Кожна імперія на Євразійському просторі, яка хотіла панувати над Євразією, обов’язково намагалася захопити Україну. Останні 100 років сміливо можна назвати українським століттям, оскільки ця країна була центральною фігурою в кожному великому глобальному зіткненні сучасної епохи.
Про це йдеться в колонці професора зовнішньої політики Школи провідних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса Хела Брендса для Bloomberg.
Найважливішою подією 2022 року стала війна в Україні, яка поставила цю країну на передову найбільших битв цього століття, – змагання між демократією та авторитаризмом. Але якщо війна здивувала багатьох спостерігачів, то становище, в якому опинилася Україна, є напрочуд знайомим.
Україна є стратегічним призом завдяки своїм ресурсам та географічному положенню. Маючи одні з найбагатших сільськогосподарських земель у світі, вона виробляє велику частку світової пшениці, кукурудзи і ячменю; на її частку припадає 6% усіх калорій, що продаються на міжнародних продовольчих ринках. Україна є другою найбільшою країною Європи за географічним розміром і має вихід до Чорного моря, яке також пов'язує Росію зі світом.
Найважливіше, що Україна є тією ланкою, яка з'єднує те, що великий геополітичний мислитель Халфорд Маккіндер називав Євразійською серцевиною, з її величезними землями, сільськогосподарськими багатствами та енергетичними ресурсами, з економічно розвиненими країнами Європи.
Будь-яка європейська імперія, яка прагне розширитися на схід, повинна пройти через Україну. Будь-яка євразійська держава, яка прагне поширити свій вплив на Європу, повинна зробити те ж саме. Маккіндер мав на увазі Україну (і Польщу), коли висловлювався у 1919 році: "Хто править Східною Європою, той править Гартлендом, а хто править Гартлендом, той панує над Світовим островом, і хто править Світовим островом, той панує над Світом".
Можливо, це – гіпербола, але це і формула, яка допомагає пояснити, чому Україна так трагічно відзначилася у стількох страшних війнах.
"Як ніщо інше, Перша світова війна перевернула долю України", – писав дослідник Домінік Лівен. Завоювання цієї території, яка тоді входила до складу російської імперії, було центральним у планах Німеччини, щоб створити багату на ресурси Середню Європу від Північного моря до Кавказу. Коли німецькі війська відвоювали Україну у постреволюційної Росії у 1918 році, Берлін ненадовго досягнув свого євразійського бачення, яке розбилося, коли Німеччина програла війну на Західному фронті, тим самим скасувавши свої східні завоювання і дозволивши ленінському Радянському Союзу створити власну євразійську імперію під комуністичним правлінням.
Україна знову стала важливою фігурою в мріях Адольфа Гітлера про гегемонію. Вона володіла "життєвим простором" і продуктами харчування, які могли б зробити Німеччину неприступною перед ворогами континентального масштабу – Британською імперією та Америкою, з якими Гітлер зрештою планував боротися за світове панування.
Геноцидний "план голоду" нацистів передбачав розграбувати українську пшеницю, кукурудзу та сільськогосподарську продукцію і залишити голодувати до 30 мільйонів громадян в Україні та інших країнах Радянського Союзу. (По суті, це було повторенням "червоного голоду", який Йосип Сталін влаштував в Україні в 1930-х роках як засіб зміцнення московського панування). Деякі з найбільш відчайдушних битв Другої світової війни відбулися на українській землі, оскільки в цій життєво важливій зоні зіткнулися гігантські армії.
Перемога союзників лише забезпечила те, що Україна залишилася підпорядкованою тоталітарній радянській імперії. З початком Холодної війни США розглядали можливість використати невдоволення шляхом десантування українських воєнізованих формувань на територію країни для розпалювання насильницького опору.
Ця ініціатива зазнала кривавого фіаско, але геополітична логіка, що стояла за нею, була не зовсім хибною. Коли через десятиліття Радянський Союз почав розпадатися, саме рішення України втекти, проголосивши незалежність і відмовившись брати участь у схемах утримання більш слабкого союзу разом допомогло вирішити долю системи.
"Без України Росія перестає бути імперією, – зауважив у 1994 році колишній радник з національної безпеки Збігнєв Бжезинський, – але з Україною, підкореною, а потім підпорядкованою, Росія автоматично стає імперією".
Це добре пояснює, чому президент Росії Владімір Путін розпочав свій проєкт з відновлення панування Москви, починаючи з втручання Росії в українські вибори у 2004 році та закінчуючи повномасштабним вторгненням у лютому.
Путін обрав Україну мішенню в надії підкорити один важливий шматок пострадянського ландшафту, і таким чином привести у відповідність інші, від білорусі до Казахстану. Швидка перемога Росії стала б свідченням сили та стратегічної хитрості світових автократій. Вона докорінно змінила б стратегічну ситуацію в Європі, поширивши всепроникну небезпеку від Чорного моря до Балтики, і залишила б щойно відновлене китайсько-російське партнерство явно домінуючим в Євразії.
Мало що пішло за планом, і перемога України матиме зовсім інші наслідки. Ця перемога змусить одного з провідних світових тиранів виглядати жалюгідним, а не видатним. Вона може створити напруженість у партнерстві Росії з Китаєм, змусивши знесиленого Путіна благати про допомогу, яку Пекін неохоче надасть. Це призведе до створення оновленої західної спільноти, яка займе командну позицію проти небезпечної, але деградованої російської федерації. І знову війна за участю України визначатиме контури світового порядку.
Війна також нагадує про те, що основні риси геополітики залишаються незмінними, навіть коли так багато у світі змінюється. Географія все ще має значення. Спраглі до землі тирани все ще прагнуть домінувати над своїм оточенням шляхом завоювань і вбивств.
У кожному поколінні оптимісти сподіваються, що світ залишив ці потворні істини позаду. Як вчить нас досвід України, ми забуваємо їх на свій страх і ризик.
Хел Брендс – колишній радник міністра оборони США. Він також є співавтором книги "Небезпечна зона: прийдешній конфлікт з Китаєм" і членом Ради з питань зовнішньої політики Державного департаменту. Автор висловлює цікавий погляд на нинішню війну Росії з Україною як на останні напади агонії Радянського Союзу.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Український Гартленд. У кожній сучасній війні Україна була головним призом – Хел Брендс
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Кожна імперія на Євразійському просторі, яка хотіла панувати над Євразією, обов’язково намагалася захопити Україну. Останні 100 років сміливо можна назвати українським століттям, оскільки ця країна була центральною фігурою в кожному великому глобальному зіткненні сучасної епохи.
23011101.jpg
Про це йдеться в колонці професора зовнішньої політики Школи провідних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса Хела Брендса для Bloomberg.
Найважливішою подією 2022 року стала війна в Україні, яка поставила цю країну на передову найбільших битв цього століття, – змагання між демократією та авторитаризмом. Але якщо війна здивувала багатьох спостерігачів, то становище, в якому опинилася Україна, є напрочуд знайомим.
Україна є стратегічним призом завдяки своїм ресурсам та географічному положенню. Маючи одні з найбагатших сільськогосподарських земель у світі, вона виробляє велику частку світової пшениці, кукурудзи і ячменю; на її частку припадає 6% усіх калорій, що продаються на міжнародних продовольчих ринках. Україна є другою найбільшою країною Європи за географічним розміром і має вихід до Чорного моря, яке також пов'язує Росію зі світом.
Найважливіше, що Україна є тією ланкою, яка з'єднує те, що великий геополітичний мислитель Халфорд Маккіндер називав Євразійською серцевиною, з її величезними землями, сільськогосподарськими багатствами та енергетичними ресурсами, з економічно розвиненими країнами Європи.
Будь-яка європейська імперія, яка прагне розширитися на схід, повинна пройти через Україну. Будь-яка євразійська держава, яка прагне поширити свій вплив на Європу, повинна зробити те ж саме. Маккіндер мав на увазі Україну (і Польщу), коли висловлювався у 1919 році: "Хто править Східною Європою, той править Гартлендом, а хто править Гартлендом, той панує над Світовим островом, і хто править Світовим островом, той панує над Світом".
Можливо, це – гіпербола, але це і формула, яка допомагає пояснити, чому Україна так трагічно відзначилася у стількох страшних війнах.
"Як ніщо інше, Перша світова війна перевернула долю України", – писав дослідник Домінік Лівен. Завоювання цієї території, яка тоді входила до складу російської імперії, було центральним у планах Німеччини, щоб створити багату на ресурси Середню Європу від Північного моря до Кавказу. Коли німецькі війська відвоювали Україну у постреволюційної Росії у 1918 році, Берлін ненадовго досягнув свого євразійського бачення, яке розбилося, коли Німеччина програла війну на Західному фронті, тим самим скасувавши свої східні завоювання і дозволивши ленінському Радянському Союзу створити власну євразійську імперію під комуністичним правлінням.
Україна знову стала важливою фігурою в мріях Адольфа Гітлера про гегемонію. Вона володіла "життєвим простором" і продуктами харчування, які могли б зробити Німеччину неприступною перед ворогами континентального масштабу – Британською імперією та Америкою, з якими Гітлер зрештою планував боротися за світове панування.
Геноцидний "план голоду" нацистів передбачав розграбувати українську пшеницю, кукурудзу та сільськогосподарську продукцію і залишити голодувати до 30 мільйонів громадян в Україні та інших країнах Радянського Союзу. (По суті, це було повторенням "червоного голоду", який Йосип Сталін влаштував в Україні в 1930-х роках як засіб зміцнення московського панування). Деякі з найбільш відчайдушних битв Другої світової війни відбулися на українській землі, оскільки в цій життєво важливій зоні зіткнулися гігантські армії.
Перемога союзників лише забезпечила те, що Україна залишилася підпорядкованою тоталітарній радянській імперії. З початком Холодної війни США розглядали можливість використати невдоволення шляхом десантування українських воєнізованих формувань на територію країни для розпалювання насильницького опору.
Ця ініціатива зазнала кривавого фіаско, але геополітична логіка, що стояла за нею, була не зовсім хибною. Коли через десятиліття Радянський Союз почав розпадатися, саме рішення України втекти, проголосивши незалежність і відмовившись брати участь у схемах утримання більш слабкого союзу разом допомогло вирішити долю системи.
"Без України Росія перестає бути імперією, – зауважив у 1994 році колишній радник з національної безпеки Збігнєв Бжезинський, – але з Україною, підкореною, а потім підпорядкованою, Росія автоматично стає імперією".
Це добре пояснює, чому президент Росії Владімір Путін розпочав свій проєкт з відновлення панування Москви, починаючи з втручання Росії в українські вибори у 2004 році та закінчуючи повномасштабним вторгненням у лютому.
Путін обрав Україну мішенню в надії підкорити один важливий шматок пострадянського ландшафту, і таким чином привести у відповідність інші, від білорусі до Казахстану. Швидка перемога Росії стала б свідченням сили та стратегічної хитрості світових автократій. Вона докорінно змінила б стратегічну ситуацію в Європі, поширивши всепроникну небезпеку від Чорного моря до Балтики, і залишила б щойно відновлене китайсько-російське партнерство явно домінуючим в Євразії.
Мало що пішло за планом, і перемога України матиме зовсім інші наслідки. Ця перемога змусить одного з провідних світових тиранів виглядати жалюгідним, а не видатним. Вона може створити напруженість у партнерстві Росії з Китаєм, змусивши знесиленого Путіна благати про допомогу, яку Пекін неохоче надасть. Це призведе до створення оновленої західної спільноти, яка займе командну позицію проти небезпечної, але деградованої російської федерації. І знову війна за участю України визначатиме контури світового порядку.
Війна також нагадує про те, що основні риси геополітики залишаються незмінними, навіть коли так багато у світі змінюється. Географія все ще має значення. Спраглі до землі тирани все ще прагнуть домінувати над своїм оточенням шляхом завоювань і вбивств.
У кожному поколінні оптимісти сподіваються, що світ залишив ці потворні істини позаду. Як вчить нас досвід України, ми забуваємо їх на свій страх і ризик.
Хел Брендс – колишній радник міністра оборони США. Він також є співавтором книги "Небезпечна зона: прийдешній конфлікт з Китаєм" і членом Ради з питань зовнішньої політики Державного департаменту. Автор висловлює цікавий погляд на нинішню війну Росії з Україною як на останні напади агонії Радянського Союзу.
Переклад iPress
Визнання значущості України.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта