На його очах Українська держава 1917-1921 років народилася й зазнала поразки. Після лютневої революції в Росії поручник Микола Сціборський береться за створення української військової частини. У жовтні 1917-го очолює Окремий український курінь. Військовий міністр УНР Олександр Жуковський запрошує його своїм помічником.

Та що ближче Сціборський стикається з політикою тодішніх керівників держави, здебільшого соціалістів, то краще розуміє — УНР приречена. Дорікає, що мали "перебільшену демократичність". Згодом напише у спогадах про тодішній український уряд: "Члени кабінету ходили на засідання в невипрасуваних та брудних костюмах і сорочках. Це справляло хворобливе, негативне вражіння". Сціборського дратує неорганізованість, безлад тодішньої влади, а ще більше — її провінційність, хаос у міністерствах: розпорядження міняли декілька разів на день, що викликало обурення і злість у виконавців. Пише: "Наш провід попав до рук кабінетних і соціалістичних доктринерів, "вселюдських гуманістів", так далеких од реальної роботи і кривавої бурі життя..., безсилих істериків, психологічних і духовних дегенератів та просто дрібної "шантрапи".

Й от він на еміграції. Сціборський намагається вступити до Української господарської академії в містечку Подєбради, поблизу Праги. Йому декілька місяців відмовляють — не має закінченої середньої освіти: після шести класів гімназії одразу пішов до війська. Перебивається позичками у приятелів-військових. "Факт неприйняття мене до Академії, — пише він до ректора, — ставить мене в катастрофічне положення з тої причини, що засобів до життя не маю, а виконувати фізичні роботи не можу з огляду на те, що внаслідок війни залишився військовим інвалідом зі втратою 50% працездатності".

Під час Першої світової Сціборський потрапив під газову атаку і згодом довго лікувався. Легені вразив туберкульоз. Його таки приймають на економічно-кооперативний факультет. 1929-го здобуває диплом інженера-економіста. І того ж року на Першому Конґресі Українських Націоналістів у Відні Сціборського обирають заступником лідера ОУН Євгена Коновальця. Він пише програмові документи організації, їздить із дорученнями голови. Коновалець називає його своєю правою рукою. Микола Сціборський перебирається з Праги до Парижа. Там він проживе вісім років.

У столиці Франції виходить головна його праця — "Націократія". Він критикує парламентську демократію за закулісність, групові інтереси, підкупи та корупцію. Але головний закид Сціборського — парламент і демократичні вибори маніпулюють думкою людей. Неосвічена частина населення купуються на гарну обгортку та популізм. Тому перемагає не той, хто добре керуватиме державою, а той, хто найбарвистіше обіцяє. Влада у державі має належати не просто нації: націократія — це влада найкращих і найдостойніших у нації — "найбільш талановитих, ідеалістичних та національно-альтруїстичних представників, що здатні забезпечити належний розвиток нації та її конкурентоспроможність". Націократія відкидає політичні партії, класи, вона спирається на синдикати — професійні спілки, щось на взірець середньовічних цехів. Найздібніші в синдикатах стають на їх чолі, а тоді, довівши свою професійну та ідейну вартість, можуть входити до керівних органів держави.

Полковник Андрій Мельник, який очолив ОУН після вбивства радянським агентом Євгена Коновальця, у вересні 1939 року доручає Сціборському написати конституцію майбутньої Української держави. В ОУН відчувають наближення нової війни. Сподіваються, що вона принесе Україні незалежність. Мельник згадує, що з проектом Сціборський, який тоді жив у Кракові, впорався блискавично: "Просив звільнити його на три дні від щоденних обов'язків і продовж трьох днів і ночей виготовив цей проєкт, який виявився конструкційно не гірший зі всіх дотепер відомих, хоч автор його не був юристом, не мав штабу співробітників і опрацював його сам один не впродовж років чи місяців, а, як сказав я, в 72 години".

Устрій держави Сціборський визначає як "тоталітарний, авторитарний, професійно-становий". Голову держави й Вождя нації — по суті, диктатора — вибирають два представницькі органи — Державний Сойм і Верховна Рада Національної Праці. Перший обирають у професійних спілках, а другий складається з їхніх голів. Українській державі Сціборського найбільше відповідає Португалія Олівейри Салазара, що існувала в 1926- 1974 роках. 2007-го Салазара обрали найвидатнішим португальцем усіх часів.

"Був він людиною всебічної освіти й нечуваної працездібности, — писав Андрій Мельник про Миколу Сціборського, свого заступника в ОУН. — Його єдиною розвагою і відпочинком була оперна музика".

"Сціборський помер за кілька годин"

Коли 1941 року ОУН розколюється, Микола Сціборський стає на бік мельниківців. Із вибухом німецько-радянської війни разом з іншими офіцерами УНР вирушає до Києва, щоб після відступу радянських військ установити там українську владу та поліцію: мельниківці воліли використовувати легальні методи діяльності під німецькою окупацією. Бандерівці ж почали готуватися до збройної боротьби. Між обома крилами ОУН спалахнула нещадна боротьба.

У серпні Сціборський вже у Житомирі — облаштовує українську адміністрацію. Там на нього та ще одного діяча з мельниківського крила ОУН Омеляна Сеника скоєно замах. Обставини вбивства досі не з'ясовані. Мельниківці звинуватили у ньому бандерівців. Тарас Бульба-Боровець писав: "30 серпня 1941 р. на вулиці міста бандерівець Кузій пострілом у спину застрелив Омеляна Сеника і смертельно поранив Миколу Сціборського. Сеник помер одразу. Микола був ще живий, але в непритомному стані. Після першого пострілу в побратима він обернувся. І це продовжило йому життя, хоч і ненадовго. Було о пів на восьму. Обидвох доставили до І-ї міської лікарні. Сціборський помер за кілька годин. Ця подія викликала розгубленість у населення, велике обурення свідомої української громадськості й у підсумку ще більше загострила ворожнечу в націоналістичному середовищі". 

Сціборського і Сеника поховали в Житомирі на подвір'ї Спасо-Преображенського собору.