Британців засуджували до рабства і транспортували в Американські колонії за дрібні злочини. Так само транспортували і в Австралію, де їх використовували в якості рабів землевласників. Cиріт та інших дітей з бідних білих родин із нетрів Англії викрадали і транспортували в колонії. Під час транспортування смертність білих людей з Англії була вищою, ніж смертність чорних рабів з Африки. Про це розповідає Ребекка Алквіст (Rebecca Alquist) у книзі "Життя без волі" (Life with no Freedom, 2018).

Чорні з Африки коштували більше, а білі були дешевше і сприймалися як витратний матеріал. Смертність білих рабів при перевезенні їх до Америки була близько 25%, а чорних – близько 10%. За харчуванням і утриманням білого раба під час перевезення відповідав капітан корабля до середини подорожі, а потім харчування та утримання оплачував плантатор, якщо раб виживав.

Білих рабів продавали на аукціоні. Протягом першого року рабства вмирало 80% привезених білих рабів.

На Барбадосі до 1640-х років налічувалося 25 тисяч рабів, з яких 21 тисяча рабів були білими.

Завоювання Кромвелем Ірландії в середині 17 століття зробило ірландський народ рабами. Більше сотні тисяч чоловіків, жінок і дітей були схоплені англійськими військами та відправлені до Вест Індії, де їх продали в рабство.

В Британській Вест Індії тортури над білими рабами були звичним явищем.

У 1656 році полковник Вільям Брейн написав листа до англійської влади з проханням імпортувати рабів-негрів, тому що «плантаторам доводиться за них платити багато і тому вони будуть зацікавлені зберігати їхні життя». Що стосується білих рабів, то багато з них, на його думку, гинули через надмірну працю і жорстоке поводження з ними.

Тільки за один 1670 рік з Англії було викрадено 10 тисяч білих. До половини всіх прибулих в американські колонії були білими рабами – це були перші американські раби. Ці білі раби були задовго до появи тут чорних рабів.

Їх виставляли на аукціоні разом з дітьми. Іноді дітей продавали окремо від батьків, жінок – окремо від чоловіків.

Білі раби працювали до самої смерті на цукрових фабриках Барбадосу та Ямайки і на плантаціях Вірджинії.

Білі й чорні раби працювали на цукрових плантаціях в Барбадосі. Ніхто з ірландців ніколи вже не повернувся на свою батьківщину, щоб описати їхні страшні випробування.

Першими рабами, яких імпортували до американських колоній, були 100 білих дітей. Вони приїхали на Великдень 1619 року – за чотири місяці до прибуття перших чорних рабів.  

Король Англії Джеймс ІІ заохочував продаж ірландців у якості рабів плантаторам і поселенцям колоній Нового світу. Перший зареєстрований продаж ірландських рабів відбувся у поселенні на річці Амазонка у 1612 році.

Між 1629 і 1632 роками велику кількість ірландців, чоловіків та жінок,  відправили до Гвіани, Антігуа і Монтсеррат. До 1637 року приблизно 69% населення Монтсеррат складали ірландські раби.

Рабів-негрів мали купляти від 20 до 50 фунтів стерлінгів, ірландських рабів хапали і продавали за 900 футів бавовни. Ірландці стали найбільшим джерелом рабів для англійських работорговців.

Від 1641 до 1652 рік понад 550 тисяч ірландців було вбито англійцями, а ще 300 тисяч – продані в рабство. Оскільки перевозили більше чоловіків, які залишали напризволяще своїх жінок та дітей, то жінок і дітей також виловлювали і продавали в рабство. Ірландські жінки та їхні доньки мали легшу комплекцію тіла, ніж чорні, і розцінювалися як більш вразливі в якості служниць.

У 1649 році Олівер Кромвель почав кампанію терору в Ірландії. Всі захоплені солдати вивозилися на продаж в рабство. Декількома місяцями пізніше, у 1650 році, 25 тисяч ірландців були продані плантаторам в Сейнт Кіті.

Протягом 1650-х років понад 100 тисяч ірландських дітей віком від 10 до 14 років забрали у їхніх батьків і продали як рабів у Вест Індії, Вірджинії та Новій Англії. Насправді, з 1651 до 1660 рік було продано в рабство до Американських колоній більше ірландських дітей, ніж було «вільного» населення в Америці.

У 1652 році Кромвель наказав транспортувати ірландців за океан, починаючи від 12 тисяч ірландських ув’язнених, проданих на Барбадос.

Сумнозвісною прокламацією «В пекло або в Коннахт», яку було видано 1 травня 1654 року, землі ірландців конфісковувалися, корінних ірландців виганяли з їхніх земель на захід від Шаннона або перевозили у Вест Індію. Ті, що не спромоглися переїхати в Коннахт самостійно протягом шести місяців, звинувачувалися у високій зраді й мали бути вислані до Америки або інших земель за океаном.

Вбивати ірландців не було злочином, солдатів навіть заохочували це робити, але работоргівля виявилася занадто вигідною справою, щоб її ігнорувати. В результаті 52 тисячі ірландців були продані на Барбадос і до Вірджинії. Ще 30 тисяч ірландців ув’язнили та наказали транспортувати і продати в рабство. У 1656 році Державна рада Кромвеля видала наказ схопити 1000 ірландських дівчат і 1000 ірландських хлопчиків і транспортувати їх на Ямайку, щоб продати у якості рабів англійським плантаторам.

З книги: Life with no Freedom by Rebecca Alquist (2018)

Про історію чорного рабства в США: 

Керівник Міжнародного інституту розвитку інфраструктури Олександр Ланецький в інтерв'ю каналу UKRLIFE.TV розповів про історію і причини Громадянської війни в США 1861-1865 років і про те, як ця «Війна Півночі і Півдня" відгукується в сучасному американському суспільстві.

40:53 - на Півночі чорношкірих майже не було, сіверяни апріорі не вважали африканців людьми;

41:58 - жителі півдня цінували й берегли чорних рабів - вартість одного раба відповідала вартості 6 рокам праці кваліфікованого найманого робітника на Півночі;

43:46 - "Хатина дядька Тома" розійшлася по Півночі мільйонним тиражем - це була чиста пропаганда і абсолютна брехня.