Етнос – це жива соціальна істота

Народ – це соціальний організм, колективна істота вищого рівня. Подібно до людини, народ має плоть (фізичні тіла і генофонд його членів), душу (колективну психіку, егрегор) і дух (організовану духовну еліту). На розвиток народу впливає розвиток кожного його члена, але цей колективний розвиток не визначається як сума його елементів чи щось «середнє арифметичне». По відношенню до кожного свого члена етнос є надсистемою, тобто системою вищого таксономічного рівня. Це жива соціальна істота – Велика Людина. Етнос як надсистема живе своїм власним життям.

Найважливішим чинником розвитку народу є його організація, зокрема, система внутрішніх комунікацій. Завдяки хорошій організації народ може діяти дуже ефективно, навіть якщо складається з посередностей. І навпаки: якщо організація погана, то народ буде кволим і нерозумним, навіть якщо складається з людей сильних і розумних. У хорошій системі погані люди працюють на благо, а в поганій – хороші люди працюють на зло. «Найгірше – це добре робити те, чого взагалі не треба робити».

Народ може перебувати у стані аморфного етносу або структурованої, самокерованої нації. З погляду окремої людини, це відповідає стану «гомо сімплекс» («людини простої», не спроможної до самостійного мислення) або «гомо дуплекс» («людини подвійної», яка живе власною головою).

Етнос – це базовий рівень існування народу: нема етносу, не буде й нації. Тому в цій статті ми говоримо про етнос.

Оскільки етнос є живим організмом, то він перебуває у стані динамічної рівноваги. Він залучає до себе корисних людей іззовні, і позбувається тих, які йому шкодять. Для цього є ритуали споріднення і ритуали відлучення – тому етнос постійно оновлюється.

Проте бувають періоди, коли в середовищі етносу визріває спільнота, яка несе дуже суттєве, комплексне, велике оновлення. Це нагадує ситуацію, коли з материнського організму народжується дитина, яка продовжує життя того ж самого народу, але по-іншому. Так 5 століть тому з етносу «русів» (турів, тобто воїнів) народився етнос козаків (мечників, від «косак» – меч, великий ніж).  

Найголовніше в розумінні етносу полягає в тому, що етнос – це «група своїх людей». Етнос – це НАШІ. Розрізнення своїх і чужих є засадничою умовою існування етносу. Головними засобами ідентифікації є зовнішній вигляд (антропологічний тип, раса), мова і притаманний народу спосіб поведінки, що включає звичаї, святкування, етнічні стереотипи тощо.

Що виразніші відмінності від навколишніх спільнот, то етнос згуртованіший. Прагнення до самобутності, неповторності, унікальності – головний чинник його життєспроможності. Як тільки ослаблюється цей внутрішній магніт, етнос починає втрачати щораз більше людей: вони  притягуються до інших етнічних магнітів і стають їх частиною (асимілюються, розчиняються в них). Тому перший закон життя – «Йти своїм шляхом».   

Кожен етнос має етнічне ядро і периферію. До етнічного ядра належать ті, які відповідають ідеалам етнічної краси, мови, поведінки. До периферії належать ті, які наші, але далекі він ідеалу. Про таких говорять: «Так, це сучий син. Але це НАШ сучий син». 

Згуртованість етносу тримається на спільному минулому, спільних предках, спільних перемогах і стражданнях, спільних сьогоденних інтересах, спільному баченню майбутнього. Проте людство виробило ще один потужний чинник консолідації – уявлення про тотемну тварину.

Тотемні тварини

«Тотем дозволяє пов’язати даний людський колектив з даною територією, сучасне – з минулим, культурне і соціальне – з природним, а також об’єднати цей колектив певною спільною системою норм поведінки» (Енциклопедія «Міфи народів світу»). Тотем – це міфологічна істота, яка може мати свій реальний прототип – як ведмідь у фінів – або бути цілком вигаданою – як червоний дракон у валлійців (Уельс, Cymru).

Image

Головні завдання тотему:

1) посилення власної ідентичності та неповторності, консолідація СВОЇХ та  відокремлення від ЧУЖИХ (не-своїх), під’єднання до етнічного егрегору – психоенергетичного банку;

2) пізнання особливостей характеру свого етносу, його сильних і слабких сторін;

3) розвиток свого етносу та його членів у бажаному напрямку.

На примітивному рівні тотем – це міфічний першопредок, який об’єднує людей усвідомленням свого спільного походження і кровної спорідненості. На вищому рівні – це вчитель, порадник, захисник.

Корисно, коли тотемна тварина має реальний аналог у живій природі і володіє деякими важливими рисами, сприятливими для розвитку народного характеру. Тоді спостереження за поведінкою свого тотема надихає на вироблення відповідних чеснот, вмикає в енергетику народного егрегора, посилює його самобутність і неповторність. В ідеалі, правильний тотем народу – це його концентрований психологічний портрет.

Народ Сонячного Вепра

З прадавніх часів українські племена і клани мали своїх тотемів, звідси такі самоназви як «вольки» (вовки), «солов’ї», «лелеки» (пелазги), «сколоти» (соколи), «тури» (таври, турени).

Об’єднуючою силою для всього цього розмаїття була варна брахманів (синів Брахми – Творця Всесвіту), мудреців, друїдів (друвідів – знавців сили), волхвів (вольовиків), характерників. Їхнім тотемом був Білий Вепр (бор, англ. boar, рос. боров). Оскільки варна брахманів була консолідуючою, організуючою і спрямовуючою силою, то брахманський тотем став об’єднуючим тотемом усього українського народу – з усіма його родами, племенами і кланами.   

Image

– Чому саме вепр?

Тому що поведінка вепра найбільше відповідала уявленням про правильну поведінку української духовної еліти, а отже і всього народу.

– Які ознаки притаманні духовній еліті?

Характерні ознаки духовної еліти такі:

• незламна воля, самостійне мислення: «Все, що робиться з власної волі, – добро»;
• утаємниченість, «невидимість»;
• заглибленість у внутрішній космос, єдність з внутрішнім богом (релігія – відновлення зв’язку, «ре-лига»);
• знаходження та розкриття людських талантів і здібностей,
• ділова ефективність, продуктивність, чесність і відповідальність,
• прагнення краси, високої якості, досконалості;
• харчування переважно рослинною їжею;
• миролюбність у поєднанні з жорсткою, рішучою і руйнівною відсіччю у випадку зовнішньої агресії.   

З погляду соціальної психології, це відповідає таким ознакам як «інтроверсія» і «рішучість», психічним функціям «етика духу», «інтуїція здібностей», «логіка співпраці» і «сенсорика краси та якості», а також «сенсориці примусу» в якості точки найменшого опору. Ці психологічні вартості Четвертої квадри найбільш проявлені в соціотипі «Миротворець» (етико-інтуїтивний інтроверт).

Якщо приглянутися, то перелічені якості притаманні поведінці вепра. Про це ми вже говорили у статті Новітній український етнос і архетип Білого Вепра у війні з Мордором. Справді, адже вепр веде переважно усамітнений спосіб життя, нікого не чіпає, уникає дрібних конфліктів, він занурений у свій внутрішній «духовний» світ, харчується переважно рослинною їжею, потужно озброєний (великі ікла, тверда шкіра, товста лобова кістка), масивний, стрімкий, впадає в несамовиту лють (бойовий шал) при серйозній зовнішній агресії.

В європейській традиції вепр є символом потужності, шляхетності, хоробрості і чоловічої потенції (плодючості). Його поведінка є уособленням абсолютної свободи: вепр – сам собі пан, він нікому не підкоряється і нікого не підкоряє. Вепр живиться дубовими жолудями, а дуб – це священне дерево, яке дає фізичну силу і духовне пробудження (дуб – буд – будда).  

У скандинавській міфології у Фрейра – бога щедрих урожаїв і плодючості – був священний сонячний вепр Ґуллінбурсті, що означає «Золота щетина» (до речі, в українських казках улюбленим персонажем є «свинка – золота щетинка»).

Image

Image

Друвіди галів-кельтів називали себе «вепрами». Гелленське слово «монос» (μονός – самітник, єдиний, цілісний) позначає і вепра, і монаха.

В індоарійській міфології вепр Вараха, будучи втіленням Брахми, став рятівником людства з вод Великого потопу. Ім’я «Вараха» (вепр) також означає «Захисник» і «Той, хто приносить добро». В середні віки образ Варахи набув поширення в індуїзмі як символ царської влади.

– Чому саме СОНЯЧНИЙ вепр?

Тому що сонячний – біло-золотий – колір символізує святість, силу і чистоту, притаманні духовній еліті, а завдяки їй – всьому Народу Сонячного Вепра. Слово «сонячний» підкреслює, що це міфічна істота, адже в природі сонячно-білих вепрів не буває.

Ім’я народу прямо пов’язане з назвою країни його проживання: езотерична (внутрішня, магічна, таємна) назва України – «Земля Вепра», по-давньому – Борія (сильна, потужна, енергійна). Північно-східний вітер з Борії у гелленів традиційно називався «Борієць» (гелленською: Βορέας). Найбільша річка на території Борії називалась Бористенець (гелленською: Βορυσθένης, буквально «Бористенес», від «Бори-стан» – Земля Бора, тобто Вепра), сучасна назва – Дніпро.

Нагадаємо, що згідно зі свідченням авторитетного знавця Гіперборійської традиції Рене Генона, «істина полягає в тому, що загальноприйняте ім’я Гіперборія стало вживатися греками лише в епоху, коли вони вже втратили сенс цієї давньої назви». Він же стверджує, що назва Борія означає «Земля Вепра» і що ця країна вважалася священною землею – місцем перебування первинного духовного центру нинішнього циклу проявлення світу, який в арійських Відах називається «Света-вараха-Кальпа» – «світлого (білого, яскравого) вепра цикл».

Згаданий величезний цикл безпосередньо пов’язаний з розгортанням першої людської раси, батьківщиною якої є Північне Надчорномор’я, тобто Україна (Оу-країна, країна-яйце, країна-зародок). Згідно з сучасними дослідженнями, неоантропи (перші люди) були світлошкірими. Тому Земля Сонячного Вепра – це родова колиска Білої раси.

Таким чином, Сонячний Вепр є символічною істотою, яка сприяє етнічній єдності українців, їх самопізнанню та правильному розвитку. Головні настанови Сонячного Вепра можна звести до трьох слів: Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Image

Кому вниз - Ліра. Вишня Борія

Продовження: Народ плямистої гієни і фейкового ведмедя: про справжній тотем Росії