ч. гітлерівського. Проте цього не сприймають наші безчесні законники.

На сторінках світової преси, у всіх ЗМІ звучить це прізвище з епітетом в додатку: українець-антисеміт. Що переслідували сіоністи на чолі з Візенталем і що переслідують тепер його спадкоємці?

Нещодавно у газеті «День» академік Б.Патон заявив, що «екологічна «ємність» Землі не безмежна». Це – незаперечна істина і перспектива, точніше відсутність перспективи, на віддалене майбутнє для тої частини людства, яка почала «втрачати голову».

Вилити на папір цей крик душі за український, та ще не наш, футбол мене примусили не тільки останні поразки команд-фаворитів на футбольних аренах Європи: хай би програвали – їм самим дорожче. Якось прожили 20 років без справжнього футболу (що минулий кубковий злет «Шахтаря» був випадковим, нинішні багаторазові поразки тільки підтверджують) – і ще проживем.

Примирення між українцями та поляками можливе тільки через серце, душу та розум. Іншої альтернативи нема. І не буде! Взаємозвинувачення ведуть до посилення конфронтації, яка може опанувати чергове молоде покоління, як українців так і поляків.

У приміщенні Львівської обласної ради відбулася прес-конференція на тему: «Іван Дем’янюк – жертва міжнародної змови». Організатори намагалися донести до громадськості думку про те, що нескінченні судові переслідування українця за походженням Івана Дем’янюка, якому вже виповнився 91 рік, у жодному разі не пов’язані із його минулим та тими злочинами, що він їх буцімто скоював під час Другої світової війни.

Фінська націоналістична партія «Справжні фіни» заручилася підтримкою кожного п’ятого виборця на парламентських виборах у Фінляндії 17 квітня 2011 року.

Нарешті сталося! Молитвами та зусиллями об`єднаної української громади 9 націоналістів з організації «Тризуб» імені Степана Бандери відпущені на свободу під підписку про невиїзд.

Пропонуємо до Вашої уваги відповіді голови Української Республіканської партії Левка Лук’яненка на актуальні питання сьогодення.

Нещодавно Українська Греко-Католицька Церква отримала новий імпульс для свого подальшого і усестороннього розвитку. Маємо на увазі обрання Верховним Архієпископом Святослава Шевчука – молодого керівника – інтелектуала – амбітного і принципового. Це вселяє в серця і душі вірних великий оптимізм і надію, що наша Церква буде міцніти у своєму поступі, рішуче долаючи свої внутрішні і зовнішні перешкоди і протиріччя, і, зрештою, займе високе становище у світі, якого вона давно заслужила своєю відданістю Апостольській Столиці, високим набожеством своїх вірних і їх глибокою вірою в Бога в нинішній здеморалізованій і жорстокій дійсності.

1 травня 2011 року. Запоріжжя. Колонна щасливих трударів іде проспектом Леніна. Колонну очолює новий єпископ Запорізький Лука, який пару тижнів тому разом з губернатором Петровим літав чартером до Лаври, щоб помолитися.

Для чого нам накинуто цю «демократію»? Перед тим як відповісти на це питання, поясню, чому я взяв у лапки це заяложене нині слово, слово, яке стало майже священною коровою нашої доби. А тому, що між первісним сенсом цього слова, який був у давньогрецькому полісі, і нинішнім існує дуже суттєва відмінність. Вона полягає, в загальних рисах, у тому, що при тодішній демократії права голосу не мали раби й жінки, а мали лише вільні громадяни чоловічої статі, яких була незначна меншість і котрі мали досить чіткі уявлення про справи управління державою. Зараз же у нас це право мають абсолютно всі – від президента до останнього бомжа, при тому, голос кожного «важить» однаково для всіх.

Зупинимось на витоках цілей, які прикриваються терміном «лібералізм». Президент Колумбійського університету доктор Ніколас Мюррей Батлер висловився «Світ поділено на три групи людей: дуже маленьку групу людей, які керують ходом подій, дещо більшу групу, яка відслідковує хід подій і домінуючу більшість, яка не відає, що відбувається». Цей короткий вислів визначає ситуацію, яка є в дійсності. Артур Уайт писав «Під потужними хвилями людської історії течуть непомітні підводні течії таємних товариств, які часто на глибині визначають зміни, що відбуваються на поверхні».

Нинішня влада у власних персоналіях дуже нагадує колоду старих, потріпаних карт, які їхній власник збирається замінити на іншу, кажучи науково, більш адекватну. В цій колоді можна піти з будь-якого козиря і програти партію, навіть у дурня на лупні по лобі. Це дуже яскраво висвітлила розробка всіх без винятку кодексів і проекти тих вже не просто неграмотних і некваліфікованих, а абсолютно божевільних законів, які вносяться на розгляд «кнопкодавів».