Німці сприймали українців як партнерів, а кацапи як "ворогів народу", от і вся різниця. Моїм дідам та бабам було з чим порівнювати, у війну вони пожили і за тієї і за тієї влади. Німці налагоджували сільське господарство, допомагали технікою, а коли "звільнили" кацапи, порозкрадали господарства, вивозили в росію все що можливо було, навіть подушки і рядна. Після такого звільнення не було чого взути та вдіти. Один із дідів, навіть бувши партизаном, був висланий на донецькі шахти, за те що жив за німецької влади.

Мій дід був в полоні у німців. Працював там двірником. Казав, що німці по-людськи ставилися до них. Коли повернувся на батьківщину, його одразу ж зіслали на Урал на якийсь шкідливий завод працювати. Він був звичайний селянин, солдат, мобілізований у 40 років. А офіцерів розстрілювали за те, що були у німецькому полоні. А прабабця моя по маминій лінії пережила війну в окупації. У неї навіть якийсь німецький офіцер квартирував. Вона йому готувала їсти. Він був дуже ввічливий і добре ставився до неї, давав продукти. Вона з приязню його згадувала, часто порівнювала "по культурності" з радянськими офіцерами...

Моя тітка була заміжем (але на той час вже розлучена) за радянським офіцером. Була "угнана до Німеччини". Там навіть в умовах війни дотримувались трудового законодавства. І вона у 1944 році у відпустку їздила з сином (моїм троюрідним братом) на море - у курортні зони Кенігсбергу. Після війни вона би потрапила у радянський концтабір, але її врятував радянський офіцер із Києва, котрий ще до війни особисто знав її та її колишнього чоловіка. Саме він зробив так, що вона не потрапила до табору, але повернулась до Києва, як вільна людина. Хоча він знав, що вони вже розлучились, проте зробив все, щоб врятувати колишню дружину свого товариша. У 1990-ті та 2000-ні вона і її син (мій троюрідний брат) отримували від Німеччини грошову компенсацію за те, що були насильно угнані до Німеччини.