Микола Гоголь, нещодавній ювілей якого викликав цікаву й подекуди навіть змістовну українсько-російську дискусію, лише одна з сотень постатей, яких Україні було б дуже жаль віддати.

Ще колоритнішою постаттю, ніж Гоголь, є видатний мандрівник Микола Миклуха-Маклай, чергова річниця народження кого минула 17 липня. Його явне українство не заважало радянській і російській пропаганді вважати Миколу Миклуху-Маклая "найвидатнішим російським мандрівником", назвати його іменем Інститут етнографії академії наук СРСР (нині – Росії) тощо.

Старші читачі пам’ятають пропагандистський радянський фільм "Миклухо-Маклай", де бородатий мужик в лаптях просвіщав папуасів.

Тим часом радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.

Прадід визначного мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888 роки) Степан Миклуха відзначився тим, що у 1788 році під час російсько-турецької війни 1787-1792 років під час штурму козаками Чорноморського козацького війська, зібраного з колишніх запорожців, першим видерся на мури міста Очакова. За це його родові надали дворянське звання.

Здвоєне прізвище Миклуха-Маклай рід Миклух отримав теж героїчно. Їхній далекий предок під час Визвольної війни українського народу 1648-57 років поріднився з шотландцем. Козак Стародубського полку Грицько Миклуха під час битви під Жовтими Водами у 1648 році захопив у полон шотландського найманця з характерним прізвищем "горянина" Мак-Лай. Перспективи отримати викуп за нього не було жодної: Шотландія далеко, а полякам він не був потрібен. Щоб "добро не пропадало" шотландця Майкла одружили з сестрою Грицька Ганною. На думку більшості істориків, ця сімейна легенда, що побутувала в родині Миклух, є достовірною.

Батько мандрівника Микола Миклуха за свій інженерний талант став головним залізничником Російської імперії – керівником столичного Петербурзького залізничного вокзалу. Проте імперії не вдалося купити його. Батько мандрівника надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, бажаючи полегшити долю поета. За це Миклуху було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. За український патріотизм батька та його зв’язки із Шевченком з Петербурзького університету було вигнано майбутнього мандрівника Миклуху–Маклая, який у 18–літньому віці залишив Російську імперію.

Тому Миклуха-Маклай отримав вищу освіту у Німеччині. Після цього він здійснив мандрівки на Канарські острови, у Марокко, на узбережжя Червоного моря, у Філіппіни, Індонезію, Китай, Малакку, Австралію, Океанію, острови Меланезії тощо. Проте найбільшої слави Миклуха-Маклай зажив за фантастично сміливі дослідження північно-східного узбережжя Папуа-Нової Гвінеї, відомого донині як "Берег Маклая".

Папуаси були дуже несумирними дикунами. Та й нині рівень злочинності у Папуа-Новій Гвінеї один з найвищих у світі. Залишитися наодинці (!) добровільно (!) поміж войовничих папуасів, ще й кілька разів поспіль протягом кількох місяців щоразу міг лише самогубець, вважали його колеги-дослідники.

Друзі відзначали в Миклусі-Маклаї надзвичайну холоднокровність в умовах ризику й любов до екстремальних ситуацій. Він ніби піднімався над небезпекою й випробовував і людей, і себе. У своїх спогадах Миклуха-Маклай згадує, як під час його проживання у папуасів слідом за ним почав ходити якийсь вояк папуасів зі списом. Під час візиту до його хатини він у присутності інших папуасів запитав у Миклухи-Маклая: "Якщо вдарити тебе списом, ти помреш?" Відповісти "ні" означало спровокувати його. Сказати "так" – те ж саме, тільки, можливо, швидше. Миклуха-Маклай відповів йому, дивлячись просто в очі й простягуючи списа: "А ти спробуй". Після цього папуас не діставав дурними питаннями нащадка героїв Жовтих Вод і Очакова. Одного разу Миклуха-Маклай допомагав папуасам відбивати напад на їхнє поселення малакських піратів і навіть захопив кількох із них у полон.

Критики Миклухи-Маклая дорікають йому, що він нібито зверхньо ставився до папуасів – швидше як до предмету досліджень, ніж як до людей. Але насправді так само він ставився й до себе. Принаймні, папуаси на нього не ображалися, користуючись його лікарськими послугами та вважаючи "людиною з Місяця".

Неймовірно, але в кінці ХІХ століття були такі регіони й такі люди, що цілком самотня людина могла вести свою зовнішню політику й висувати умови не останнім державам. Таким регіоном був регіон на схід від Індонезії, а такою людиною був Миклуха-Маклай. Він намагався не допустити колонізації "його" берега великими державами того часу – Великою Британією й Німеччиною. Англійці були досвідченими колонізаторами, а німці щойно перед тим нещадно розправилися з дикунами в Південній Африці. Миклуха-Маклай викликав кораблі однієї держави, у листах погрожував європейській державі кораблями іншої, називав себе "володарем і правителем Берега Маклая". І все з метою зберегти "свою" землю. Може, тому, що справжню свою країну він втратив назавжди.

Російські дослідники й досі мляво дорікають Миклухо-Маклаєві, що він "не був відданий престолу". Після того, як йому виповнилося 18 років, він ніколи не приїжджав до Росії більш ніж на 9 місяців, одружився з донькою англійського управителя однієї з австралійських провінцій тощо. Проте, знаючи походження й біографію Миклухи-Маклая, важко було б чекати від нього імперського патріотизму. Особливо після того як російський царат позбавив його батька роботи, й фактично спричинив смерть через його український патріотизм і зв’язки з Тарасом Шевченком, та за це ж позбавив майбутнього мандрівника права на освіту й зробив довічним вигнанцем.

---

В тему:

Нескорений генерал. Пам’яті Романа Шухевича

«Вождь Богом даний і правдивий». Євген Коновалець

Поет Ідеї і Чину. Пам’яті Олега Ольжича

Постріл. Пам’яті Миколи Лемика

Націоналіст у краватці та салонний революціонер

Василь Вишиваний, він же Вільгельм Франц Габсбург Льотринген

Помер Петро Хмарук - людина-легенда

Згадаймо Квітку Цісик

Пам’яті Богдана Паздерського

Ясний Каганець України

Український патріот Марко Каганець

100 років тому український студент застрелив намісника Галичини

Ветеран УПА Стефанія Яницька. Герої не вмирають!

Війна з саламандрами. Пам’яті Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач)

Правда, засвідчена кров’ю. Пам’яті Івана Франка

Честь і Слава

Петро Болбочан. Полтавська битва-2, або реванш українців

Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух початку 20 ст. на Трипільщині

Козацький чорний ангел (пам’яті Нестора Махна)

Юність Вождя. До 100-річчя Степана Бандери.

Три шляхи (аудіо)