Плутанина із локалізацією

Цього разу мова йде про фрагмент, коли Ісус з учнями здійснили чудесну гостину для п’яти тисяч людей. Для початку ознайомимося із подією у викладі чотирьох євангелистів.

Євангеліє від Матвія

«Звідти Ісус відплив човном у пустинне й самітне місце; народ же, довідавшись про це, пішов за Ним із міст пішки. Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до Нього Його учні й кажуть: Пустинне це місце, та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи. Ісус сказав їм: Не треба їм відходити, дайте ви їм їсти. Вони ж мовлять до Нього: ми маємо тут тільки п’ять хлібів. Тоді він каже: Принесіть мені їх сюди...» (Мт 14.13-18).

Євангеліє від Марка

«Апостоли вернулися до Ісуса й розповіли Йому про все, що робили та чого навчали. Він їм каже: Ідіть самі - одні осторонь, десь на самоту, і відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть що перекусити. І відійшли вони човном у відлюдне місце самі-одні. Але їх бачили як вони відпливали, і багато пізнали їх, і пішки збіглись туди з усіх міст і випередили їх. Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними. І він навчав їх чимало. А коли була вже пізня година, приступили до Нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, і час уже пізній. Відпусти їх, хай підуть в околишні слободи й села та куплять собі що їсти. А Він відповів їм: Дайте ви їм їсти. Вони Йому кажуть: Хіба піти нам та купити хліба за двісті денарів і дати їм їсти? Він каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть і подивіться. Довідавшись, вони кажуть: П’ять хлібів...» (Мк 6.30-38).

Євангеліє від Луки

«Апостоли ж, вернувшись, розповіли Йому про те, що зробили. Тоді Він узяв їх і попрямував осторонь у напрямі міста, що зветься Витсайда. Люди, довідавшись про те, пішли слідом за ним. Він їх прийняв і говорив про Царство Боже та оздоровляв тих, що потребували того. День почав хилитись до вечора, і дванадцятеро підійшли до Нього й кажуть: Відпусти людей: хай ідуть по хуторах та селах, що навколо, і найдуть собі притулок та поживу, бо тут ми в пустому місці. А Він їм каже: Дайте ви їм їсти. Вони відповіли: Є у нас тільки п’ять хлібів. Хіба що підемо та купимо поживи для всього цього народу. Було бо їх приблизно п’ять тисяч чоловік...» (Лк 9.10-14).

Євангеліє від Івана

«По тому Ісус пішов на узбережжя Тиверійської Галілеї. Ішла за Ним сила народу; бачили-бо чуда, які Він вчинив над недужими. Ісус зійшов на гору й сів там з учнями своїми. Підвівши очі й побачивши, що сила людей іде до Нього, каже до Пилипа: Де нам купити хліба, щоб ці їли? Казав Він так, щоб випробувати його, знав-бо сам, що має робити. Пилип озвався до Нього: Та й за двісті денарів хліба не вистачило б, щоб кожному хоч трохи дісталось. Каже до Нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: Є тут один хлопчина, що має п’ять ячмінних хлібів; але що це на таку силу людей!...» (Ів 6.1-9).

Отже, в перших трьох євангелистів - синоптиків, бачимо, що мова йде про одне й те ж місце - пустинне, відлюдне, поблизу Витсайди, що на схід від Капернаума.

У вставці до Івана знаходимо зовсім іншу локалізацію - Тиверійську Галілею. Якщо подивитися на карті, це місто знаходиться південніше Капернауму. Крім того, бачимо, що Ісус з апостолами, на відміну від перших трьох фрагментів, не відплив човном, а пішов туди.

Разом з Ігорем Каганцем ми з’ясували:

Замість «узбережжя Тиверійської Галілеї» має бути: «узбережжя Галілейського моря» (Іван 6.1). Події відбуваються в районі Витсаїди і Капернаума, що на півночі Галілейського моря. Натомість Тиверіада знаходиться на південно-західному березі моря. Неточність виникла тому, що фальсифікатор просував назву «Тиверійське озеро» (див. Ів 21.1), тому в речення Μετα ταῦτα ἀπῆλθεν ὁ Ἰησοῦς πέραν τῆς θαλάσσης τῆς Γαλιλαίας («по тому пішов Ісус за море Галілеї») дописав «τῆς Τιβεριάδος» (Тиверіади), мовляв, «море Тиверіади».

Мета вставки:

Заплутати локалізацію євангельських подій.

Вставка про «Тиверійське озеро» підтверджується інформацією із фрагментів, які слідують за поданим епізодом:

«Зараз же примусив учнів сідати в човен і плисти поперед Нього на той бік щодо Витсайди (Мк 6.45). Зауважимо, дана подія подається у викладі Марка, тоді як попередня згадка про Витсайду була у Луки, тобто, синоптики доповнюють один одного.

«Коли ж настав вечір, учні Його зійшли до моря і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернаума» (Ів 6.16-17). Звернемо увагу: у фальсифікатора Ісус та учні пішли на узбережжя, а звідти уже плили човном.

Вставка про спокусу

Що стосується другої вставки, то мова йде про фразу: «Казав Він так, щоб випробувати його, знав-бо сам, що має робити» (Ів 6.6).

Чому це речення вставка? Давайте розберемося.

Для початку відзначимо, що його знаходимо лише в описі чудесної гостини для п’яти тисяч у викладі Івана. В інших євангелістів речення відсутнє.

Якщо навіть припустити, що Ісус випробовував Пилипа, в чому полягало це завдання? Тут доречніше було б використати слово «перевірив», адже воно з точки зору логіки краще підходить для характеристики математичних розрахунків. Згадаймо, якщо Ісус і влаштовував «екзамен» своїм учням, то робив це ЛИШЕ в контексті навчання, а саме: виявити стійкість, витривалість, волю як у випадку мандрівки на Купала в Юдею; або пробудити віру, як під час утихомирення бурі на морі. Це був елемент навчання, на якому євангелісти не акцентували особливу увагу як тут.

Було досліджено, що в цьому фрагменті в гелленському оригіналі вжите слово "πειράζων", що означає "спокушаючи", яке переклали як "випробовуючи".

Ісус не міг спокушати Пилипа, оскільки в такому випадку він суперечить самому собі, а також встав би на один рівень із фарисеями, які говорили хулу проти Святого Духа і яких Хрестос відверто критикував і називав кодлом гадючим:

«Тоді деякі з фарисеїв озвались до Нього... Він у відповідь сказав їм: Зле кодло і розпусне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано» (Мт 12.38-39).

«Горе вам, фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Боже!... Змії, порода гадюча! Як ви можете уникнути пекельного засуду» (Мт 23.13,33).

Дізнаємося, що означає слово «спокуса» :

«Споку́са — те, що спокушає, особливо до зла. Спокушувати, в значенні дієслова означає намагатися переконати (особу) вчинити неправду чи злодіяння, обіцяючи задоволення або користь» (Вікіпедія).

«Споку́са — гріховне випробування; гріх; християнська релігія вчить, що спокуса йде від диявола...», Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 575 (Інформацію взято із сайту: https://slova.com.ua/word/%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%81%D0%B0).

Розглянемо епізоди Доброї Новини, в яких ідеться про спокусу:

«Вийшли тоді фарисеї і стали сперечатися з Ним, і вимагали від Нього знаку з неба, спокушаючи Його. Зітхнув Він важко з глибини серця й каже: Чого ця порода, лукава й розпусна, вимагає знаку? Істинно кажу вам: не дасться цій породі знаку! І, покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік» (Мт 16.1-2,4; Мк 8.11-13).

«Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!» (Мт 18.7).

«І підійшли до Нього фарисеї, і, спокушаючи Його, спитали: Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої-небудь причини?» (Мт 19.3, Мк 10.2).

«Тоді фарисеї і первосвященики пішли й радили раду, як би Його спіймати на слові. І, назираючи за Ним, вони послали підглядачів зі своїх учнів, що удавали з себе праведних, щоб Його піймати на слові, схопити й видати начальству та владі намісника. Учителю, – кажуть вони, – ми знаємо, що ти щирого серця і що дороги Божої навчаєш по правді і не зважаєш ні на кого, бо не дивишся на лице людей. Скажи нам, як тобі здається: чи вільно давати кесареві податок, чи ні? Маємо давати чи не давати? Ісус, знаючи їхню підступність, озвався: Чого Мене спокушаєте, лицеміри? (Мт 22.15-18, Мк 12.13-15, Лк 20.20-24).

«Один же з вчених чув їхню суперечку й бачив, як Він їм добре відповів. Довідавшись від нього, як Ісус замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися навколо Нього. І от один із них, учений-законовчитель, підійшов і спитав Його, спокушаючи: Учителю, котра найбільша заповідь у законі? Він сказав до нього: Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді нема» (Мт 22.34-39, Мк 12.28-31, Лк 10.25-26).

«Як же прибули на місце, що зветься Гетсиманія, і увійшли в сад, Ісус сказав їм: Не спіть і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт 26.36,41; Мк 14.32,38; Лк 22.39-40).

А тепер порівняємо дві ключові фрази, вставивши в Івана 6.6 замість «випробувати» правильне «спокушаючи»:

«Казав Він так, щоб спокусити його, знав-бо сам, що має робити» (Ів 6.6).

«Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!» (Мт 18.7).

І приходимо до висновку, що речення в Євангелії від Івана 6.6 є вставкою. Євангеліє - документ, натхненний Святим Духом, в якому не може бути суперечності.