Сівши в літак Київ-Берлін, я, щоб з користю провести час, відкрив роман Максима Кідрука «Жорстоке небо». І навіть застереження на 8-й сторінці «рекомендую відкласти її до приземлення» мене не зупинили… Чому про це пишу? Бо книжка виявилась пророчою, а те, що я почав її читати саме перед початком німецько-польсько-українського проекту «Update: Ukraine» – символічним.

Адже метою зустрічі у Берліні було презентувати Україну перед громадськими активістами Німеччини та Польщі і обговорити ситуацію, що склалась у нашій державі протягом останнього року. Євромайдан, революція, війна…

А от у книжці Кідрука описана авіакатастрофа. Пасажирський літак при заході на посадку врізався у снігоочисник, який випадково опинився на злітній смузі. Водія снігоочисника одразу запідозрили у тому, що він був у стані алкогольного сп’яніння. Нічого не нагадує?

Так, я був вражений, коли довідався з новин про загибель президента французької нафтогазової компанії Тotal Крістоф де Маржері. Його літак розбився в аеропорту Внуково в Росії у результаті зіткнення зі снігоприбиральною машиною.

Мільярдер був активним лобістом російських інтересів у Франції та Європі. Для цієї людини над усе були прибутки його бізнесу, тому він виступав проти застосування міжнародних санкцій щодо Росії. Бізнесмен був у списку учасників засідання Консультативної ради з іноземних інвестицій в РФ, який відбувся 20 жовтня в урядовій резиденції в Горках.

Сьогодні озвучено чимало версій авіакатастрофи. Підозрюють і водія снігоочисника, і диспетчерів, і пілотів, і, звісно, американських шпигунів та бойовиків «Правого сектору»… Але я чомусь впевнений, що винною в загибелі «друга Росії» є корупція та недбальство.

І тут абсолютно не важливо, в чому воно проявилося цього разу – у п’яному водієві снігоочисника, п’яному диспетчері чи продажному керівництву аеропорту, які за хабарі взяли їх на роботу. Не важливо, хто розбавив рідину проти обледеніння – виробник, постачальник чи шахраюватий завгосп аеропорту. Важливо те, що все це можливо в сучасній Росії.

Тому всі, хто підтримують існування корупційної тоталітарної системи влади РФ, рано чи пізно від неї ж постраждають. Раніше страждали самі росіяни: рядові громадяни, опозиційні політики, «не зовсім свої» олігархи. Далі настала черга країн-сусідів та іноземців…

Але сьогодні ставки значно зросли. Сьогодні російська система, щоб зберегтись, повинна знову дати своєму народу велику ідею – «великої Росії» і «світового панування». Адже більшості росіян не потрібні ані економічне зростання, ані розвиток інфраструктури, ані поліпшення житлових умов, ані збільшення зарплат… їм потрібні лише горілка і ідея, за яку вони зможуть цю горілку випити.

Заради віри в те, що їх чекає «світле майбутнє», російсько-радянський народ згоден терпіти злидні і розруху. Власне, їм до цього не звикати, бо живуть вони таким чином не одне століття.

Але повернемось до мого візиту в Берлін. Під час заходу я мав гарячі дискусії з деякими німцями, які намагались переконати українську делегацію в необхідності діалогу з терористами і Росією, з необхідністю поступок, з необхідністю досягнення миру за будь-яку ціну. Вони свідомо не вживають, навіть уникають термінів «війна», «агресія», «окупація», «терористи»…

Вони вважають, що конфлікт виник виключно через перспективу вступу України в НАТО, і якщо надати Росії гарантії позаблоковості України – вона заспокоїться і припинить підтримку сепаратизму. Вони впевнені, що в Україні йде громадянська війна між україномовними і російськомовними громадянами, а не з російськими військами і диверсантами.

Російська пропаганда успішно працює в «Старій Європі», і демократичні європейці не менші «ватники», ніж росіяни. Чому так?

Вони вірять у те, у що їм зручно вірити. Адже в часи інформаційних технологій будь-який європеєць, при бажанні, може без зусиль докопатись до істини. Однак сите і байдуже західне суспільство не хоче знати правду. Вони хочуть, щоб нічого не заважало їхньому розміреному життю. Заради власного спокою вони ладні за будь-яку ціну відкупитись від Росії. Ціна української території їх цілком влаштувала б.

І, насамкінець, ніхто з них навіть не припускає собі думки, що конфлікт може торкнутись і їхньої країни. Наївні… Вони не хочуть навіть думати про те, що на Донбасі російські терористи-диверсанти воюють не з українцями, а з європейцями. І будь-який формат перемоги над Україною росіян не заспокоїть, а розохотить. І, якщо сьогодні їх не зупинити в Україні, завтра доведеться зупиняти в Прибалтиці, в Польщі, в Німеччині…

Пам’ятаєте, як Меркель, ще на початку конфлікту і окупації Криму, заявила, що Путін знаходиться в «паралельному вимірі»? Так от, це не Путін, це Меркель, разом з іншими західними лідерами і значною частиною західного суспільства знаходяться у паралельному вимірі. Це вони живуть у світі ілюзій. Ілюзій з приводу мотивів дій російського президента і російського народу.

Адже єдиний спосіб запобігти глобальному військовому конфлікту на території західних держав – підтримати національно-визвольні повстання поневолених народів і революцію демократичних сил в середині самої Росії. І чим раніше в Європі це зрозуміють, тим меншими будуть їхні збитки і втрати.

Дмитро Сінченко