Друга - щось мало українців відгукнулося...

Наступна - пройшло свято тихо, але врочисто в цій тиші. Саме так, як і потрібно.

Наступна - переприщеплювати любов до національного одягу потрібно... щоб не було "вишиватництва"...

На мою думку справжня вишиванка та, яку рідна душа вишила - мама, бабуся, мила, або й сам. Коли хрестик до хрестика з думкою світлою. А так... то це черговий реквізит неприкаяного серця. 

Моя порада всім (якщо ваша ласка) - хто ще не має вишиванки - вишивайте! Хто має хоч і декілька вишиванок (...як у мене, наприклад, завдяки моїй бабусі, матусі і хресній) - навчаймо потягу до національного.

Феномен "вишиватництва" - у присутності стадного інстинкту "бо так всі вдягають" чи "а що люди скажуть".
Феномен "вишиватництва" - від відсутності відчуття сакральності українськості, відсутності зв'язку з культурою предків, які рідні не прищепили (в силу різних причин).
От цим і займаймося... потихеньку... - "Сам одягай, а товариша научай" wink emoticon. Бажано - з дитинства. Мої діти вже не скажуть "какая разніца" (маю таку надію), бо кажуть "Мамо, і мені дай вишиту сорочку. Оту, що тато носив, що йому його бабуся вишила".

Усвідомивши цей феномен є шанс змінити відношення до ВИШИВАНКИ, шанс відчути себе українцем з прив'язкою не до території, а до КУЛЬТУРИ народу з багато тисячолітнім буттям.

Ну, звичайно ж вишиванка "не показник", а...скоріше - "один із показників", як і любов до землі, як і участь у розквіту землі і процвітання народу, як і мова народу. Все в комплексі.
Все вірно, вишиванка стає оберегом - це коли вишивання "хрестик до хрестика давнього узору люблячою душею". Долучайтесь!

Проте, найголовніша думка залишилася сталою - мені не потрібно спеціального "свята", щоб одягти ВИШИВАНКУ! Однак, якщо це сприятиме пробудженню чи підняттю національної свідомості оточуючих - ХАЙ БУДЕ!