Мій погляд на історію
Мій погляд на історію
Історією зацікавився в 1991 році після того, як дізнався, що вона була сфальсифікована. Метою моєю було зрозуміти національну ідею, яка пов'язувала б усі покоління наших прабатьків від появи людей в Причорномор'ї аж до сучасності.
Для того, щоб знати історію, треба зокрема вивчити, що писали на цю тему історики давнини і сучасники тих подій. Для мене такими книгами стали Історія в дев'яти книгах від Геродота і Велесова книга. Геродота вважають батьком історії, хоча ще до нього історичні праці публікував Ферекід. Але праці останнього до нас не дійшли. Тому Ферекід зостається одним з перших, що приділив увагу історії, а Геродот - першим чиї праці до нас дійшли. І, зокрема, містять відомості про нашу батьківщину, яку тоді називали Скіфією. Геродот пише, що своєю працею він хотів зрозуміти, чому люди воюють. Згадуючи висновки батька історії, я розумію, що вони актуальні і досі. Саме книги Геродота стали для мене основним першоджерелом в написанні статті про Ідантура. Велесова книга - твір не стільки історичний, скільки полемічний і описує не стільки події, скільки світогляд автора. Але все одно дає унікальний матеріал для реконструкції минулого, нематеріальної культури пращурів. Далі можна поступово читати в хронологічному порядку інших авторів. Але при цьому я вважаю обов'язково треба ознайомитись з працями Грушевського: Історія України-Русі. Хоча народницька концепція історіографії, яку запровадив Михайло Сергійович, нині є застарілою, в його працях зібрано великий обсяг фактів з різних можливих джерел. Аналогів такого зібрання знайти важко.
Треба розуміти, що опис історичних подій різниться залежно від географії і політичного устрою серед якого жив автор. Для повноти знань бажано ознайомитись з книгою Ореста Субтельного Україна:Історія. Хоча Субтельний помилявся стосовно етимології слова Україна, але його історія є такою, якою минувщину України сприймають на Заході, передусім в Канаді, ЗША, Британії. Можна сказати, що це погляд збоку. В напрямку розслідувань фальшування історії і спроби наново реконструювати українську минувщину найбільше відзначився Володимир Білінський в трьох книгах "Україна-Русь". Також цей автор переосмислив історичну спадщину споконвічного ворога України - країни Моксель, або Московії. До речі, Білінський теж є аматором в галузі історії. Але це не завадило йому провести низку досліджень. У всіх цих авторів можна знайти більш, ніж достатньо матеріалу для вивчення історії України і не тільки. Але в усьому цьому величезному обсязі інформації важливо зберегти концепцію: а для чого ми всю цю інформацію опрацьовуємо? Тому концептуально мені найближче те подання історії України, яке запропонував Ігор Каганець в п'ятому і шостому розділі книги Арійський Стандарт - 2014.
Отже, найменший список рекомендованої літератури
1) Геродот, Історії в дев'яти книгах.
2) Велесова книга.
3) Грушевський М. С. Історія України-Руси.
4) Субтельний О. М. Україна: історія.
5) Білінський В. Б. Україна-Русь.
6) Каганець І. В. Арійський стандарт 2014, розділи 5, 6.
А що до цього переліку додав би ти?
Вивчаймо минувщину, щоб моделювати сучасність і прогнозувати майбутність.
[b]"Кожен раз прочитуючи книгу - ти прочитуєш себе".[/b]Хронологія може бути у кожного своя, бо Книга приходить тоді, коли ти потребуєш інформації, яка в ній викладена. Інша важливість - ...тоді, коли ти готовий сприйняти інформацію, яка в ній викладена. і додатково - ...тоді, коли тобі час скоординувати свою уяву про подію, явище. Підозрюю, що всі означені віхи запрограмовані нами особисто у Програмі Свого Життя під назвою "Згадай себе". Кожен залишає собі, для "згадування себе", свій тотем-"дзигу" (к/ф "Початок"). Тому, у кожного формується своя хронологія, перелік і джерела інформації. Мій початок "згадування" історії ув’язую з книгою "Володимир" С.Скляренка.