У ніч з 1 на 2 травня президент Росії Володимир Путін підписав закон про ізоляцію російського сегменту інтернету. У російських ЗМІ його називають законом про захист Рунету, про автономний Рунет, про суверенний, безпечний і надійний інтернет, йдеться у статті 112.ua. 

Суть законопроекту

Якщо коротко – законопроект дозволяє владі відключити "зовнішній інтернет" і фільтрувати як внутрішній, так і зовнішній трафіки. "Зовнішнім інтернетом" є ті сайти і сервіси, які фізично знаходяться за межами країни, на закордонних серверах.

Автори законодавчої ініціативи стверджують, що це – крайній захід на "чорний день". Наприклад, при атаці російського сегменту інтернету у Роскомнагляду буде можливість взяти на себе централізоване управління. Щоправда, назвати які-небудь потенційні загрози в уряді поки не змогли.

У відомства буде можливість фільтрувати весь трафік через системи блокування, які безкоштовно роздадуть операторам зв'язку. При цьому заплановано вже і навчання для "набуття практичних навичок", у них зобов'язали брати участь усіх ключових гравців, які забезпечують роботу російського інтернету: інтернет-провайдерів, власників точок обміну трафіком і технологічних мереж зв'язку та інших.

Ба більше, в законопроекті навіть передбачили те, що система буде давати збої – користувачі можуть взагалі втратити нормальний доступ в інтернет. Поскаржитися кудись на це навряд чи вдасться: провайдери за таки збої системи відповідальності не несуть, а хто буде відшкодовувати збиток, у законі не передбачено.

Щоб централізовано керувати системою, в Роскомнагляді створять центр моніторингу та управління мережею зв'язку загального користування, який і буде займатися пошуком загроз, роздавати операторам зв'язку засоби протидії, а також вказівки, які обов'язкові до виконання.

Окрім цього, до 1 січня 2021 року планується створення національної системи доменних імен, яка займатиметься перетворенням звичних імен сайтів на мережеві адреси.

Закон набуде чинності 1 листопада 2019 року.

Критика закону

Законопроект викликав різку критику з боку експертів та неурядових організацій. За словами експертів, інтернет не має якого-небудь єдиного центру управління, тому відключити інтернет в якійсь конкретній країні неможливо. "Рубильник", яким, по суті, є законопроект, використовують в Африці, Азії і на Близькому Сході для того, щоб негайно відключити інтернет під час протестів і політичної нестабільності.

До того ж такий "суверенний" інтернет негативно позначиться на розвитку інтернет-бізнесу на ринку послуг інтернет-провайдингу. Безсумнівно, вплив відчують і громадяни країни – особливо в контексті доступу до інформації.

Багато хто порівнює російський законопроект з тим, як побудована робота інтернету в Китаї. Однак це теж неправильно. В Китаї інтернет потрапив під держконтроль практично від самої його, інтернету, появи – на початку 90-х років. Китайські громадяни, хоч і захищені від "неправильної інформації", але мають свої аналоги пошуковиків, месенджерів і платіжних систем. Розвиток інфраструктури російського інтернету відбувався зовсім за іншим сценарієм, і закриття "зовнішнього" інтернету боляче вдарить по користувачах.

"Золотий щит" Китаю

У Китайській Народній Республіці інтернет з'явився в 1994 році, але від початку відношення до нього з боку влади було настороженим. Ден Сяопін, який був лідером Китаю на той час, про всесвітню мережу сказав: "Якщо ви відчинете вікно для припливу свіжого повітря, ви повинні очікувати, що з повітрям прилетять і мухи!" Тому інтернет було взято під суворий контроль. Наприклад, для роботи в інтернет-кафе потрібно було пред'явити паспорт.

У 2003 році по всій країні було запроваджено проект "Золотий щит", який називають "Великим китайський фаєрволом". "Щит" включає в себе системи управління безпекою, інформування про правопорушення, контролю виходу і введення, управління трафіком, інформаційну систему моніторингу.

Завдяки "Золотому щиту" на території Китаю обмежений доступ до безлічі звичних для українського користувача сайтів. У цілому їх можна відкрити, але вантажаться вони настільки повільно, що зникає бажання на них заходити. Не доступні для китайців і всесвітні соцмережі, наприклад, Facebook, Instagram і Twitter, популярний відеохостинг YouTube і "Вікіпедія" всіма мовами. Їх замінюють власні аналоги Китаю -  пошуковик Baidu, соцмережі RenRen і Weibo, месенджер WeChat. Щоправда, з 2012 у соцмережах потрібна верифікація за допомогою ID-посвідчення або номера мобільного.

У 2016 році державний контроль за інтернетом посилився ще більше – мобільні оператори повинні реєструвати користувачів під їхніми справжніми іменами та зберігати дані в Китаї. На ці вимоги змушена була піти навіть компанія Apple, яка передала доступ до даних китайських користувачів на iCloud компанії з КНР.

Роботи ЗМІ "Великий китайський фаєрвол" торкнувся окремо – китайські веб-сайти не можуть посилатися на зарубіжні джерела і публікувати новини, взяті з іноземних новинних сайтів без спеціального схвалення. Новини на основі матеріалів або повідомлень з соцмереж китайські ЗМІ можуть публікувати тільки за умови, що вони "не перекручують факти". При цьому формулювання настільки розмито, що трактувати його можна широко.

Активно працює інтернет-цензура Китаю: веб-сторінки фільтруються за ключовими словами, пов'язаними з державною безпекою і "чорним списком" адрес сайтів. Потрапити в бан можна за критику влади або поширення неприйнятного вмісту, наприклад, порнографії. Відомі випадки, коли система фільтрувала навіть окремі символи і вирази. Так, після пропозиції Комуністичної партії Китаю прибрати з Конституції поправку про обмеження терміну перебування на посаді голови держави однієї і тієї самої людини цензурувалася буква N. Її використовували для позначення невизначеного числа, наприклад, "N термінів на посаді секретаря партії".