Жовто-блакитний прапор України у 1848 і 1880 роках (фото)
Жовто-блакитний прапор України у 1848 і 1880 роках (фото)
Ось як його описує барви і символіку українського прапора Яків Головацький:
"Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого (не спотвореного - НО) Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить".
Розташування кольорів в описі не згадане, хоча можна здогадатися, що зорі мають бути над небом, а не під ним. Проте порядок кольорів зберігся на малюнках кінця 19 ст.: прапор був жовто-блакитний (в русинській мові, якою писав тоді Головацький, слово блакитний і синій є синонімами, аналогом якого в сучасній польській, наприклад, є "niebieski").
Представляємо Вашій увазі картини того часу, які нам вдалося знайти. Нагадаємо, що в той період, частина України (Галичина) входила до складу Австро-Угорщини.
Тодішній прапор не міг бути синьо-жовтим, тому що одна з земель Австро-Угорщини (Нижня Австрія) вже мала синьо-жовтий прапор.
Цісар Франц Йосиф I посеред людей в Сукенницях (Краків), при здійсненні інспекції Галичини в вересні 1880.
Автор: Lipiński, Hipolit (1846-1884). Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова.
Прийом Цісара Франца Йосифа I на Львівському вокзалі в 1880 р.
Імператор Франц Йосиф I відвідав Національну Школу лісового господарства у Львові, здійснюючи інспекцію у вересні 1880. Вгорі картини зображена жовто-блакитна (вертикальна) хоругва, на якій головний колір (жовтий) зліва.
Автор: Grabowski, Andrzej (1833-1886). Рік створення - 1881 р. Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова.
Імператор Фра́нц Йо́сиф I (1830 - 1916) народився в містечку Лаксенбург, яке входило до складу Нижньої Австрії. Тому інколи поруч з жовто-блакитним Прапором України, щоб догодити Цісарю, розміщувався синьо-жовтий прапор його батьківщини. Це може бути одна з причин, чому на початку 20 ст. українці застосовували як Сонячно-блакитний Історичний Національний Прапор України, так і іноді, помилково, синьо-жовтий прапор Нижньої Австрії (той, який згодом, в 1992 р., ВРУ затвердила державним прапором України).
Щоб скласти більш повну уяву про русинів (сучасною мовою - українців), скільки їх тоді мешкало в Австро-Угорщині, процитуємо Якова Головацького (літ. псевд. Гаврило Русин):
"Русини займають дві-треті Галичини й східні комітати в Карпатах та Угорщині; також цілу полудневу частину Росії від Припяті по верхній Дон. Замешкують цю територію у компактній масі, не розпорошені поміж другими народами, ані не змішані з чужими національностями. Вони не є жодними колоністами, які примандрували в ті землі, але вони є їх рідними синами, які живуть на могилах і курганах славних предків своїх з-перед тисячі літ, на прадідівських вогнищах. Коли в них така славна минувшина, то чому вони не осягнули кращої долі, яка належалася б такій великій нації?"
Довідка про Собор руських учених з Вікіпедії:
Собо́р ру́ських уче́них («Собор учених руских и любителей народного просвіщенія») — перший просвітнцький з'їзд у Галичині, скликаний Головною Руською Радою з ініціативи письменника Миколи Устияновича та заступника голови Головної руської ради Івана Борисикевича. Відбувся у Львові з 19 по 26 жовтня 1848 року з участю 118 осіб, які вели наради у 9 секціях.
На пленарних засіданнях виступали з промовами І.Борисикевич, письменники Я.Головацький, І.Гушалевич, Й.Левицький, Й.Лозинський, Р.Мох, М.Устиянович та ін. Їхні виступи, за словами очевидця, «дихали свободою і патріотизмом».
На засіданнях секцій вироблено пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону пам'яток історії та культури, видання популярного підручника історії України.
Собор руських учених накреслив широку програму організації української науки і народного шкільництва, схвалив утворити «Общество просвіщення народного», обговорював питання української літературної мови тощо. У секції мови і літератури виникла гостра суперечка щодо мови письменства. Більшість висловилася за літературну мову, близьку до народної, «гражданський» шрифт і фонетичний правопис, залишивши, однак, прихильникам церковнослов'янської мови, які були в меншості, свободу використання в наукових працях церковнослов'янської мови і етимологічного правопису. Згодом це негативно позначилося на книговидавничій справі.
На Соборі засновано Товариство народної освіти, члени якого ввійшли до складу правління Галицько-Руської Матиці. Основною метою Галицько-Руської матиці (ГРМ) було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Зразком для його створення були «Матиці» інших слов'янських народів, насамперед чехів та словаків.
