Київ. Свята кров

В.А. – Пане професоре, чому саме наша земля є полем постійної напруги, відлуння якої визначає ситуацію як в регіональному, так і в континентальних масштабах?

Ю.К. – Українська нація протягом століть перебувала в центрі історичних катаклізмів. Тим силам, темним і світлим, які нами керують (а я в їхньому існуванні впевнений), чукчи не потрібні – на чукотських просторах подібні на наші події просто не розгортаються. Ці сили працюють лише з тими народами, які мають ключове значення у світовій історії.
Наразі українська нація може й не дуже проглядається, проте саме вона є однією з ключових націй всього процесу. Це визначається її географічним положенням.
Наполеон казав: «Географія – це доля». Таким чином значення нашої нації обумовлене її географічним розташуванням. Тому наша країна і перебуває в центрі уваги істориків, політиків, таємних товариств і орденів. Ми є свідками того, що без України не можливі усі ці СНД, ЄЕП, повноцінна Європа націй.
Протягом століть Русь-Україна була тією «стіною незборимою», яка захищала Європейський континент від кочових азійських орд. Без сумніву, теперішня Західна Європа замість недоречної пихатості повинна вклонитися Україні, яка лягала кістьми, відстоюючи традиційні європейські цінності. Недарма одним з наших сакральних символів є Оранта. Якби не запорожці, Османська імперія окупувала б мінімум пів-Європи.
Без України неможливо вирішувати політичні завдання стратегічного плану.

В.А. – Питання до Вас, як до автора легендарного «Шляху аріїв». Продумане розкручування «Коду да Вінчі» привернуло увагу аудиторії до ролі в навколишніх подіях таємних товариств, до прихованих механізмів, усіляких скрижалів, натяків та недомовок…

Ю.К. - Про таємні товариства я писав задовго до «Коду да Вінчі», у «Віхах священної історії». Вважаю, що Ден Браун подав проблему досить поверхово.

В.А. – Браун це просто письменник, чи представник певних сил, які проштовхують власне тлумачення ключових моментів історичного процессу у форматі масової культури?

Ю.К. – Думаю, правильним є другий варіант. Якою є головна ідея «Коду да Вінчі»? Відкинути церкву! Показати, що вся традиція християнства – православного, католицького, протестантського – є брехнею, що суперечить таємній істині. А істина – це код да Вінчі.
По пунктах: 1. Христос – не більше, ніж один з великих пророків, звичайна людина. 2. Заміна Діви Марії на Магдалину. 3. Заміна Ісуса Христа на його сина Йосифа, відповідно до легенди.
Пригадаймо символ Епохи Відродження, Мадонну з немовлям. Ми думали, що це Діва Марія з Христом. А посв’ячені кажуть: „ні, це для профанів – насправді це Мадонна з сином Ісуса”. Тобто йде подача великого секрету Пріорату Сіону. Це – єресь. І єресь ця торкається історії Київської Русі.

В.А. – А ось тут поподробніше…

Ю.К. – Свого часу всі ми вивчали виключно марксистський варіант історії, для якого питання династій не було суттєвим в принципі. Але реально віхи процесу визначали саме вони.
Хіба можна орієнтуватися в минулому України, не знаючи двох фактів: 1. Протягом приблизно 130 років на київському престолі змінилося чотири (!) правлячі династії. 2. В Київській Русі, по суті, тричі мінялися панівні релігійні культи. Страшно собі уявити, якими грандіозними пертурбаціями супроводжувалися ці радикальні кроки.
Згадаймо, яким жахливим чином Князя Володимира Великого було вбито у власному маєтку в районі теперішньої Києво-Печерської Лаври – його тіло розрубали на шматки і кинули псам, неушкодженою лишилася тільки голова Князя-реформатора. Хто і за що його знищив таким майже ритуальним чином, досі невідомо. Хоча є відомості про те, що ненавидів батька Ярослав, його син від полоцької княжни Рогнеди, батька якого, у свою чергу, вбив Володимир після взяття Полоцька. Ставши дружиною Володимира, Рогнеда зненавиділа чоловіка лютою ненавистю, зробивши кілька спроб його зарізати.

В.А. – Ви казали про чотири династії на Київському троні…

Ю.К. – І династія Аскольда, ІІ династія Рюриковичів, ІІІ династія Древлянська (Володимир Великий – син Малуші, доньки древлянського Князя Мала Любечанина, інтернованого Княгинею Ольгою після каральної експедиції Києва проти бунтівних древлян). ІV династія пов’язана з іменем Ярослава Мудрого, який по материнській лінії належав до роду Рогволдів, і чітко ототожнював себе саме з ними. Рогволди належали до династії Святої крові, що веде свій початок від Ісуса Христа. Таким чином ІV династія Київської Русі – династія Рогволдів, династія Святої крові.
Династія Святої крові – це продовження Йосифа, сина Ісуса Христа і Магдалини. Першими її представниками були Меровінги, серед більш пізніх династій – Стюарти, Габсбурги. Полоцький дім Рогволдів був відгалуженням датської королівської гілки династії Святої крові. Ярослав знав таємницю свого походження з дитинства від своєї матері Рогнеди. Ярослав Мудрий був свідомий того, що в його жилах тече кров Христова.

В.А. – Що це означало для Київської імперії?

Ю.К.– Ярослав почав правити Руссю на початку другого тисячоліття. На той час Київська імперія вважалася найсильнішою державою Європи. Будучи представником династії Святої крові, він автоматично заручився підтримкою Пріорату Сіону.
Початок нового тисячоліття підняв на поверхню біблійні пророцтва про Кінець світу і прихід Нового Месії. Ярослав як монарх-носій Святої крові, якнайкраще підходив для цього.
Ярослав мав три прізвища – Мудрий, Хромий, Софія. Софія було й одним з імен Христа. Як за візантійським, так і за латинським каноном. Храми, названі іменем Софії (Київ, Стамбул) – на честь Христа, а не на честь римської святої. Болгарська столиця також названа на його честь. Тому недарма, що Ярослава, як представника династії Святої крові, також називали Софією. Звідси й назва Софіївського собору.
Пригадайте – в середині Софіївського собору ліворуч Оранти – Христос, праворуч – Ярослав. Навпроти – Ярослав з сімейством. Князь Ярослав, його численні нащадки, призначалися для повернення династії на перші ролі, відібрані у Меровингів Каролінгами. Найбільшим ворогом такого розгортання подій була Священна Римська імперія, вона ж І Рейх.
Уявіть собі цю ситуацію – масове очікування Кінця світу, сподівання на прихід Месії, і єдиний носій Святої крові на чолі Великої держави – Князь Київський Ярослав.
Цікавий момент – при Ярославі була змінена державна символіка. До прийняття християнства Князем Володимиром офіційним символом Русі був Тризуб. Після запровадження християнства місце Тризубу посів Хрест. За Ярослава головними символами Київської Русі стали Тризуб і Свастика – Софіївський собор в плані символіки є без перебільшення храмом Свастики.
Від Тризубу і Свастики на користь Хреста відмовився онук Ярослава, Володимир Мономах, в чий період правління відбулося і відречення від династії Рогволдів (Ярослава) на користь Рюриковичів (традиції Ольги і Володимира Великого).
Раптова і загадкова смерть Ярослава в 1054 році стала громом серед ясного неба – як реакція на неї, того ж року стався розкол християнства на православ’я і католицтво.

В.А. – Як вплинула воістину революційна відмова Володимира Мономаха від Рогволдів на користь Рюриковичів на загальну континентальну ситуацію?

Ю.К. – По смерті Ярослава почалася епоха Христових походів. Одразу слід зазначити – Христові походи є справою рук династії Святої крові. В 1099 році Єрусалим підкорив Готфрід Булонський – нащадок Меровінгів. Так склалося, що на європейських тронах для них місця не лишилося.
Четвертий Хрестовий похід закінчився погромом православного Константинополя. Це була помста за Князя Ярослава. Відомо, що існували секретні плани хрестового походу на Київ.
Неоціненну підтримку надавали представникам переслідуваної династії лицарі Храму, тамплієри. За що і були знищені французьким королем Філіпом ІV Красивим, правнуком київської княгині Анни.
Справу розгромлених тамплієрів продовжили їхні союзники тевтони, які намагалися атакувати Русь, але їх спочатку здолав Данило Галицький, а згодом – Олександр Невський.
За лаштунками Жовтневої революції 1917 року також стояв Пріорат Сіону.
Історична пам’ять за програну колись справу опанування київським престолом династією Святої крові не дає спокою таємним силам історичної динаміки…

В.А. – Дякую, пане професоре, за надзвичайно корисне в інформаційному плані інтерв’ю.