Зображення користувача Арсен Дубовик.
Арсен Дубовик
  • Відвідувань: 20
  • Переглядів: 24

Основа нашого щастя – це любов до людей

Волхви кажуть: немає кращого вчителя, ніж Дихання Смерті. Я розумію, що це про людину, до якої наблизилась смерть. Я зараз в іншій ролі – спостерігача і провідника.

Вже рівно два тижні я живу несподівано іншим життям, ніби зі мною відбулось перевтілення. Точка відліку – дзвінок маминої сусідки вранці 9 жовтня, її голос був настільки схвильований, що я відразу зрозуміла – сталася біда. У мами інсульт. Її молодша сестра принесла молоко вранці, і знайшла маму на порозі вже розбиту паралічем. Я відразу виїхала в село.

Епізод перший

Нашвидкуруч покидала в сумку якісь речі – головне паспорт та ноутбук. В цей день чудова талановита режисерка Маріель Славська мала зняти відеосюжет зі мною для своєї програми про цікавих майстрів і тренерів. Це був би знаковий момент мого трьохрічного перебування в Києві. Перед цим 8 жовтня у мій день народження мне привітали більше 200 чоловік. Цифра приємно здивувала мене.

Це певний успіх. Але разом з тим я знаю, що коли досягається якась вершина, тоді щось трапляється – і ти опиняєшся біля підніжжя нової гори, на яку знову треба підійматись.

У свій минулий ювілей, коли мені виповнилось 40, я пережила щось подібне. Моїм домом тоді буда Феодосія – місто в яке я була закохана з першого погляду, де я на той час прожила шість років. Я вела свою колонку в місцевій газеті. Люди казали мені, що вирізають мої есе і зберігають, щоб перечитувати. Я знала, що мене люблять. І вирішила відмітити своє сорокаріччя творчим вечором в Будинку Культури. Я стояла на сцені в незвичному для мене образі, хвилювалася – адже я не артистка і не поетеса, я мала читати свою прозу. А в зал заходили й заходили люди з квітами, в основному з трояндами, що символізують любов. Так багато квітів дарують, мабуть, балеринам. Я була дуже щаслива. Втім в той момент прийшло усвідомлення, що це найбільший успіх, який я можу пережити в Феодосії. За цим вже нічого не стоїть. Все це треба буде перегорнути, як прочитану сторінку, і йти назустріч невідомому новому життю. Так і сталося – дуже скоро для мене відкрився Київ. 

От і цей період став ще одним прожитим етапом. Зараз донька пакує мої речі в Києві, щоб переслати мені Новою Поштою. Я вмить відірвалася від Києва, до якого приросла і якого полюбила. Київ дарував задоволення – багато, яскраво та різноманітно. 

«Чи дозволяєш ти собі зараз якісь задоволення?» - запитує мене по телефону моя київська подруга.

Так. Мабуть тільки з них і складаються всі мої дні в селі. Стоїть дуже гарна тепла сонячна осінь. Мій ранок починається з обмивання холодною водою біля криниці. Я натягую її відром з вечора у велику балію, вночі в ній відображаються зорі і місяць. Ще кілька днів тому садок прикривав мене жовтим листям на деревах. Тому я повністю роздягалась. А сьогодні, перш, ніж стягнути з себе сорочку, побачила, що дерева в садку вже голі і мені добре видно вулицю. Завагалася… Але як пропустити таке задоволення – обливання холодною водою всього тіла? То ж скидаю сорочку – вулиця все одно пуста.

Далі берусь за маму – її теж треба обмити. Вона важка. В перші дні мені здавалось, що підняти її неможливо. Але з кожним днем робити це все легше. Мої руки стають дуже сильними. Пригадалось, як я колись взяла абонемент в тренажерний зал на 40 днів. І через день – два додавала собі додаткові грузи, настільки тілу хотілося більших і більших навантажень. Цікаво, що в тілі від того відчувалося лише задоволення. 

Сніданок починається з печених яблук, які щоранку приносить моя тітка Катерина – мамина сестра. Вона молодша від мами на 5 років – повоєнна. Ці печені яблука або пиріжки з квасолею, чи борщ у баночці – гостинці від тітки – мабуть, найбільше моє задоволення. Я відчуваю, що я не одна, що є ще хтось, хто дбає про мене і розділяє зі мною нелегку задачу по догляду за мамою. Крім того, залишається усвідомлення, що є ще хтось старший, на кого можна обпертися, порадитися. Відчувається зв'язок з родом – родичами. Це дає силу.

Моє велике задоволення – це прибирання. Я дуже люблю впорядковувати простір. Тут ми з мамою – дві протилежності. Вона абсолютний ірраціонал, її порядок – це хаос. В ньому їй затишно. А я, як раціонал, в хаосі гину, не можу творити. У мене кожна річ повинна мати своє місце. Ці два світи – дві різні жінки – не могли існувати в одному просторі. Я завжди тікала від мами. Вперше захотіла втекти в 11 років. Попросила батьків, щоб віддали мене в інтернат. Вони сприйняли це як жарт чи дитячу примху. Але в намірах я завжди була наполегливою. Тоді я написала бабусі в Росію листа, щоб забрала мене від батьків, з якими мені важко, тому що вони часто сваряться, і в домі немає затишку. Все закінчилось тим, що бабуся викликала батька на телефонні переговори і взяла з нього слово, що він змінить ситуацію в сім’ї. Але він мав надто вперту дружину. При цьому сам був надзвичайно вольовим. Зійшлось дві сильних волі – і все їх сімейне життя перетворилось на поєдинок. Ніхто нікого не переміг. Батько втік до іншої жінки. А я втекла у свій внутрішній світ - чудове місце для втікачів. 

Нині я розумію що це були найкращі умови для формування мене як письменниці. Колись про мене сказав один астролог: «Всередині вас сяє сонце, яке набагато яскравіше, ніж справжнє, а той світ, який ви бачите в своїх фантазіях, неперевершений в порівнянні з зовнішнім світом». Це так. Тому мені ніколи не буває нудно.

Зараз мамина воля відключена. І я можу творити свій простір у батьківському домі. Я багато розмірковую в ці дні про волю, думаючи про маму. Вся її біда в тому, що свою волю вона направляла на життя інших людей. А це завжди насилля. Хоч їй здавалося, що вона робить таким чином добро людям. Вона вперто намагалась когось виправити, змінити, так, як їй здавалось буде краще. Але близькі від того відчували тільки біль. І боронилися, чинили опір. Можливо їй просто хотілося отримати любов, ніжність, ласку – але вона не знала як. Їй здавалось, що проявляти любов – це жертвувати своїми силами, часом, енергією заради іншого. І дивно було, що люди такі невдячні… 

Зараз до мами потекла моя любов, турбота, ласка – це ще одне моє задоволення. Адже нам, людям, всім подобається віддавати, для нас – це й означає любити. А мені все життя так не вистачало ніжності з мамою. Зараз, ніби відкрились шлюзи, – і полилось те, що стримувалось, та сила любові, яка тратилась на опір чужій, хоч і материнській, але не моїй, волі. 

Для мене це урок, як дарунок від мами – ця історія вчить бути розслабленою, довіряти, давати можливість іншим енергіям текти по своїм індивідуальним руслам, а свою волю направляти лише на свої особисті задачі. 

Я перевертаю маму на бік – на чисту пелюшку, кажу їй «дівчинка моя», і масажую ліву сторону, що віднялася, спину, сідниці. Змащую маслом. Роблю це годину вранці і годину ввечері, тим часом дивлюся довгий та цікавий серіал «Майстри сексу». Ще одне задоволення.

1958 рік. Америка напередодні сексуальної революції. Але на телебаченні ще існує табу на такі слова як «секс», «оргазм». Тим часом сексолог Біл Мастерс і психолог Вірджінія Джонсон вивчають людську сексуальність, проводячи дослідження пар. Їхні данні повинні допомогти їм знайти метод подолання сексуальних розладів. Наприклад – імпотенцію. Що вони тільки не робили, поки не дійшли до простого висновку: в такій інтимній сфері найкраще гармонізує та зцілює людей ніжність – доторки, прогладжування всього тіла… і найважливіше, щоб це робив не перший зустрічний, а близька людина, яку любиш, якій віриш…

Мама лежить на боку, я підпираю її своєю сильною спиною, гладжу і дивлюсь фільм. Від її тепла мені затишно. Я розумію, що колись цього тепла не буде. А зараз воно є – і це для мене велике благо. 

Ввечері – ще одне задоволення – живий вогонь в грубці. Він має свій голос – то тріскучий, то дзвінкий. Я відчуваю його, як гостя, що прийшов в мій дім.

Таке усамітнене життя в селі можна порівняти з практикою умиротворення душі, до якої час від часу звертаються відаючі люди, йдучи в ліс або в гори. На самоті легше почути голос Бога в собі.

Тепер мені зрозуміло, чому в останні роки я жила без пари. Подобалась чоловікам, але між нами була якась невидима дистанція, що не дозволяла ні з ким зблизитись. Наші душі мудрі, вони все знають наперед. Для мене важливо пройти це випробовування самій. Залишитись з мамою наодинці. Помінятись з нею ролями – тепер вона моє немовля – і віддати їй все, що вона вкладала в мене, встигнути…

Цікаво, що навіть в такому стані я продовжую вабити чоловіків. Вчора якийсь серб Мілан написав мені в Фейсбуці: «По світлинам бачу, що ти гаряча дівчина. Хочу зчеплення з тобою». Яке чудове слово «зчеплення»! І яке вірне. Чи справді так кажуть серби, чи це механічний переклад? Думаю, що, коли прийде весна, «зчеплення» неодмінно відбудеться. Наразі мене, як картоплю, закопали в землю для перенародження.

Епізод другий

Проводжаю маму, якій прийшов час йти на той світ. Ми з нею зараз дуже пов’язані, тому в мені також багато чого відмирає. В першу чергу – це дитячі образи. Затаєні, скриті в закутках душі вони зараз почали вилазити, ніби дітлахи, які нашкодили і сховались. Але далі ховатись безглуздо, це вже нікому не потрібно.

Якось, коли мені було років п'ять-шість, моя енергійна, імпульсивна мама розгнівалась на мене. Не кожний дорослий витримає її гнів. Я, маленька, була зламана в той момент, я плакала у відчаї, відчуваючи себе такою самотньою, ніби на планеті більше не залишилось людей, тільки я – відторгнена і найгірша. Мені дуже хотілося, щоб мене хто-небудь пожалів, але мама закрила гучно двері і вийшла з хати. Крізь мої ридання самовільно виривалося слово «мама». Я вперше це виявила – що коли боляче, інстинктивно кличеш маму. Але ж я звала ту, яка причинила мені біль. І тоді я зібрала всю свою волю і десь там всередині себе зачинила отвір, через який виривалося слово «мама».

З того моменту я стала іншою людиною – тією, про яку кажуть «сильна особистість». Я більше не плакала. Всі випробовування в житті я переносила стійко, до життя ставилася, як солдат до воєнних дій. Повинна витримати – от і все, що я знала.

Я дивувалась, чому до мене не приходить любов. Поверхова закоханість – це єдине, що я могла відчувати, але з жодним чоловіком не пішла в глибокі стосунки, завжди була дистанція. Може, це тому, що не зустріла свого? – Думала я.

Я забула, що тоді в дитинстві той отвір, який я зачинила – це був отвір серця. Як можна любити з закритим серцем?

Я згадала про це зараз, в той момент, коли мені захотілося лягти біля хворої мами, притулитися до неї всім тілом, відчути її тепло. Я так і зробила – обняла її та раптом почала плакати і кликати «мама». Це було те слово, яке я не випустила тоді в дитинстві. Зараз воно так легко виходило, вивільняючи мою душу. І я зробила те, що хотіла, щоб мама зробила тоді зі мною – обняла мене, притулила мене до себе – я зробила це з нею. Моє серце відкрилось. Мамина душа зараз зцілює мене. 

В ці дня я щодня очищаюсь вогнем. Розпалюю вогнище в садку, як стемніє, сідаю біля вогню. Хочеться про щось думати – наприклад, як жити далі, але у мене немає ніяких думок. Вогонь заворожує мене, гіпнотизує. Я так довго на нього дивлюся, що сама стаю вогнем – трансформацією. 

Завершується якась довга драматична вистава, душі відіграли ролі, про які колись домовилися. Все, що залишилося мені, як проводжатому - безліч разів говорити мамі «Я люблю тебе», щоб з цим усвідомленням вона здійснила перехід, щоб вона знала, що вона дуже любима, коли буде знову втілюватися, можливо, в моїй онуці. 

Зараз, як ніколи, я розумію, що всім нам, людям, дуже важливо знати, що нас хтось любить. Сказати ці слова від серця насправді дуже легко. Просто не потрібно закриватися – і такі цілющі слова як «мама» і «люблю» будуть виходити самі. 

Моя мама не говорить вже п’ять днів. Але я розмовляю з нею. Я прошу її, щоб захищала мене на тому світі і благословляла. Вчора в мене вирвалося питання: «Ти любиш мене, мамочка?» Несподівано вона сказала: «Так». Вона вклала в це слово останні зусилля.

Епізод третій

Мама померла вночі 31 жовтня. Вперше в житті я була поряд з людиною в час її переходу з Яви в Наву. Дивно, але це було чимось схоже на пологи. Вона так само важко дихала, як жінка, під час пологів. І я підбадьорювала її подібними словами: «Ще трохи, рідненька, давай, дихай, видихай…». Мені здавалося, що вона просто повинна видихнути свою душу з тіла, виштовхнути, як рожаниця виштовхує з матки дитя. І ось останній видих-поштовх, а потім тиша, в яку важко повірити…

Всі ці дні я прислухалася до маминого дихання, воно було гучним, його можна було назвати дією, на якій вона зосередилась. Але ж її воля була відключена. Тоді я зрозуміла, що це не вона дихає, - це Щось (або Хтось) дихає через неї, так само, як через мене і через всіх людей. По суті, ми всі – одна істота. Це гігантське невидиме Щось має чітку систему самовідновлення. В якійсь своїй точці-клітинці (людині) Воно перестає дихати, а в іншій починає.

Як я розумію, це і є Бог, а ми його складові. Ми в Ньому. Завжди в Ньому. Які ж ми наївні, коли прагнемо все контролювати, коли не погоджуємось з тим, що є, і намагаємось когось чи щось змінити, підкорити своїй волі. 

Найкраще, що ми можемо робити – прислухатися до самого себе, як до частинки Бога, що пов’язана з Цілим. В нашій волі тільки одне – зробити себе, як частинку Бога, здоровою, чистою, навіть сяючою і злагодженою з усіма іншими частинками. Ми не можемо бути окремо щасливими, коли в системі існує біль, агресія, розлад, розділення. Тому основа нашого щастя – це любов до людей.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Визначаємо формування прекрасних світів! (Джерело Повноти)

Перехід-IV, або палінгенезія: сім кроків до Homo triplex і універсальної нації нового циклу

Добра Новина дає дороговказ для заснування нового світу та переходу в режим керованої молодості – «вічного життя», по-науковому – біологічного безсмертя. Починати треба вже сьогодні, а діяти...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Володимир Майборода.
0
Ще не підтримано

Дякую за сокровенне пані Олені. ))

Колись моя бабуся говорила нам: "Коли я помру, щоб ви мені не плакали!"...
...Я і не плакав... А залишившись на одинці біля бабусі, яка лежала в домовині, тихенько співав їй нашу веселу і жартівливу пісню... "Ой, служив же я у пана..." вона називається.

А ще вона заспокоювала, коли хтось переповідав "віщі" сни про те, як якийсь мрець приходив уві сні і просив чи піти за ним чи допомогти чимось тощо, відповідаючи: "Не бійтеся, я вам снитися не буду". І не снилася... так...

Але, коли снилася, то це були найліпші, найсвітліші сни у моєму житті!

Я люблю Тебе, бабусю! І знаю, що Ти зі мною! І РаДію, що Ти у мене є!)))

Хто шукає - той знаходить, бо: 1. Завжди стається те, чого ми хочемо. 2. Ми ніколи не знаємо шляхів реалізації наших задумів.

Коментарі

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Quote:
Всі ці дні я прислухалася до маминого дихання, воно було гучним, його можна було назвати дією, на якій вона зосередилась. Але ж її воля була відключена. Тоді я зрозуміла, що це не вона дихає, - це Щось (або Хтось) дихає через неї, так само, як через мене і через всіх людей. По суті, ми всі – одна істота. Це гігантське невидиме Щось має чітку систему самовідновлення. В якійсь своїй точці-клітинці (людині) Воно перестає дихати, а в іншій починає.

Як я розумію, це і є Бог, а ми його складові. Ми в Ньому. Завжди в Ньому. Які ж ми наївні, коли прагнемо все контролювати, коли не погоджуємось з тим, що є, і намагаємось когось чи щось змінити, підкорити своїй волі.

Найкраще, що ми можемо робити – прислухатися до самого себе, як до частинки Бога, що пов’язана з Цілим. В нашій волі тільки одне – зробити себе, як частинку Бога, здоровою, чистою, навіть сяючою і злагодженою з усіма іншими частинками.

Ці останні 3 абзаци - чудово сформульована думка! Дійсно треба завжди пам’ятати, що ми всі єдине ціле і існуємо всередині Бога, тобто є частинками Бога, або можна сказати й самим Богом. Як кажуть індійці - "Атман = Брахман" (Дух = Бог).

Правда єдине, що я би заперечив це твердження

Quote:
Ми не можемо бути окремо щасливими, коли в системі існує біль, агресія, розлад, розділення.

Вони завжди будуть існувати, бо потрібні для розвитку тих частинок Бога, які ще перебувають на початкових рівнях. І вони також є проявом Бога. Тому треба з розумінням це сприймати. А щасливою людина стає тоді, коли пізнає Всесвіт (тобто розуміє все таким, яким воно є насправді) і тоді виникає величезна любов до цього Всесвіту (Бога). Тому найвище почуття, яке може бути - це любов до Бога, тобто до всього, в тому числі і самого себе.

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Доречі, коли писав свій коментар, згадав як колись слухав Сергія Лазарєва (того, який написав "Діагностику карми"), і мене страшно дратувало коли він постійно наголошував на тому, що найголовніше, що може бути - це любов до Бога. Я тоді розумів Бога тільки максимум як "творця" або "суб’єкта", який керує Всесвітом. І не розумів як можна ігнорувати "те що створене ним", або об’єкти". В той час, я ще не розумів, що не буває ні суб’єкта, ні об’єкта. Що це плід нашої фантазії. Тільки тепер я по-справжньому зрозумів, що значить "любити Бога".

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Мене також привабили останні абзаци, а потім став читати з початку. СкЛАДно і зачаровуюче передає свої почуття автор, тому і вирішив поділитися з компанійцями. Здається авторка цієї статті одна з нас, бо на фото радісна і тримає ПРАВильний прапор! )))

boanro wrote:
...Ці останні 3 абзаци - чудово сформульована думка! Дійсно треба завжди пам’ятати, що ми всі єдине ціле і існуємо всередині Бога, тобто є частинками Бога, або можна сказати й самим Богом.... щасливою людина стає тоді, коли пізнає Всесвіт (тобто розуміє все таким, яким воно є насправді) і тоді виникає величезна любов до цього Всесвіту (Бога). Тому найвище почуття, яке може бути - це любов до Бога, тобто до всього, в тому числі і самого себе.

Бачу ми з Вами, пане Доброславе, подібно мислимо )))
Цікаво, Ви вже консультувалися з паном Альбертом Саїним про свій соціотип? Було б цікаво порівняти наші соціотипи ;)

Любімо себе! Вдосконалюймося! ))

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Якщо Ви розбираєтесь в цій темі, то можете дати посилання на якісь тести, які на вашу думку найбільш точно дозволять визначити соціотип.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Нє-є-є-є! )))))) У нас в цій темі розбирається пан Альберт Саїн! ;)

А я завдяки книзі Ігора Каганця "Психологічні аспекти в менеджменті" і корекції пана Альберта зараз ЕІЕ :).
Якщо бажаєте і прагнете пізнати мій шлях, можете ще й почитати "Соціонічне інтерв'ювання Арсена Дубовика".
Особисте тестування не дає правильного результату, а часто спотворює визначення соціотипу. На своєму шляху можете користуватися матеріалами, що розміщені цим поважним паном у темі "Соціоніка Альберта Саїна. Потреба у спілкуванні і коригування буде все рівно. Питайте - І.Каганця, А.Саїна може і я якось посприяю... хоча б тим, що Вам уже точно відомо що я - ЕІЕ, тому відчуття Вами наших стосунків буде достовірним.
Пізнаваймо себе, Полюбімо себе і Вдосконалюймося! ))) Тобто РаДіймо! )

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Володимир Майборода.
0
Ще не підтримано

Дякую за сокровенне пані Олені. ))

Колись моя бабуся говорила нам: "Коли я помру, щоб ви мені не плакали!"...
...Я і не плакав... А залишившись на одинці біля бабусі, яка лежала в домовині, тихенько співав їй нашу веселу і жартівливу пісню... "Ой, служив же я у пана..." вона називається.

А ще вона заспокоювала, коли хтось переповідав "віщі" сни про те, як якийсь мрець приходив уві сні і просив чи піти за ним чи допомогти чимось тощо, відповідаючи: "Не бійтеся, я вам снитися не буду". І не снилася... так...

Але, коли снилася, то це були найліпші, найсвітліші сни у моєму житті!

Я люблю Тебе, бабусю! І знаю, що Ти зі мною! І РаДію, що Ти у мене є!)))

Хто шукає - той знаходить, бо: 1. Завжди стається те, чого ми хочемо. 2. Ми ніколи не знаємо шляхів реалізації наших задумів.

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Так, це дуже важливо, вміти відпустити близьку людину на той світ, при цьому ще й радіючи, що ця душа закінчила свій черговий відрізок і зробила черговий крок до досконалості.

Іудохристиянство зробило свою чорну справу в головах людей. І радісна подія закінчення людиною свого земного шляху і повернення "додому" перетворилася на "біду" і "розпач"

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Дякую пане Арсен..Бачу Ви часто пишете про щастя..Механізм його досягнення дуже простий і немає альтернативи..
1.Людина повинна стати на шлях пізнання своєї Природи (без цього подальший правильний рух до щастя неможливий).
2.Після "перетравлювання" Знань і власного досвіду можна говорити про спорідненість своєї Природи і всього,що нас оточує(проходить внутрішня революція).
3.Потім приходить Розуміння про щастя (не таке умовне,як у кольоровій рекламі, де домогосподарки із білими зубами, щасливо запихуються курячими ногами за обіднім столом із всією сім'єю)..
4.Розуміння дає можливість зрозуміти,що любов це лише ІНСТРУМЕНТ=ЗОЛОТИЙ КЛЮЧИК до чудових Вершин...Дякую..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Дякую за позитивний відгук, пане Світе.
Механізм, розписаний Вами по-пунктах, накладається на мій шлях, так би мовити, "по-розміру" )))
Щастя було химерним поняттям (така собі Синя птаха) поки про це переймаєшся і переживаєш ... Усвідомлення, що Людина народжена для щастя приходить поступово. Остаточно мені прояснилося, коли прочитав у "Пшениці без куколю", що заповіді блаженства Ісуса Хреста - це заповіді "як бути щасливим" ). І тому далі РаДію намаганням користуватися ними за приказкою "Хочеш бути щасливим - будь ним!"
І Вам дякую, пане Світе )

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Так працює "Пошукова система ВСЕСВІТ" ))))

Явсе Світ wrote:
Дякую пане Арсен..Бачу Ви часто пишете про щастя...

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Дивно чому ніхто не заГалив ту статтю,на котру Ви мені дали посилання,пане Арсен..Нуль галів і пів тисячі переглядів..Дуже прикро,що нас "захопила" з головою політика,а на метафізичні дослідження слів і часу бракує..Простір Волі відкривається після правильно сформульованих намірів..Так само як гугл дає відповіді після правильного запиту..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Quote:
Дивно чому ніхто не заГалив ту статтю,на котру Ви мені дали посилання,пане Арсен..Нуль галів і пів тисячі переглядів..

Мабуть тому що, більшість з нас ще до прочитання знали те, про що говориться в статті. Бо як не як, більшість людей які активно спілкуються на цьому сайті, вже досить просвітлені в таких питаннях.

А ті кому стаття була дійсно корисна, мабуть, не могли проголосувати через те що не є інвесторами.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Мені доводиться інколи відмічати, що у деяких давно опублікованих статтях відсутні навіть коментарі. )) Ну не може така цікава стаття не мати коментарів! Може їх видалили, бо застаріли?...

Явсе Світ wrote:
...Нуль галів і пів тисячі переглядів....

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Володимир Майборода.
0
Ще не підтримано

Саме так!
"Доступ користувача до інформації обмежений ... лише його здатністю вірно сформулювати запитання (конкретизувати тему)... У цьому переконані як бібліотекарі, так і інтернетщики".
Це справедливе твердження постійно цитую своїм студентам і знайомим :).

Явсе Світ wrote:
..Простір Волі відкривається після правильно сформульованих намірів..Так само як гугл дає відповіді після правильного запиту..

Хто шукає - той знаходить, бо: 1. Завжди стається те, чого ми хочемо. 2. Ми ніколи не знаємо шляхів реалізації наших задумів.

Зображення користувача Оксана Лутчин.
0
Ще не підтримано

Це насущне питання, якому, на жаль, так мало приділяємо уваги. На мить уявімо собі, що ми живемо в суспільстві, де основною метою є любов - як прояв божественного. І нема іншої мети. Усі керуються лише цим почуттям... Наскільки б змінилося це життя!
Дякую, п. Арсене, за тему. Воістину, нема нічого вищого.

Творімо разом мову Сенсар!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Голос пані Оксани - ще один голос на підтримку :) РаДію!

Оксана Лутчин wrote:
Це насущне питання, якому, на жаль, так мало приділяємо уваги. На мить уявімо собі, що ми живемо в суспільстві, де основною метою є любов - як прояв божественного. І нема іншої мети. Усі керуються лише цим почуттям... Наскільки б змінилося це життя!
Дякую, п. Арсене, за тему. Воістину, нема нічого вищого.

Ви окриляєте мене і я поділюся ще трохи своїми думками :)
Дехто сумнівається: чи Любов до людей витікає з любові до себе? І переконує інших: "ця заповідь говорить нам "не люби себе більше аніж свого ближнього". ") Або іншими словами - "любов до себе є вторинною по відношенню любові до людей", тому "треба усвідомлювати, що такий підхід веде до егоїзму".

Чомусь я переконаний, що першим є "бути щасливим", що саме цей стан і є "любити себе". І як наслідок - до щасливого обов'язково "прийде любов до ближнього", бо коли щастя переповнює - воно виливається на ближніх і це є проявом любові до людей. Так проявляється божественне.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Знову ж таки, щоб не було суперечностей кого більше любити, чи себе, чи ближнього, чи творця, чи творіння, чи пиво з горішками :), пропоную любити Бога (як єдність, яка включає в себе всі речі і явища, існуючі у Всесвіті). Тоді ці суперечності зникають, і не треба думати кому подарувати більше любові, а кому менше. Починаєш любити все і всіх.

Правда на практиці це не так легко, тому що майже весь час ми зосереджені саме на "частинках Бога", а не на Богові.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, друже Арсене, за гарний і потужний допис! Чи справді ОЛЕНА КАРЕЛІНА одна з нас? Натискаю на прізвище автора і вискакує портрет білявої усміхненої жінки у ФЕЙСБУЦІ. Так щира й сердечна оповідь - дякую авторці! Чи має вона доступ до коментарів тут?

Зображення користувача Володимир Майборода.
0
Ще не підтримано

Пані Олена у мене в друзях у Фейсбуці, хоча її особисто не знаю.)) Просто світла вона якась і поділяє нашу погляди стосовно прапора України ;)
Надіслав їй посилання на статтю з її казкою і запрошення приєднатися до НО. Чекаємо :)

Анатолій Висота wrote:
Чи справді ОЛЕНА КАРЕЛІНА одна з нас? Натискаю на прізвище автора і вискакує портрет білявої усміхненої жінки у ФЕЙСБУЦІ. Так щира й сердечна оповідь - дякую авторці! Чи має вона доступ до коментарів тут?

Хто шукає - той знаходить, бо: 1. Завжди стається те, чого ми хочемо. 2. Ми ніколи не знаємо шляхів реалізації наших задумів.

Зображення користувача Володимир Майборода.
0
Ще не підтримано

То гальте його! )))))))

Анатолій Висота wrote:
Дякую, друже Арсене, за гарний і потужний допис!

Хто шукає - той знаходить, бо: 1. Завжди стається те, чого ми хочемо. 2. Ми ніколи не знаємо шляхів реалізації наших задумів.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

І другу Арсену 1 гал в дарунок від мене.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

:D
Дякую, пане Анатолію! От Ви вже й виконали третій пункт спілкування на НО! ))))

Анатолій Висота wrote:
1-Запис у блозі - це заклик до спілкування. 2-Коментар - це прямий відгук. 3-Галення - це заохочення до подальшої роботи автора. 4-Показник відвідуваності - це зворотній зв"язок між автором і аудиторією.

Тому - РаДію! )))

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Арсене, як гарно ви розписали все це по пунктах. Дякую! А на початку я якось сказав, що СПІЛКУВАННЯ є основою всіх ВЗАЄМОДІЙ і має заохочуватися скрізь, а особливо на НО. Без цього всякий значний суспільний проект приречений на поразку.