Автор пише: «Історія конфліктів про польські землі всходні між Річчю Посполитою і Росією є довга і крута. Останнім і найтрагічнішим фактом цього конфлікту є 1945р., коли ця Польща, впхнута в рамки Росії, мусіла погодитися з відірванням від матері кресув Всходніх». Як бачимо, автор втрату кресів всходніх вважає більшою трагедією ніж втрату державності поляками у 1795р. Так і хочеться йому відповісти, що Галичина та Волинь ніколи не були дочками Речі Посполитої, а швидше невільницями, схопленими від часу безперервних наїздів шляхти і магнатерії.

Аналізуючи статтю, можна з багатьма думками автора не погодитися, зокрема з тими, що Сталін, Черчіль і Рузвельт вбачали у Польщі слабкого союзника і мали її закордонний уряд як розмінну монету.

Довоєнна Польща ще в 1921р. підписала пакт із Францією, який гарантував їй допомогу у випадку нападу з боку Німеччини і був оновлений в кінці 30-х років. Приблизно тоді ж був підписаний і аналогічний договір з Британією. Нагадаймо читачеві, що в 1923р. обидві ці країни, що мали переважаючий вплив у Раді Амбасадорів Паризької Конференції передали Східну Галичину Польщі, узаконивши таким чином окупацію і ліквідацію ЗУНР. Неймовірні зусилля галицької дипломатії і особисто Митрополита Андрея Шептицького були даремними. Ніхто не прислухався до голосу уярмлених українців. Зате історія рахунків не забуває!

Договір Ріббентропа – Молотова перекреслив дистрофічні спроби Англії та Франції порозумітися з «батьком всіх народів». Над Польщею нависла смертельна небезпека, а її гаранти до війни не були готові, тому про реальний захист Польщі не могло бути й мови, а тим більше представники цих великих країн вже вели таємні бесіди щодо східних територій Польщі.

У перші дні німецько-польської війни, польське керівництво сподівалося, що при допомозі Англії та Франції, німці будуть розбиті. Чекали 17 днів, рівно стільки ж, скільки чекав Сталін. Сподівання польського керівництва були даремними, а союз із Францією та Англією виявився мильною бульбашкою. Це і підштовхнуло Радянський Союз розпочати масштабну агресію проти Польщі під приводом «Захисту єдинокровних братів». Але Польща і надалі вірила союзникам.

Часто можна прочитати в польській літературі про те, що ОУН передала секретну інформацію Німеччині, однак чимало польських військових і державних діячів успішно працювали на радянську розвідку. Цитуємо К. Павловського: «Совіти досконало знали кожен наш рух у справах східних кресів, як і зміст договорів завірених через Польщу. Отож директор Східного Департаменту Міністерства законних справ підполковник Тадеуш Кобилянські, співробітник Пілсудського людина з найближчого оточення президента Мосціцького і полковника Бека (міністр закордонних справ І.Ф.) був 1924р. платним радянським агентом».

З нападом німців і більшовиків на Польщу, її керівництво – маршал Ридз - Смігли, президент Мосціцький і міністр закордонних справ – Бек, покинули країну і на авансцену політичної, дипломатичної та воєнної боротьби виходить генерал Владислав Сікорські, який зумів відсунути від активної політики пілсудчиків і стати прем’єр-міністром.

Після захоплення Польщі, сотні тисяч поляків різними шляхами опинилися у Франції. Тут сконцентрувалося 100-тисячна польська армія і величезна еміграція. Всі вони мріяли відродити незалежну Польщу, включаючи і «креси всходні». Мусимо відзначити, що польські офіцери і жовніри, серед яких було чимало західних українців, героїчно билися під Нарвіком, а потім у Франції проти гітлерівців і вже по капітуляції останньої, поляки ще три дні чинили впертий опір фашистам, незважаючи на заклик французького маршала Петена скласти зброю. Частина польських вояків зуміла переправитися в Англію і продовжити боротьбу проти вермахту. На цей час припадає і активний період таємних перемовин ген.Сікорського з Черчілем. Англійський прем’єр тоді обіцяв полякам повернути їм всю територію заледве не «од можа і до можа», бо над самою Англією нависла загроза вторгнення, а сміливі польські вояки і особливо пілоти конче потрібні були англійцям. Обіцянка Черчіля була ще одним обманом поляків.

Читати далі