Загальновідоме про них уявлення як про кровожерливих мародерів, можливо, несправедливе.

У міфах і літературі вікінги прославилися вже точно не своєю м'якістю. Як відомо, в «Астеріксі і нормани» скандинави дізналися, що таке страх, тільки слухаючи неймовірну музику барда Какофонікса. Ще більш поширені описи на кшталт тих, що є в англосаксонській хроніці, присвяченій «грабежам і різанині», які влаштували вікінги під час нападу на Ліндісфарн в 793 році, коли тамтешня церква «була залита кров'ю служителів Божих і позбавлена ​​всього начиння».

Проте не виключено, що вікінгів очорнили даремно. Так стверджує Мадс Равн (Mads Ravn), археолог, який займається дослідженнями в музеї Вайле в Данії.

Мадс Равн заявляє, що середньовічні церковні літописці, ймовірно, перебільшували кровожерливість вікінгів, а взагалі-то вони були менш жорстокі, ніж англосаксонські загарбники Британії в V і VI століттях, просто про жорстокість вікінгів набагато більше говорили.

Щоб ви не підозрювали Мадса Равна в упередженому бажанні зберегти добре ім'я скандинавів (і в тому числі англосаксів), зверніть увагу на хороші історичні свідчення на підтримку його тези. Розповіді про найпохмуріші нальоти вікінгів, таких як розграбування Нанта в 843 році, з століттями ставали все більш яскравими і жахливими, і це наводить на думку, що монахи вносили в них свій вклад, намагаючись підкреслити жорстокість язичників.

До того ж, як не дивно, про діяння вікінгів в згвалтуваннях не дуже згадується, хоча в єврейській Біблії про цю огидну практику говориться багато (згадайте, наприклад, згвалтування Тамари, дочки царя Давида).

І справді, навіть сама фраза «згвалтування та грабежі», яка давно асоціюється з вікінгами, схоже, належить перу поета XIX століття Джеймса Скотта (JM Scott), який написав про англо-американську війну 1812 року.

Можливо, за сучасними мірками вікінги і не були особливо чуйними людьми, але нащадкам пора змінити своє ставлення до них на більш об'єктивне.