Ми переживаємо першу справді глибоку кризу у відносинах з Польщею. Такий висновок зробив відомий дипломат, голова Майдану закордонних справ Богдан Яременко після форуму в Ряшеві.

Богдан Яременко пише на своїй сторінці у Фейсбук, що цей форум його переконав в тому, що поляки поставили нам ультиматум: "або Бандера, або Польща."

Чому поляки, у особі Качинського, поставили ультиматум саме зараз?

"Я не вірю у підготовку Польщею причин чи підстав для подальшого загострення аж до хитрих планів анексії західноукраїнських територій, - пише Яременко. - Боятися слід анексії наших громадян - моя поїздка переконала мене, що Польща хоче, прагне і може прийняти більше українців. Навіть з приводу мови ніяких комплексів - велика частина зовнішньої реклами в східній Польщі виконана українською мовою. Українців вже багато в Польщі. А буде ще більше, бо їх там чекають і створюють для цього умови. Але навіть не це лякає мене найбільше. Якщо українці замінили в Польщі поляків, які масово виїхали на захід, то хто замінить в Україні українців, які масово мігрують в тому ж напрямку? Ми взагалі про це думаємо?"

На його думку, відсутність на форумі у Ряшеві традиційного чисельного десанту урядових представників та, зокрема, МЗС Польщі (навіть після врегулювання на догоду польській стороні "перемишльського інциденту"), свідчить, що переосмислення підходів до співробітництва з Україною в Польщі вже відбулось.

Форум "Україна-Європа" був одним з інструментів ведення польської політики щодо України (адвокат, помічник, союзник України в ЄС). І просто так відмовитися від цього інструменту польська дипломатія не могла.

І заява Качинського не є загрозою. Це ілюстрація, підтвердження того, що зміни вже відбулись.

Якщо проблеми ОУН-УПА і були якимось чином причетні до цього перегляду польської політики щодо України, то, швидше як каталізатор, а не як причина.

Справжня ж причина, як на мене, дуже сумна, і має спонукати нас, українців, серйозно задуматися.

Польща не вірить в майбутнє України. Не вірить, що ми зможемо подолати корупцію, реформувати і зробити ефективною систему держуправління. Поляки не вірять і не розуміють навіть того, наскільки можуть покластися на нас у протистоянні Росії. Саме так, - поляки не вірять, що те, що відбувається між Україною і Росією є "всерйоз і надовго" з точки зору політики України.

Польща не бачить з ким їй можна працювати всередині нашої країни. Хто її партнери? Категорично відмовляється вірити в щирість, чесність і договороспроможність і президента, і уряду, і парламенту України, та всієї політичної тусовки, яку у нас чомусь іноді називають елітою.

Звичайно, різких істеричних кроків поляки не робитимуть. Вони розуміють значення того факту, що ми все ж таки насьогодні стримуємо Росію. Один з промовців на форумі заявив, що "перший розподіл Польщі стався вже за двадцять років після поразки Мазепи під Полтавою, і ми знаємо, хто буде наступною жертвою Москви, якщо Україна програє і цього разу."

Таке усвідомлення ролі України сидить в польській політиці дуже глибоко. І цим будуть зумовлені намагання та спроби Польщі в найближчій перспективі підтримувати в силу можливостей та ресурсів усе і усіх в Україні, хто може чинити Росії спротив.

Так, назагал і впринципі поляки могли би і хотіли би глибшої та більшої співпраці. Вони лише не можуть дозволити собі жити зі сприйняттям, що спільний бізнес - це спільно красти. І, серед іншого, їм не зрозуміло, чому з такою наполегливістю ми забираємо з Польщі в Україну тих діячів, репутація котрих далеко не бездоганна у цьому питанні (але це вже якраз дрібниці).

Розчарування і зневіра Україною. Ось основа нового погляду на нашу державу з польського боку. Я не буду аналізувати, наскільки поляки праві, а в чому помиляються. Скажу лише, що виправити нинішню ситуацію буде нелегко. Якщо хтось у нас взагалі ставитиме таке завдання...