Коли власника «Конкорд капітал» Ігоря Мазепу намагались надовго запроторити в СІЗО, «хтось» проплатив 30 тисячі доларів телеграм-каналам, щоб ті підняти хвилю «народного гніву» проти підприємця. Цей дивовижний факт оприлюднили на розборі кейсу в Кабміні, пише у своїй статті "Російські мотиви української влади" Олекса Шалайський, «Наші гроші».

Уперше силовики не заробляли, а витрачали гроші. І логіка в цьому, на жаль, була. Бо вперше якогось бізнесмена заганяли в кут не для того, аби роздягнути, а щоб послати сигнал всім іншим: «якщо вже такого чоловіка посадили, то й вам не варто рипатись».

Спроба завести підприємців в стійло є, на жаль, лише фрагментом стійкого руху України до авторитаризму під орудою Офісу Президента. Непомітно, але невпинно в Україні постає будинок з обрисами в’язниці, і саме зараз ми входимо в епоху, коли «великі будівничі» намагаються повністю завершити проект.

Тезово нагадаємо, що їм вже вдалось, і над чим вони працюють зараз:

Парламент. «Велика парламентська більшість» виглядала загрозливою одразу після виборів. Однак сьогодні вона перетворилася вже просто на велику кнопку, яку в Офісі включають за потреби. Хоча потреб насправді небагато: усе, що треба можна вирішити виконавчими органами. Самі ж депутати більшості, які й до цього не виділялись особливою яскравістю, сьогодні вже навіть перестали коментувати будь-які контроверсійні проблеми і, як правило, обмежуються патріотичними лозунгами і «вселяють в народ оптимізм» в соціальних мережах.

Уряд. Мав би підкорятись Парламенту, однак, зважаючи на статус кнопки в останнього, слухається напряму кураторів з Офісу. Ситуація тут настільки очевидна, що розписувати її – витрачати папір.

Позаурядові контролюючі органи. Давно минули ті часи, коли Антимонопольний комітет чи Рахункова палата боролись за право бути незалежними, як і записано в законах. Зараз голову АМКУ переводять в Рахункову, ніби це відділи якогось міністерства.

Силовики. Тут теж, здається, усе ясно навіть не надто політизованим українцям. Як виглядає Татаров, може, декому і невідомо, але, те, що він існує, – знають усі.

Тут є важливий нюанс, який стосується НАБУ і, яке, як вважається, не зовсім слухається Офісу Президента. Насправді це не так важливо. Ручна правоохоронна система повинна виконувати дві функції: залякувати найбільш норовистих і доїти всіх інших. Для цього СБУ-ДБР-БЕБ-НПУ цілком достатньо, ну і ще, звичайно – вся прокуратура..  Що ж стосується НАБУ, то нехай собі роблять план на «чиновниках другого ешелону». Головне, щоб не дивились в бік олімпійських богів. Ну, вони й не дивляться.

Суди. Вважається, що в переважній більшості суди в нас стали непоганими. І там справді часто можна знайти правду. Але і тут є один важливий аспект. Для того, щоб тримати своїх опонентів в тонусі, потрібен лише один сегмент служителів Феміди: слідчі судді. Незаконні обшуки, арешти, параліч рахунків і власності підприємств і громадян – усе це слідчі судді підписують, навіть не вчитуючись. І не тому, що вони тупі чи морально ущербні, вони просто – раби слідства і прокуратури.

У це важко повірити, але в приватних бесідах слідчі судді просять активістів пролобіювати жорсткіші закони, які б хоча б трохи стриножили слідчих. Бо самостійно ухвалювати такі рішення їм не дозволено – телефонне право стало знову важливішим від закону.

У результаті співпраці «суд-слідство» невинна людина, яка посиділа кілька місяців в СІЗО і у якої арештували на рік майно і знищили бізнес, виходить на волю як посланець до всіх інших. Послання просте: «плати, а не бунтуй». До суду, тобто до «нормальних суддів» справу ніхто передавати й не збирається: знищення проходить ще на етапі слідства.

Бізнес. Це – найцікавіше. У тому сенсі, що цю цеглину в будову в’язниці кладуть саме зараз. Так само, як і медіацеглину.

Те, що процес приборкування бізнесу вже стартував, найяскравіше свідчить історія з Мазепою. Бо це, нагадаємо, був перший наїзд на великого підприємця не задля заробітку, а для показової розправи. Чому це так виглядає? З кількох причин.

По-перше, згадані вище гроші, які силовики чи їхні куратори влили в «чорні медіа». По-друге, такого жорсткого «пакету наїздів» ще не використовували. Перерахуємо основне:

• Затримання на кордоні та розпускання чуток про те, що Мазепа намагався втекти, хоча до цього часу він регулярно перетинав кордон.
• Обшуки без ухвали суду. Законодавство дозволяє таке робити, але в унікальних випадках: коли просто зараз злочинці знищують речові докази. На кримінальне провадження кількарічної давності це ніяким чином не натягується. Хоча прокурора Євгена Сльоту це не збентежило, і на суді він пояснював це «оперативністю  досудового розслідування»;
• Недопуск адвокатів. В Україні таке колись було нормою, але нам здавалось, що ті часи вже минули. Виявилось – ні.
• Вимога неймовірної застави. Нагадаємо, слідство вважало, що збитки держави складали 7 млн, тому попросило заставу в 700 млн. Слідчий суддя Євген Хайнацький, підтвердивши залежність слідчих суддів, «знизив» суму до 350 млн. І лише після хвилі обурення в суспільстві апеляційні судді зафіксували 21 млн. Нагадаємо, що за Кримінальним кодексом застава мала б бути менше мільйона.
• "Наїзд" проводив найбільш ручний правоохоронний орган Офісу – ДБР. Нагадаємо, його поле діяльності – інші правоохоронці. Юридично силовики пояснили це так: по справі проходить людина із районного держкомзему, а серед її обов’язків є право накладати адмінштрафи за порушення кадастру. Майже правоохоронець. Іншими словами: «нам сказали нагнути, ми – нагинаємо. А закон і логіка – це для слабаків». У принципі слідчому Юрію Ковальчуку, який веде справу Мазепи, така робота не в новину: він ще під час Майдану нагинав студентів, щоб вони не бунтували.

Важливий аспект: чому для показового розпинання вибрали Мазепу. По-перше, він справді відомий серед колег, по-друге, суть роботи інвестиційного банкіра полягає в тому, що він оперує не тільки своїми коштами, а й коштами багатьох інших бізнесменів. Тобто удар по одному автоматично означає удар по десятках інших. Варто нагадати, що одна із великих угод нещодавно сталась між ним і Порошенком.

По-третє, він занадто багато говорив про корупцію у владі. Та й не тільки говорив: Маніфест 42, який об’єднав багатьох підприємців проти тиску влади, постав багато в чому завдяки його зусиллям.

Чому в кейсі Мазепи Офіс Президента тимчасово відступив – поговоримо нижче, а зараз про останній поверх – медіа.

У той самий час, як ДБР тероризував підприємців, СБУ взялась за будівництво останнього, сьомого поверху, тобто за журналістів. Не будемо переповідати потуги СБУ щодо команди Бігуса і Юрія Ніколова. Зафіксуємо основне: не зважаючи на обурення багатьох українців, Офіс повністю прикрив своїх опричників. Чіткий і зрозумілий кримінальний злочин став просто якоюсь службовою недбалістю. Єдине, на що спромоглась депутатська опозиція, – викликати голову СБУ. Він не прийде. Бо перед кнопками не звітуються.

Фінальний результат: станом на зараз маємо збудованих міцних 5 поверхів, і  2 поверхи, які будувались, але тимчасово розвалились.

Чому наїзд на бізнес і медіа не вдався?

На жаль, це не заслуга українського народу. Завжди було так, що в Україні саме народ захищав свої права, сьогодні це не так. Не тому, що народ став гірший, просто змінились обставини. Величезна кількість українців покинули Батьківщину, у багатьох або траур, або депресія. А ще – воєнний стан, який не дозволяє ні мітингувати, ні переобирати.

Головним рятувальником цього разу стали західні країни. Ми їх можемо справедливо критикувати за малу допомогу чи за повільну бюрократію, але лише в них лишився кийок, який може частково вгамувати наших майбутніх маленьких путінів. Цей кийок – гроші.

Саме цей кийок зробив те, чого не може зробити сьогодні українське суспільство – частково осадити людей, які увірували у власну ексклюзивність, а часом і божественність.

На щастя, цей кийок лишається. На жаль, він не всесильний. Жодних руйнувань вже збудованим 5-ти поверхам він завдати не може. Усі ці великі країни Заходу не можуть змусити українську державу змінити хоча б один правоохоронний орган – БЕБ. А це ж лише фрагмент системи.

Що буде далі?

Сьогодні Офіс Президента з будівництвом «нової України» візуально відступив: підприємцям пообіцяли три місяці без обшуків і круглі столи примирення, журналістам – перевірки в СБУ і «ретельне дослідження».

Усе це реально – порожня гра слів. Так що чергові спроби – незабаром. На жаль, якоюсь однією дією ситуацію не переламати: виборів ще довго не буде, і віра у свою непогрішимість у влади буде лише зростати.

Так що єдиний шлях, здається, це – гуртуватись. Здіймати крик, якщо несправедливо б’ють не лише твоїх, а й невідомих чужих – журналістів, яких я не читаю, підприємців, яких я не знаю, чи навіть чиновників, яких щемлять, бо вони не вписуються в систему. Сьогодні це важко: під час війни нема зайвих сил. Але, на жаль, в іншому випадку, доки одні воюють з Росією там, інші побудують Росію тут.