Життя пітвердило, що народ який був тісно з собою пов’язаний релігійно-національними почуттями ставав непереможений. В парі з вірою у Бога та у друге позагробове життя, так як і ідея самостійної Держави для кращих синів нашої Церкви і народу була такою ж великою і святою, як і ідея віри в самого Бога…

Патріарх володів такою приголомшуючою силою, що здатний був показати цілому світові способи боротьби без зброї, а перемагав негоди глибокою любов’ю, яка увінчалася не лише його успіхом, але вказала шляхи до перемоги іншим. Можна сказати, що синтезою народу із засадами його моралі й етики головною формою було розумне і жертвенне Церковне керівництво, яке надавало напрям своєму народові. Це стало наявним і підтверджуючим доказом, як народ із своїми душпастирями йшов навіть на муки, але не здавався.

Перебуваючи у в’язницях комуністично-московських, тюремники залишався вільним, бо в них була сильна непохитна віра і свідомість, що жиють і караються за рідну церкву і Батьківщину. Це найголовніше, що ми успадкували з цієї епохи і цей героїзм довів наш Патріарх Й. Сліпий, який без сумніву став загальнонаціональним Героєм. Ані на мить цей релігійний Велетень не завагався, а рішуче виступав проти глуму над ув’язненими, які каралися в катівнях Росії.

Неодноразово Патріарх доводив на ділі, що він свою церкву і Україну любить більше, ніж власне життя. Багатьом і в наш час вартувало б у нього повчитися стійкості релігійно-націоналїних чеснот і патріотизму. Його дивовижна сила зростала на тому, що церква ніколи не відмежувалася і не нехтувала національними інтересами, а в була невід’ємною силою для побудови власної держави.

Й. Сліпий, як і його попередник митрополит А. Шептицький добре розумів, що нація без релігії гине, а церква повністю повинна служити нації, і таку працю вони проводили. У своїх проповідях неодноразово наголошували, що обов’язком церкви є тісна співпраця з народом, і це головна запорука, яка не приносить ганьби нікому, а навпаки обидві сторони піднімає до високої національно-релігійної гідності. Митрополит Андрей і Патріарх Йосип наголошували, що найблищими нам по вірі і крові є наші православні брати. З ними єднає нас мова, традиція, спільні церковні і народні звичаї, які повинні в майбутньому довести до єдиного Патріархату Українських Церков в єдиній справжній суверенній Українській Державі.

На основі цього впровадження годиться пригадати, що Йосип Сліпий (Коберни́цький-Дичковський) народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість на Тернопільщині в національно свідомій українській сім’ї. В рідному селі розпочав навчання в початковій школі, а гімназію закінчив в Тернопілі. В 1911 році Йосип вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Львові. У «Споминах» він із вдячністю згадує свого вчителя та попередника на митрополичому престолі Андрея Шептицького, який допоміг йому зреалізувати його найголовніші дві мрії, тобто стати священиком і займатися наукою.

Читати повністю ТУТ