Зображення користувача Леонід Українець.
Леонід Українець
  • Відвідувань: 20
  • Переглядів: 21

Нащадки кшатріїв – характерники

За часів московської окупації заборонялося навіть вживання цього терміна. Характерники були представниками особливого вищого стану козаків, наділених таємними військовими знаннями та посвячених у магічні ритуали та обряди. Але ритуали ці були нічим іншим як унікальною і надзвичайно складною системою психофізичної підготовки воїнів. 

Так, у виданому вже в 1987 році «Українському радянському енциклопедичному словнику» слово «характерник» відсутнє. Натомість є такі потрібні та важливі для українського народу слова, як «харакірі» — спосіб традиційного самогубства японських самураїв, чи «хариджити» — назва однієї з ісламських сект. У поемі «Хустина» Тарас Шевченко згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його — «характерник з Січі».

І знову в жодному з видань творів Т. Шевченка слово характерник не коментується, не пояснюється. І такий «науковий» підхід був неодиничний. Якщо ж це слово і згадувалося, то майже завжди в негативному значенні, як чаклун, ворожбит, людина, яка пов’язана з темними силами. А в старовинних історичних джерелах під характерниками розуміли, насамперед, воїнів, наділених надзвичайними можливостями.

Корені характерництва прийшли до нас з тисячолітньої давнини, з часів великого переселення арійських племен з України в Індію. У Ведах, давніх арійських писаннях, говориться, що, серед другої касти кшатріїв-правителів-воїнів існують загони, основу яких складають махаратхи — могутні воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч. Лише вони володіли всіма п’ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; «муктами» — знаряддям для метання стріл; «янтра-муктами» — великими метальними машинами; містичними стрілами «астрами», зарядженими духовною енергією ведичних мантр. Оскільки префікс «ма» в санскриті означає «великий», то «харатхи» і є ті самі характерники — магічні воїни, які володіють надзвичайним бойовим мистецтвом.

Саме так їх і описує Д. І. Яворницький у своїй «Історії запорізьких козаків»: «…серед них завжди були так звані „характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі „характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих „верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, „перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов». А людей, які в мирний час займалися магією, називали чарівниками, ворожбитами, знахарями, упирями, вовкулаками та відьмаками. Характерництво ж було, в першу чергу, військовим мистецтвом, завдяки якому воїн міг змінювати свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, бути невразливим для зброї супротивника. Саме характерники навчали козаків розбиратися у властивостях природи та використовувати їх на свою користь. Наведемо хоча б такий приклад.

“Перед очима стелиться безкрайній степ. І палюче сонце висне над вицвілим безмежжям. І у тому безмежжі — жменька запорізьких козаків.

Кілька днів запорожців переслідували кримські татари. А коли коні та й самі переслідувачі вкрай стомилися, коли не залишилося зовсім харчів, татарський бей махнув рукою: хай тікають, все одно в степу пропадуть без їжі.

А козаки зовсім і не збиралися отак марно пропадати. Бо в кожного на шиї висів амулет, який оберігав від голодної смерті: нанизані на нитку тверді, потемнілі від часу бульбочки. Почали запорожці оті бульбочки шукати — втамували голод, погасили спрагу, поволі стали повертатися сили… Ніхто не загинув. А по дорозі на Січ ще й два татарські загони козаки розбили.

Не раз і не два ставали козакам у пригоді чудодійні бульбочки. Не раз і не два рятували від явної загибелі. Тому й оберігали запорожці таємницю своїх амулетів, навіть на допитах не зізнавалися, що то за кульки вони носять на шиї.

Та все ж татари якось вивідали таємницю, дізналися, що ці тверді кульки не що інше, як висушені бульбочки любки дволистої. І почали при собі такі амулети носити. А що в степах любка не росте, то добували її у лісових районах України. Відтоді орда грабувала не тільки населення, а й ліси, вивозячи з собою бульбочки чудодійної рослини”.

Я недаремно розповів цю історію, записану Євгеном Шморгуном у знаменитого фітотерапевта та знавця народної медицини, нащадка козаків Івана Михайловича Носаля. Звичайно, бей, дізнавшись, що козаки живими-здоровими дійшли до Січі, інакше як шайтанами їх не назве. А справа ж всього-на-всього в їхньому досконалому знанні властивостей рослин та у вмілому їх використанні. Адже наукою дійсно доведено надзвичайно високу поживність бульби любки дволистої. Для заспокоєння голоду і спраги людині достатньо однієї такої бульбини на день, а коню двох. А люди невтаємничені могли пояснити це лише зв’язком із нечистою силою.

Справжнє військове мистецтво якраз і складається із знання багатьох важливих закономірностей і секретів та правильного їх використання. Як, наприклад, підкрастися до ворожого стану непомітно, не розполохавши при цьому птицю чи звіра, які можуть тебе виказати? Треба знати відповідні секрети їх поведінки. Як заховатися в очереті серед хмар кусючої мошкари і годинами там лежати не видаючи себе ні єдиним рухом? Треба натертися певними настоями рослин або навіть дьогтем чи мокрою глиною, — і мошкара об-минатиме тебе десятою дорогою, а твої вороги опухнуть від її укусів, шукаючи тебе. Як перебратись через болото, не втопившись у небезпечній трясовині? Як в польових умовах гоїти рани, як тамувати голод і спрагу, як ефективно захищатися від ворожої зброї, як правильно маскуватися? Адже від володіння цими навичками залежало не лише життя окремих воїнів, а й долі цілих битв. І тому оволодінню цими навиками у характерників надавалося надзвичайно велике значення. А оволодівши ними, вони в очах сучасників виглядали справді неперевершеними воїнами, наділеними надприродною силою. Люди вірили, що характерників не брала звичайна зброя, вони були «замовлені від кулі і шаблі», «з води вони виходили сухими, з вогню мокрими».

Є реальні історичні факти, коли вороги, знаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в «Історії Русів» є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького — Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником:

«Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!».

Так само свідчить і поляк Корятович, який брав участь у придушенні гайдамацького повстання, учасниками якого було чимало характерників. Він розповідав, що не один раз жовніри бачили, як гайдамаки збирали з себе кулі, які попадали їм в груди або обличчя, і кидали їх назад у ворога. Тому поляки, вирушаючи на гайдамаків, святили кулі.

А крім того і самі характерники часто використовували срібні кулі. «Розповідають, що Палій був чарівник і доводять це тим, що кулі вживав він завжди срібні і перед битвою надягав чисту білизну». Збереглися і народні зображення таких невразливих характерників — наприклад, картина «Козак-бандурист», намальована козаком Рибкою в 1834 році. На цій картині зображено, як московські солдати стріляють характерникові в спину, а він, мовби нічого й не було, спокійно грає на кобзі.

До речі, термін характерництво у якості військових замовлянь існував не лише в Україні, а й у Франції, на що звернув увагу чорноморський історик Іван Попко: “Il ne fut pas tue, parcequ’il portait un caractere. — Він не був убитий, оскільки він носив «характер». Зараз можна лише гадати, чи цей термін залишився їм у спадок від давніх галльських жерців — друїдів, чи, може, примандрував туди разом з козаками Богуна і Сірка в часи Тридцятилітньої війни?

Характерниками ставали, як правило, люди з унікальними екстрасенсорними здібностями, зі Іалюнок А. Базилевича схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу та телепатії. Візьмемо, наприклад, описи Івана Сірка чи Семена Палія: «Сірко великий воїн був. Той знав, хто що дума. Ото там по тім боці Дніпра були татари… Та як задумують вони було воювати, то Сірко і каже козакам: — Збирайтесь докупи. Бо на нас уже орда піднімається. Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і не одруба — тільки синє буде. Не то що кулею, а шаблею! Уже татари, які міри проти нього вживали, та так нічого і не зробили. Вони його шайтаном так і прозвали…». «Розповідають, що Палій був силач, високого зросту, плечистий, „горластий” і страшний на вигляд; і був він в битвах від-чайдушно хоробрий. Йому вартувало лише подумати перемогти кого-небудь — і перемога вірно залишалася за ним».

Навіть тенденційно описуючи гайдамацькі загони, історик Скальковський визнає надзвичайні здібності характерників: «Між цими шайками були ватажки (від слова ватага) або отамани, і по їхньому ще називались характерники, тобто такі чарівники, що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може. І коли, бувало, деруть ляхове по великих і багатих дворах, в яких хоча на цей випадок в обережність і цілком велика буває кількість сторожів і озброєних вартових, але ватажок так зачарує всіх у домі, що ніхто з них не почує і не побачить жодного козака з його шайки, і тоді вже вони беруть що хочуть, і повертаються в Січ».

Збереглися свідчення про те, як характерники застосовували таке навіювання безпосередньо в бою: «Було як збираються в Польщу, то беруть не більше як 12 чоловік; зайвого щоб не було. Ватажок, було наказує: „глядіть хлопці, як прийдеться тікати, то не розбігайтесь: держіться купи”, їх мало, а ляхів багато, то оце, гляди, і біжить погоня. Вони повстромляють ратища в землю, поставлять коней хвостами до хвостів, а самі в середину і поховаються. Гоняться ляхи і кричать: „Рембай глову!” Добіжать до них і покажеться їм ліс; вони тоді і повертають коней назад.» Один з очевидців славнозвісної Коліївщини, німець Мітляр, котрий на той час проживав в Лисянці, розповідав своїм внукам, як застосовував характерництво Максим Залізняк при штурмі Лисянки: «козаки всі як є, вдарили ножами навхрест один з другим, отак підняли повище голови та й ударили навхрест ніж об ніж. Казав дідуньо, що ніхто не знав для чого то воно чи, то в них була така присяга, чи то може знак щоб зрадник польський відчинив браму, бо як тільки ото вони тими ножами похрестилися, забрязкали, то зараз брама до муру й відчинилася. Був зрадник. А як увійшли всі гайдамаки в мур, то там багато поляків й покаменіло, отако й диха й дивиться, а нічим не воло-да й не говорить…». Цікаво, що тут в обряді перехрещення ножами, який викликав справжній психологічний шок в оборонців Лисянки, використовували знамениті гайдамацькі ножі — колії, які до того ж були спеціально освячені:

“Проти ночі Маковія як ножі святили…”

Сучасник, читаючи ці давні свідчення, може сприйняти їх за фантастику. Але коли нинішні естрадні гіпнотизери вводять в гіпнотичний транс цілі стадіони, здатні впливати на глядачів навіть через екран телевізора, то це видається цілком нормальним. А деякі речі, що їх демонструють носії прадавніх арійських знань — індійські йоги-факіри, сучасна офіційна наука з її найдосконалішою апаратурою не може пояснити і до сьогодні. Наприклад, левітацію, телекінез, виживання закопаної в землю людини, телепортацію та ще багато іншого. А характерники, як нащадки арійських кшатріїв, не лише зберегли ці знання, а й з успіхом використовували їх для захисту рідної землі від загарбників.

Характерники були представниками особливого вищого стану козаків, наділених таємними військовими знаннями та посвячених у магічні ритуали та обряди. Але ритуали ці були нічим іншим як унікальною і надзвичайно складною системою психофізичної підготовки воїнів. Тому мусимо розчарувати деяких дослідників, які роблять особливий акцент на зв’язку характерництва з нечистою силою.

Для цього звернемось до етимології. В основі терміна «характерник» — слово «характер», що має значення «сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що проявляється в поведінці, в діяльності», тобто вдача. Вживається слово «характер» і в значенні «твердість, сила волі». Тому, характерник — це воїн, який володіє своїм психічним станом, волею і завдяки цьому може впливати на волю інших людей.

Звичайна людина використовує не більше 4% закладених у неї можливостей психіки, використання ж прихованих резервів дозволяє досягати фантастичних результатів, котрі дійсно можуть сприйнятися як чари.

До речі, за часів Київської Русі слово «характер» вживалося і в значенні — «посада», «сан», тобто характерник — «сановник», «посадовець». Звідси висновок: «характерник» — воїн, що за допомогою спеціальних тренувань оволодів своїм духом — «характером», і займає певний сан (посаду) в козацькій військовій ієрархії.

Тарас Коляндрук в книзі “Таємниці бойових мистецтв України”

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Полювання на орків (художник Якуб Розальськи)

Війна в Україні завершиться тоді, коли буде досягнута її мета (+аудіо)

Справжня мета цієї війни полягає у формуванні нової української нації – носія передових світогляду та соціальної організації. Отже, війна припиниться тоді, коли процес постіндустріального...

Останні записи

Коментарі

Зображення користувача Майя Українська.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Майя Українська 3 Листопад, 2015 - 12:58

Дякую, Леоніде. Часто ім"ям ЛЕОнід і Олексій (Олекса ?) називають .
Слава характерникам! Слава Україні! Хай живе і освітлює шлях Український Дух!

Радіймо! Тільки шляхом творення сьогодення, майбутнє вітаємо чистотою, світлом перемагаємо!

Зображення користувача Леонід Українець.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Леонід Українець 3 Листопад, 2015 - 17:31

Леонід і Олексій - це різні імена. Хоча на Півдні їх часто плутають.

https://t.me/ETEPHET

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Явсе Світ 3 Листопад, 2015 - 17:55

Так воно і є..Багата наша історія на героїв і неординарні події..Та по ЗМІ рідко про це почуєш..Розказують про піраміди та шаманів стародавньої Мексики,а своє непізнане..Блаватська багато писала про людей подібних до характерників..Хоч вона родом із України,та ніколи не зустрічав її досліджень стосовно наших козаків..
Хай буде правдива історія...Дякую Леоніду за статтю..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача ДЗен ДЗелень.
0
Ще не підтримано
Опубліковано ДЗен ДЗелень 3 Листопад, 2015 - 19:45

А чи була Блаватська українкою?

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)

 

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Явсе Світ 3 Листопад, 2015 - 22:18

Та все рівно якої національності була Блаватська..Просто товклася по цілому світу,щоб побачити дива йогів і факірів,а сусідньому районі ще так недавно ганяли по степах характерники..могла б поцікавитися і щось написати,раз такі явища її цікавили,.(я говорю про її книги під назвою"Викрита Ізіда)..можливо в інших своїх працях вона щось і описувала про козаків..але на інші її книги мене не вистачило..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача ДЗен ДЗелень.
0
Ще не підтримано
Опубліковано ДЗен ДЗелень 4 Листопад, 2015 - 08:38

Думай тонкіше. Якби Блаватська була споріднена з українцями, то вона шукала б дива в меандрах, степах і горах Північного Причорномор’я.
Кожен, хто вирушає на пошуки в далекі краї, передусім знаходить себе.

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)

 

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Явсе Світ 4 Листопад, 2015 - 11:12

Не маю нічого проти далеких подорожей у пошуку себе..Але коли мені потрібен молоток,то я йду у свій гараж за ним,а не в Епіцентр,де продається такий самий інструмент..
Сковорода знайшов себе у рідних краях..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача ДЗен ДЗелень.
0
Ще не підтримано
Опубліковано ДЗен ДЗелень 6 Листопад, 2015 - 14:19

Отож бо...
Тож і свого навчаймось, чужого достатньо знаємо.

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)

 

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Тимур Де-Бальзак 4 Листопад, 2015 - 11:24

Родовід Олени Петрівни Блаватської з материнського боку сходить через Михайла Чернігівського до засновника державності на Русі — Рюрика.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

Зображення користувача ДЗен ДЗелень.
0
Ще не підтримано
Опубліковано ДЗен ДЗелень 4 Листопад, 2015 - 11:41

Заувага. Заснування Русі Рюриком (Хрьореком, Ереком) є сумнівним. У Велесовій книзі вказано, що княжа влада (те саме що держава) існувала задовго до того, як варяги напали. Шанування Рюрика засновано, мабуть, московською традицією. Відомо, що Блаватська була нащадком Долгоруких по материнській лінії.

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)

 

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Тимур Де-Бальзак 4 Листопад, 2015 - 12:38

Ну, а друга лінія в родоводі Блаватської є німецькою...

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Арсен Дубовик 3 Листопад, 2015 - 18:59

Дякую.
Цей текст вперше я почув в озвученні Віталія Опанащука в його програмі-розмові з Василем Чумаченком.
Так от, Василь Чумаченко доводить, що характерник - це не лише воїн-кшатрій, а характерництво - це сам дух українського народу. До характерників В.Чумаченко відносить і Катерину Білокур і Володимира Савовича Муляву: "незаангажований розум - його характерницька черта".
П.С. Додав "В тему" линк на статтю, де згадуються відповідні передачі з В.Чумаченком. Послухайте про характерників :)

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Василь Тодоров.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Василь Тодоров 3 Листопад, 2015 - 20:26

Дякую, за цікаву статтю. Додаю гали і поширюю у ФБ.
А мені спало на думку - в кого перевтілилися безсмертні душі характерників? Чи багато їх було? Чи можуть вони зараз використовувати свої знання із попередніх втілень?

Радіємо!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Арсен Дубовик 3 Листопад, 2015 - 23:56

Василю, відповіді на Твої запитання знайдеш у трьох бесідах В.Опанащука ("Від пращурів до нащадків") з Василем Чумаченком. Линки на передачі знайдеш тут - Характерницькі ознаки і правила

Василь Тодоров wrote:
...в кого перевтілилися безсмертні душі характерників? Чи багато їх було? Чи можуть вони зараз використовувати свої знання із попередніх втілень?...

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Альберт Саїн 3 Листопад, 2015 - 23:56

Василь Тодоров wrote:
А мені спало на думку - в кого перевтілилися безсмертні душі характерників?

Усі душі є безсмертними..

Василь Тодоров wrote:
Чи можуть вони зараз використовувати свої знання із попередніх втілень?

Теоретично частково можуть. Чому частково, а тому що ці методи вже не такі є і невідомими для ворога. А тому їм доцільно опановувати нині ще більш складніші нікому не відомі методи..
А по суті ті знання зараз можуть безліч ілюзіоністів про що у цій публікації і згадувалося. Для прикладу левітація, та її кожен бажаючий клон по професії може опанувати і спокійно собі левітувати.. Магія як не як=)) або ілюзія=D це вже для кого як((=

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Арсен Дубовик 3 Листопад, 2015 - 23:51

В статті згадується чарівна рослина - любка дволиста.
Екологічні націоналісти ;-), пропоную познайомитися ближче з союзником - Любка дволиста.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано
Опубліковано Тимур Де-Бальзак 4 Листопад, 2015 - 11:00

Дякую за статтю!