Це означає, що на стороні Москви були не партизани, а регулярні війська Червоної армії. Всі українські партизани були в загонах УПА.

Величезною загрозою для Москви було прихильне ставлення радянського населення до гітлерівської армії та адміністрації. Для того, щоб нацькувати одних на других, застосовувалися партизанські загони, які часто діяли як бандформування. Що партизани робили найменше – так це воювали. Збиток, який вони заподіяли фашистським загарбникам, їхнім союзникам і посібникам, просто мізерний. Нещодавно російський журнал «Родіна» навів цифру, що за три роки дій на всій окупованій території (від Балтійського моря до Чорного) партизани знищили всього-навсього 30-35 тисяч ворогів. Якщо розділити на 36 місяців, виходить менше тисячі на місяць. Від нещасних випадків і хвороб гинуло більше. Зате своїх співгромадян партизани знищили більше в 5-7 разів. Ось вони з ким в основному воювали. Зі своїми. Чому? Як я вже сказав, треба було їсти, а тому доводилося вбивати «несвідомих», які вважали, що життя їхніх власних дітей дорожче, ніж життя партійців і комсомольців, що сховалися в лісі. А, по-друге, партизани масово винищували так званих «німецьких пособників» і «зрадників». Німці призначали в селах на окупованій території якусь адміністрацію, а партизани цих людей методично вбивали і говорили, що знищують ворогів. Зручно, адже зброї у цих «пособників» не було, і нікому було за них заступитися». Про це розповідається у книзі Сергія Захаревича «Партизани СРСР. Від міфів до реальності». Джерела: Третя війна з Росією: 6 таємних інструментів сталінізму Вся історія партизанського руху СРСР - це один великий міф