Волхвування і чародійство у Православних Рідновірів

Отож під поняттями “волхвування” і “чародійство” ми матимемо на увазі увесь комплекс знань, умінь і практик слов’янських служителів культу, які дійшли до нас із давнини максимально не спотвореними, використовуються в духовній практиці громадами православних рідновірів, а в науці і езотериці звуться на загал магією. Офіційна наука має свій, раз і назавжди усталений, погляд на волхвування, ми не намагатимемось його оспорити. Але викладемо у цій статті деякі загальні принципи на яких будується руське (українське) волхвування і чародійство, що його можуть використовувати та використовують ведично-православні рідновіри. Волхвування чітко відрізняється від двох інших форм пізнання, таких як наука та мистецтво. Наука оперує, як основними, категоріями - “закон”, “теорія”, “гіпотеза” та ін.; мистецтво – “краса”, “образ”, “форма”; волхвування - “чари”, “чудеса”, “Боги”, “духи”, “Права”, “Нава”, “Предки” тощо. Загалом сюди можна віднести майже увесь категоріальний апарат Рідної Віри, оскільки вона невіддільна від волхвування і чародійства. Функцією науки є аналіз, мистецтва – синтез, волхвування ж є ототожненням. Ми вже неодноразово говорили, що на відміну від релігій описових Рідна Віра є світоглядом системним, який говорить, що Всесвіт є нерозривна система взаємодії Людей і Богів(Природи, Предків, Космосу). Волхвування і чародійство є одним з аспектів цієї взаємодії який опановують люди сили – волхви і рідновіри загалом. Православне волхвування базується не на волі і не на емоціях, а на поєднанні волі та емоцій – на Силі Переконання. У волхва імпульсивність та воля вгармоновані творячи собою Переконання. Беручись за чародійство надзвичайно важливо бути впевненим (переконаним), що дії виконані за законами природи (Богів) принесуть бажаний результат. Сумнів або скепсис послаблюють духовні потуги української Рідної Віри, коли ж волхв боїться волхвувати – то є ознака невідповідності обраного шляху внутрішній суті людини. Волхв це не посада і не титул, волхв суть живе втілення Бога. Яким є джерело руського чародійства, коли воно виникло і чому? Найвірогідніше і це справді так є, що наші предки почали застосовувати чародійство в сиву давнину, щонайменше 30 тис. років тому. Звичайно ж це були початкові знання, побудовані за принципом елементарних аналогій. Друга стадія в розвитку чародійства припала на час вироблення знань про дуальність світу – поділ його на світ людський та божеський. Ці знання відмічаються археологією чітко в матеріалах буго-дністровської археологічної культури (6-5 тис. до н.е.), але безперечно вони є більш ранніми і спостерігаються ще в Мізині (10-12 тис. до н.е.). Наші предки не вважали світ померлих чимось страшним і жахаючим, а смерть не сприймали як трагедію. Саме тому в нашому Поконі збережені Тризни по померлих – як символізація вічного відродження життя та перевтілення душі. Ще в ті далекі часи волхви помітили, що померлі частіше відвідують світ живих, їм легше робити це. Звідси знання про силу духів, масштабнішу широту їх можливостей на відміну від людини. Предки помітили, що два світи, живих та померлих, певним чином пульсують то віддаляючись, то наближуючись один до одного. Найбільше два світи зближаються на свята Різдва, Великодня, Сварога, Святовита, Велеса тощо. З часом виникає окрема суспільна верства, чи категорія осіб які мали природні задатки до спілкування з духами предків. Дуже ймовірно, що першими волхвами були жінки (волхвині). Жінка набагато швидше розганяє свою психічну (з грецької “псюхе” означає душа) активність, а відтак швидше надається до контакту зі світом померлих. В своїх практиках ведично-православні рідновіри використовують завжди цю веду (знання). Невдовзі волхвуванням почали займатись також і чоловіки. Але це була окрема група посвячених, а не усі рідняки, оскільки померлі могли завдати шкоди невідаючій людині. З появою веди про Богів дуальний світ стає троїстим, виділяються Права, Ява та Нава. Але Нава не стає суцільним злом, з нею спілкуються спеціальні жерці та волхви. Нава це світ померлих, він не злий і не добрий, оскільки і предки були різними. Коли рідновір знає як спілкуватись з Предками вони не принесуть йому шкоди. Тут ми особливо хочемо наголосити, що руське волхвування та чародійництво не поділяється на “біле” та “чорне”. Волхвування це єдина система знань та практики впливу на сили Всесвіту, їх використання. Волхв не є злим чи добрим, він є таким з яким Богом спілкується і підтримує зв’язок. Саме тому є волхви Велеса, Перуна, Святовита та ін. Окрім того, кожен волхв має право використовувати свої техніки, хтось медитацію, хтось змінені стани свідомості, хтось розмірковування і концентрацію. Це як у воїнів, - в кожного є своя улюблена зброя. Ведично-православний рідновір, який зрозумів, що народжений бути волхвом проходить ініціацію, в якій він переживає символічну смерть та відроджується як нова людина. Волхв стає на межі світів і навчається бачити їх одночасно. Стаючи на шлях Прави Волхв починає психічну роботу над собою, відшукує своє справжнє “Я”, він реально дивиться на себе та підіймає всі родові і особисті кармічні проблеми, що заховані в підсвідомості. Виносить у сферу свідому та працює з ними. Рідко кому вдається без ілюзій подивитись на себе і узріти свої темні закутки душі. Те, що ми можемо побачити в собі виявляється настільки жахливим і потворним, що не кожен спроможний визнати існування цього в собі. Те може зробити лише ВОЛХВ, це привілей яким володіє ЛЮДИНА СИЛИ. За світоглядними переконаннями ведично-православних рідновірів волхв завжди належить до якоїсь етнічної традиції (Покону). Він отримує свої знання або від попередників або безпосередньо від якогось з проявів Рода. Так отримав божеське благословення Великий Волхв Володимир Шаян на горі Грехіт в Карпатах. Аналізуючи Його творчість та громадську діяльність ми можемо зробити для себе висновок, що він був осяяний духом Бога Перуна. Отож, волхв не може користуватись практиками не властивими його етнічному Покону, оскільки це не дозволить спілкуватись з Богами (Предками). Маги користуються усіма підряд практиками, використовують т. зв. посередницькі обряди при закликанні Богів, магічні релігії (Вікка, Каббала) є синтетичними та гіперсинкретичними. Язичницький (рідновірський) Покон є глибоко просякнутий національними ознаками і без них неможливий. Саме тому волхв Рідної Віри має стати найсильнішим з усіх чарівників, він має прямий контакт зі своїм Рідним Богом (Предком). З огляду на вищесказане, ми відкидаємо тенденційне та безпідставне твердження представників українських неорідновірських ідеологій про те, що традиційна Рідна Віра має небезпеку потрапити на “московського воза”. Волхв у Рідній Православній Вірі так би мовити співдіє з Богами, спільно працює на утвердження Прави та руху Кола Сварожого. Але волхв не є слугою Богів, він рівний з ними, сам може стати Богом. Він сам є своїм найважливішим інструментом. Саме тому Рідна Віра це шлях самовдосконалення і пізнання. Говорячи відверто волхв має відати (знати, пізнавати) не якогось Бога, а самого себе, оскільки Бог і є в ньому. Волхв сильний настільки наскільки сильний його Бог, себто він сам. Ми живемо в наших Богах, а Боги в нас. Народ слабкий оскільки втратив зв’язок з Рідними Богами, які стали слабкими не отримуючи духовної підтримки людей. Це замкнута системи енергообміну, розірвавши яку можна знищити етнос чи перетворити його у щось інше ніж він був до того часу (яскравий приклад: русичі та їхні нащадки українці). “Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами довіку!” – пише “Велесова книга”. Вище ми говорили дещо про функцію волхвів у суспільстві. Є потреба наголосити на одній важливій особливості яка відділяє волхва від інших верств. Він ніколи не прагне влади, але в разі потреби для Роду-Народу може її тимчасово обіймати. Волхв завжди прагне Пізнання та самовдосконалення. Він не принесе щастя рідним коли вони не є рідновірами, навіть якщо вони і є такими це не обіцяє щастя і спокою. Волхв і волхвиня – дуальна пара, проходять шлях пізнання розкриваючи один одному закриті раніше сторони буття та існування. Сьогодні життя ускладнилось, сучасні волхви це не самітники і відлюдники, це гармонійно розвинені особистості, що усвідомили неминучість дуалізації (обов’язковість віднаходження своєї іншостатевої пари) на Шляху Прави. Пройшовши процес дуалізації волхв(волхвиня) починає зростати в силі Переконання, пізнання та волхвування. В розвитку чародійства немає сталості. Що лежить в основі руського (українського) волхвування і чарівництва? Відповідь безальтернативна – Рідна Віра. Мусимо уточнити, що ми не вкладаємо в ці два слова поширені нині значення, а тлумачимо їх за Поконом наших предків. Що сеє означає? Чудове тлумачення поняття “віра” подав один з вчителів рідновірів Лев Силенко. Він пише, що слово “віра” в наших предків оріян (аріїв, праіндоєвропейців) мало такі значення: “сила”, “відвага”, “натхнення”, “героїзм”. Доречно тут згадати засновники джайнізму Махавіра, ім’я якого означає “Великий герой”. Прикметник “рідна” походить від імені найдревнішого та наймогутнішого слов’янського Бога - Рода. В сучасній українській мові його звуть Рід, а подекуди вживають і давню вимову Род. Звідси слова і поняття такі як “рід” (кровноспоріднена спільнота), “нарід-народ” (об’єднання кількох родів), “родичі” (кровно близькі люди), а також “народження”, “родина”, “поріднитись” та багато інших. Отже, в розумінні ведично-православних рідновірів “Рідна Віра”, буквально, розуміється як “Сила Бога Рода” або “Сила Руського Роду”, що по суті є одним і тим же. Рід (Род) не є Бог в прямому розумінні цього слова, Рід суть Буття, а Руські Боги його різні прояви. В слов’ян Бог є один, їх є багато і немає жодного одночасно. Рід (Род) – єдиний початок всього, саме буття. Бог Перун – активний пряв Рода (Буття), руйнуюча сила, енергія. Велес – пасивний прояв Рода (Буття), мудрість, знання. Сварог – совість, мораль та етика. Лада – любов і гармонія, праведне життя. Світовид – сила збереження Рода (Буття), сутність Прави (Закону). Макоша – сила примноження Рода (Буття), матір опікунка. Усі Боги русичів, як і інших народів-нащадків арійської культури, належали до трьох станів-проявів Буття (Рода) : Творення – Збереження – Руйнування (Великий Триглав). Це Боги плодючості (творення); Боги війни, громовержці (руйнування); Боги мудрості і потойбіччя (збереження). Але важливо наголосити, що вони ніколи не були розділені остаточно. Що це означає? - Перун нищить старе, огидне, шкідливе – тим самим запліднюючи землю для народження нового; Сварог (Твастир за “Велесовою книгою”) творить нове, світле, чисте життя, а в усьому цьому єсть збереження Життя (функція Світовида). Саме так пише “Велесова книга”: “Се бо єсть таїна велика, яко Сварог є Святовит і Перун.” Можливі і інші Триглави (Дажбог, Перун, Велес), суть не в іменах. Кінець-кінцем, що ж таке волхвування і чародійство? Чародійство є звернення та використання сили одного з руських (українських) Богів у Великому Триглаві.
Руське чародійство умовно поділяється на кілька категорій: а) словесні чари (замовляння, примовляння, вигуки, звуки, закляття, прокляття тощо); б) візуальні чари (техніка впливу поглядом); в) інструментальні чари (фетиші, обереги, чарівні предмети); г) обрядові чари (жертвоприношення, аграрне і сексуальне чародійство тощо); д) чари стихій (використання сил природи).
Одним з найпоширеніших видів чародійства було і залишається замовляння. Воно зближує людину з Богами. Замовляння виконується на голодний шлунок, тихо, але чітко. Одне замовляння робиться на порозі дому, інше в полі, одне на захід сонця інше на схід, ще інше на місяць тощо. Замовляння це не молитва, а прояв сили людини, змушення духів зробити так як вона хоче. Сила замовляння визначається не лише текстом, але й акумуляцією людиною психічної енергії, її Переконаністю, чистотою помислів. Концентрація свідомості, агрегування Сили Переконання, викликає здійснення наказу в астральній сфері. Потім ця енергія трансформується в енергію фізичного світу та виконує здійснені волхвом чари. Замовляння розпочинається стандартною формою: "встану, умиюсь благословляючись, піду з дверей в двері, з воріт у ворота, в чистеє поле, на Cхід Сонця-Дажбога, а назустріч мені сім братів, сім вітрів Стрибожих"... Візуальні чари також надзвичайно поширена техніка впливу, як правило вона використовується на людях і тваринах. В українські демонології нею послуговувався відомий усім за творами М.Гоголя Вій. Візуальні чари може несвідомо застосовувати навіть непідготовлена людина, оскільки вона вже від народження володіє певною силою (архетипом якогось Бога, нижче ми поговоримо про це). Очі, як мовиться в приказці “дзеркало душі”. Але вони є ще й зброєю людського духу. Дух суть воля, воля є зла, а є добра, є слабка і є сильна. Тому, навіть несвідомо, подивившись на когось зі злобою ми можемо принести цій людині горе. Хтось посміхнеться і скаже – “так це ж добре!”. Нічого подібно, оскільки ваше зло повернеться до вас подвоївшись за законом відплати. В босоркунів (чаклунів) для цього є комен (див. Куровський В. Магія обряду. Пам’ятка для волхвів. //Триглав – 13 березня 7511 р. - №3). Візуальна магія використовується волхвами для вольового впливу на учнів. За її допомогою можна також змусити замовкнути нахабу тощо. Інструментальні чари нині перейшли більше в сферу забобонів та кінематографічної містики. Але це аж ніяк не характеризує їх; спаплюжити можна речі навіть найсвятіші (згадайте свастя в Німеччині, серп і молот в СРСР). Одним з центральних елементів руського волхвування, зокрема інструментальних чар, є кривуля – довга ритуальна палиця волхва. На одному кінці вона була загнута, викривлена з вирізьбленим зображенням Бога (тому і кривуля). Такий атрибут збережений і в балтійських святарів (священиків), він навіть зветься в них аналогічно “krivule” (з литовської - викривлений жезл), а сама назва волхва у балтійців вимовляється як – крівіс. Кривуля виготовлялась з дуба оскільки він вважався деревом волхвів. Такий Покон характерний багатьом індоєвропейським народам - слов’янам, кельтам, балтам, римлянам. Не дарма слово дерево та дуб подібні у вимові в індоєвропейських мовах народів Європи: deur (венетська); deruenn (бретонська); triu (готська); treon (англосакська) тощо. Кривуля використовувалась для накопичення певного роду енергії та її спрямування. До інструментальних чар відноситься також спілкування за допомогою “черт і ризів” (слов’янських рун). Або, в побутовій вимові – гадання. Гадання є своєрідне насилля над Богами, примус сказати те, що хоче знати волхв. Тому гадання проводяться в особливі дні та в особливих місцях (капищах) з дозволу Богів. Тим не потрібно захоплюватись, оскільки Родом закладено закон – все йде свою чередою. При дотриманні вищевказаних правил гадання може стати певним механізмом легалізованого зв’язку волхва з Богами. Обрядові чари, також, добре збережені українцями, як могутній спадок від своїх предків русичів. Обрядові чари використовуються для спілкування з певними проявами Рода, Богами Великого Триглава. Жертвоприношення, один з найпотужніших різновидів обрядових чар, сьогодні значно спотворено внаслідок християнізації наших обрядів та витворення двовір’я (“православного” християнства). Ведично-православні рідновіри в своїх жертвоприношеннях використовують сурицю та хліб, які у вказаній послідовності жертвуються Богам через Огнебога-Симаргла. Будь-яке звернення до Богів повинно супроводжуватись славленням і завершуватись подякою. Тим самим волхв і рідновір посилюють енергетику Роду, оскільки Боги суть великі Родичі-Прабатьки. Звертання до Богів з нечистими та злочинними проханнями кінець-кінцем призводить до деградації людини яка те зробила. Життя не за Правою зовні не проявляється але її результатом є духовна руїна та внутрішній розпач, навіть якщо людина старанно його приховує. До обрядових чар відносяться також веснянки, колядки, щедрівки, обжинки, зажинки, толока тощо. Чари стихій – один з найскладніших різновидів волхвування. Він може осукупнювати в собі, при чаруванні, всі вищеописані різновиди чарівництва. Керування стихіями великий дар, що його отримує не кожен волхв. Кожна стихія пов’язана з якимось Богом. Саме тому волхв володіє найкраще тією стихією служителем якого з проявів Рода він є. Біс (один з священицьких станів русичів, якому християнство надало негативного смислового навантаження) володів стихією вогню, отже є служителем Огнебога. Волхв Дажбога повеліває дощем, Перуна – блискавицею і громом, Стрибога – вітрами тощо. Волхв, як і кожен рідновір зокрема, належить до якогось з архетипів Бога, є проявом якогось з станів Всесвіту. Волхв за життя в процесі розвитку може пройти один чи два, ба навіть три стани, і досягне свого рівня некомпетентності. Немає нічого дивного, що почавши відати Дажбога, руський волхв завершує життя в капищі Велеса чи Сварога. В цьому і є суть самопізнання до якого йде рідновір. Для здійснення чар волхв виходить на межу Яви та Нави, - аби побачити зримо явне (щоби осягнути систему загалом треба вийти з неї та подивитись з боку). Але в його свідомості світи Яви, Прави та Нави нероздільні. Вони осукупнюються в Дереві Рода. В світі рідновіра діють Люди, Боги та Духи. Волхвуючи на межі світів він створює моделі не абстрактні, а індивідуальні (особистісні). Саме тому їх надзвичайно важко піддати науковому аналізу, а звідси скепсис науки щодо чародійства. Не можемо оминути такої проблеми, що дотично пов’язана з волхвування, ба інколи ототожнюється з ним, як чаклунство. Босоркун (чаклун) немає нічого спільного з Рідною Вірою та не є нащадком руських волхвів, рід яких був перерваний християнізацією. Босоркуни та босоркані, це елементи антисистеми, які ставлять собі за мету досягти влади над громадою, конкретною людиною або збагатитись за допомогою свого чаклування. Босоркун не спілкується з Богами, його пріоритет це виключно світ Нави та нижчі духи. Маємо завжди пам’ятати - людина, що звертається до босоркун по допомогу стає залежною від нього, вірніше від тих духів ретранслятором яких босоркун стає за власним бажанням. Він не визнає Родового Покону, діє самостійно під кермом духів, прагне підкорити собі певний дух, але рано чи пізно сам стає його рабом. Волхв, на відміну від босоркун, живе за законами предківської моралі, а тому в нього немає потреби щоденно застосовувати силу для безпосереднього контакту з Богом. Босоркун же щоденно запитує в духів - робить він вірно чи ні?, як йому чинити в конкретному випадку? Якщо порівнювати волхва та босоркуна в їх статусі у світі Нави і Яви, то перший є монархом, другий – слугою. Босоркуном людина може стати і несвідомо, в тому випадку якщо використовує чарівництво для задоволення своїх власних потреб, а не для поглиблення знань чи захисту свого Роду. Така людина поступово перетворюється на песиголовця (людину-звіра в якої Нава забирає емоції та людські почуття). Підводячи підсумок ми наголошуємо - волхвування і чарівництво це не забавка і не захоплення, а глибоко інтуїтивно відчута потреба рідновіра. Волхвування це невід’ємна складова Рідної Віри русичів (українців). Пам’ятаймо, що сила чар Рідної Віри не в книгах і не в статтях подібних до цією, а в людях. Чим більше рідновірів житимуть за Законами Прави тим сильнішими будуть наші Боги і ми, тим сильнішим буде наше чародійство. влх. Богумир