Нейтралітет Швейцарії гарантують не банки, а рішучість громадян битися до кінця
Нейтралітет Швейцарії гарантують не банки, а рішучість громадян битися до кінця
Між Лозанною і Женевою є дуже дивна гряда величезних бетонних блоків. Вона тягнеться на п'ятнадцять кілометрів від Женевського озера наверх в гори, і з першого погляду дуже складно вгадати, що ж це таке. Блоки мають трикутну форму, тому ця споруда часто називають "лінією тоблеронів", на честь однойменного швейцарського шоколаду.
Якщо ти звичайний турист, то знайти цю лінію дуже непросто. Вона рідко з'являється в путівниках, на її вивчення треба як мінімум півдня, та й інших популярних місць в околицях дуже багато. З паркуванням неподалік теж біда, і підготовлений піший маршрут починається приблизно в півтора годинах ходьби від перших кам'яних блоків.
А донедавна про цю лінію взагалі знали тільки місцеві. Туристи проскакували повз неї, тож ніяких пішохідних маршрутів організовано не було. Лише місцеві селяни орали цілину поруч з незрозумілими камінням та огрядні швейцарські корови паслися там.
Пізніше знайшовся ентузіаст Жеральд Берутто, який створив асоціацію за збереження "лінії тоблеронів" і організував уздовж неї туристичний піший маршрут. Так звідки ж вона взялася?
Коли в 1940 році нацистська Німеччина захопила Францію, Швейцарія виявилася повністю оточеною країнами фашистської осі. Ще в 1930-х роках Швейцарія надавала дуже потужний ідейний опір нацистській ідеології (так звана "духовна оборона") - в ній віщало єдине німецькомовне антифашистське радіо, а націонал-соціалістичні партії не користувалися великою підтримкою населення.
Але коли впала Франція, швейцарці зрозуміли, що пора переходити від простого нейтралітету до збройного, і всього лише в четвертий раз в історії країни Національна Асамблея обрала Генерала. "Генерал" у Швейцарії - це особлива військова посада, яка обирається лише в періоди військових дій, щось на зразок верховного головнокомандувача. Ним став Анрі Гіза, якому судилося стати національним героєм.
20 липня 1940 Гіза виголосив історичну промову перед офіцерами швейцарської армії. У ній він чітко вказав, що в разі нападу Швейцарія буде битися до останнього, і якщо навіть закінчаться кулі, то в хід мають піти багнети.
При цьому він чудово розумів, що при всьому бажанні швейцарська армія за розміром непорівнянна з німецькою, тому основним завданням є створення таких умов, при яких німцям буде вкрай невигідно нападати на цю маленьку гірську країну.
Був прийнятий план "Національний редут", за яким армія повністю мобілізовувалася, всі об'єкти інфраструктури мінувалися, а по периметру країни створювалися кілька ліній військових укріплень для максимального стримування противника.
По ходу просування ворога армія буде відходити в гори, а інфраструктура повністю знищуватися. Надалі опір здійснюється напівпартизанськими загонами в пересіченій гірській місцевості.
Найзнаменитішим наказом Анрі Гіза був наказ вважати будь-які повідомлення про капітуляцію, які виходять від будь-яких державних органів, провокацією.
"Лінія Тоблеронів" була одним з таких рубежів і побудували її на схід від Женеви, тому що місто з усіх боків було оточене окупованою Францією. Тобто Женеву готові були здавати без бою. Спочатку вона називалася "лінією Проментхаус" по імені однієї трьох річок, уздовж яких вона стоїть, а по її периметру були зведені дванадцять фортець, в яких стояла протитанкова артилерія.
Цікаво, що лінія повинна була проходити по приватних володіннях, а приватна власність навіть у разі військової ситуації в Швейцарії недоторканна. Один із власників місцевих земель нащадок Наполеона Бонапарта принц Луї Наполеон віддав свою землю безкоштовно, а пізніше став одним з яскравих учасників французького Опору.
А от з піаністом і колишнім президентом Польщі Ігнацієм Падеревського довелося домовлятися кілька місяців. Власність в Швейцарії залишилася єдиним, що у нього залишилося після захоплення Польщі Німеччиною, і в обмін на неї швейцарська влада допомогла йому переправитися до США, де він очолив уряд Польщі у вигнанні.
Лінія навіть вдавалася в озеро на 50 метрів, щоб відбити можливу атаку з води.
Всього в ній близько 2700 бетонних блоків, кожен вагою дев'ять тонн. Сторона, повернена в сторону атаки, зрубана під кутом, щоб танк на неї заїхав і "завис".
Блоки і укріплення стоять чітко вздовж природної перешкоди - гірської річки. А по інший бік - поле, що відмінно прострілюється.
Зараз на частині цих полів знаходиться один з найвідоміших європейських гольф-клубів. Найзнаменитіша фортеця - "Рожевий дім" (Villa Rose) підтримувалася в бойовій готовності до самого останнього часу. На перший погляд - звичайний будинок, що стоїть в тіні дерев уздовж регіональної дороги. Багато років автомобілісти дивувалися, чому цей будинок завжди охайно виглядає, пофарбований, але в ньому ніколи не горить світло... Але якщо придивитися, можна побачити, що вікна в нього - намальовані.
У 1940-і роки в будинку постійно знаходився взвод солдатів, готових до атаки. По тривозі "двері" відкривалися, а за ними - кілька протитанкових гармат, схованих за стінами завтовшки два з половиною метри.
Блоки вже давно вкрилися мохом і служать домом для великої кількості місцевих лісових мешканців. Це було ще однією причиною зберегти їх в цілості й зробити поруч піший маршрут.
Ну і чим все це закінчилося? Німеччина в результаті так і не стала нападати на Швейцарію, хоча в 1940 році було кілька зіткнень в повітрі з втратами обох сторін. Гітлер вважав, що завоювання країни, яка і так нічим не загрожує, буде коштувати надто дорого, і вважав за краще укласти зі Швейцарією договір.
Зараз багато хто лає Швейцарію за це, адже вони дозволили транзит німецьких вантажів через свою територію і підтримували з Німеччиною економічні відносини в обмін на суверенітет. Але так чи інакше країна і люди були врятовані, а вулиця Анрі Гіза зараз є в кожному швейцарському місті.
Переклад з російської наш, О.К.