Бо саме нині, як ніколи до того, поширилась мода на іншомовні слова, що рясніють повсюдно, доречно й недоречно, і зовсім занедбується власна лексика, яка плекалася тисячоліттями, яка тісно переплетена із нашими звичаями.

Скажімо, слова учта, учтивий, учтиво на сьогодні вийшли зі вжитку. Проте, зауважу, що саме ці слова дійшли до нас зі санскриту  ̶  це “укта” і “уктья”  ̶  висловлений, промовлений, той, що гідний слави.

Опісля вони трансформувалися в учта  ̶ пошана; учтивий  ̶   чемний, ввічливий; учтиво  ̶  шанобливо. Послуговувався цими словами наш славетний класик І. Франко: “У власнім домику муляр учтивий. Памфилій, визволений раб, грек родом. Що був письменний, правий, добродушний...”. А також “По учті рушили [стрільці] на лови в тухольські ліси...”.

Отже, поряд із поширеними словами пошана, ввічливість, чемність, шанобливість вживаймо незаслужено забуті слова учта, учтивий, учтиво.