Всякий тероризм наша цивілізація і свідомість засуджує, але ми стоїмо на становищі, що ворог народу і нації повинен понести заслужену кару. Безліч вчених, мудрців, політиків, юристів і апостолів, всі вони намагаються наголошувати на взаємній толерантності між людьми і народами. Кажуть, доки людина не розвине зерна душі, доки не зпроможеться жити за чесним духово-моральним законом, доти така людина поноситиме відповідальність за вчинені нею карні діла.

Правдою є, що існують міжнародні мафії, окремі впливові особи, різні псевдотеоретики, які мають впливи на політичні процеси в суспільстві і через засоби масового переказу, вони не лише виправдовують заподіяні кривди, але свою діяльність піднимають до рівня благородства. До таких слід зарахувати Петра Столипіна, який народився 14 квітня 1862 р. в Дрездені (Німечина) в сім’ї Аркадієвича, його родове коріння виводиться з українського роду, яке згодом було сильно зрусифіковане.

Петро в молодому віці переїхав з Німеччини до Петербурга, де в 1884 році закінчив природничий факультет Петербурзького університету. Маючи впливи в царській Росії, його зараз після університету прийняли на роботу до Міністерства внутрішніх справ. Звідси у 1902 р. був перенесений на гродненського губернатора. У 1903-06 рр. працював губернатором Саратовської губернії. З квітня 1906 р. він виконував обов’язки міністра внутрішніх справ, а з липня того ж року був головою Ради Міністрів. Швидка кар’єра і здобування в короткому часі авансів, була зумовлена тим, що Столипін мав значні впливи в російській імперії та був одним із будівничих могутности царської Росії.

Крім того був він наділений ораторськими здібностями, якими пописувався на численних виступах в Думі та на різних зустрічах і згромадженнях. Але одна з найголовніших його рис, яка дозволяла йому здобувати передові посадові місця в імперії полягала в тому, що Столипін у своїх промовах та діяльності діяв в дусі російського націоналізму і намагався зміцнити і розбудувати імперію за рахунок інших земель і народів, які входили в слклад тодішньої імпрерії.

Серед поневолених народів найбільшу дискримінацію в імперії переживали українці. Крім економічного поневолення українці терпіли важкий гніт політичний. Досить згадати, що ген від Переяславської уигоди 1654 р. російська імперія намагалася в найрізніший спосіб русифікувати Україну. В історії людства були більші і менші імперії, які винищували своїх підбиті народи. Були і кочові орди, які теж нистили завойовані ними народи. Однак з таким цинізмом і премедитацією, яку українці пережили і переживають від сусідної Росії історія не знає. Досить згадати, що російська імперія знищила суверенітет української державности. Або згадаймо хочб Валуєвський указ із 1863 р., який спричинив різкий застій у розвитку української літратури, мови, протягом років не появилася в Україні під російською займанщиною ні одна українська оргінальна книжка.

А після нова нагінка проти української мови і письменства російського уряду починається з 17 травня 1876 р. нечуваним в історії „указом”, званим „Емським”, який був підписаний царем Олександром ІІ в Емсі у Німечині, він мав народовбивчий характер в Україні. Цей указ забороняв не лише друкувати українською мовою книжки і допоміжні всякі тексти, сценічні, шкільні та навіть підписи під нотами гостро були заборонені в українській мові. Цей злочинний указ ліг важким тягарем і зупинив розвиток української мови на довгі роки.

На такий злочин не лише видатні діячі, а в тому Столипін та навіть російська православна церква мовчала і сприяла русифікації. Та на привеликий жаль тих злочинних і нелюдських актів ніхто по наші дні не засуджує, а це вже зневага права у світовому маштабі. Та навіть по Україні в наш час грасує РПЦ Московський Патріярх – Кіріло, який провадить деверсію і поводиться зухвало, зарозуміло, безсовісно з хворобливою зверхністю з нахабністю закликає вірних до т.зв. „Руського міра”, тобто до відновлення імперії. Його діяльність немає нічого спільного з релігією, а явно спрямована на відродження і закріплення імперії. Згадуємо про цю злочинну діяльність тому, що не зустрічаємо з боку різних російських т. зв. „місіонарів”, які би щиро хотіли розкаєтись за всі доконані злочини. В народі кажуть, хто потуряє злочином – сам злочинець! Прикладів достатньо і в наш час.

Коли ми знайомимось Столипінськими реформами та його діяльністю як „визначного” діяча царської Росії, ми нігде не знаходимо навіть натяків на те, щоб в імперії надати рівні права для всіх поневолюваних націй. Реформа Столипіна мала проімперський характер і її настанови довели, що в серпні 1906 р. на автора реформ вчинено перший невдалий замах. (загинуло 27 осіб). Цей замах використано урядом і за проєктом Столипіна застосовано ще більшу репресивну політику (запроваджено військово-польові суди і впроваджено смертні кари тощо).

Читати повністю ТУТ