Підганяти тексти під дати недоцільно. Дати змінюються, актуальність не втрачається. Крапля камінь точить. Точить, точить, точить…

29 січня 1918 року. Бій під Крутами. Переважаючі сили ворога, продажні гуртом і вроздріб розважливо-толерантні елітні чиновники, розкладені ліваками і пацифістами військові підрозділи, дегенеративні грантово-фондові інтелектуали, терор ліберальної репресивно-каральної системи проти патріотів, зомбування окупаційних ЗМІ. І тут з’явилися ті, які проти цього повстали.

Їм було байдуже, хто що про них скаже, вони не звертали уваги на звинувачення в екстремізмі, ксенофобії та провокаціях – відчуття обов’язку перед прийдешніми поколіннями привело до станції Крути три сотні бійців Помічного студентського куреню сотника Омельченка (студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету ім. Святого Володимира, учні старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії) та вісім десятків козаків з навколишніх сіл. Тримаючи в своїх руках зброю, вони почувалися комфортно. Комфортніше, ніж у пропахлих пришелепкуватою неспроможністю елітних офісах. Реакційна, у своїй більшості російськомовна столична молодь, плюс суворі мовчазні нащадки Гонти і Залізняка, - це всі, хто вважав за потрібне стати 29 січня 1918 року за Україну, за Київ. Решта, набалакавшись і накравшись, капітулювала - розваливши армію, еліта повтікала, а толерантні ліберали виважено поховалися (щоб не піддаватися на провокацію).

У листопаді того ж 1918 року, через сім з половиною місяців після розгону Гетьманом Павлом Скоропадським ліберального непотребу Центральної ради, ображені винниченки вдарили Українській державі в спину, споровокувавши братовбивчу бійню під Мотовилівкою. Не дарма сьогодні справжні ліберальні провокатори хтиво чіпляються за Центральну раду, виправдовуючи нею власну неповноцінність та відмежовуються, на догоду чужоземним спонсорам, від авторитарного Гетьманату. Проте помилки Гетьмана П.Скоропадського щодо лояльності по відношенню до лібералів нові праві повторяти не будуть. Справжні ліберали – агенти і провокатори.

Паралелі з днем сьогоднішнім. Нічого не змінилося. Ліберальні шпигуни-уроди, ця проплачена шваль, плачуть про зневіру і звинувачують націоналістів у провокаціях. Як в цій ситуації діяти новим правим? - Робити висновки з минулого. Толерасти – ці сіячі ненависті до трудящих – хтиві поплічники окупантів. Винниченки – п’ята колона бланків і бронштейнів. Генетичне сміття, якому нема виправдання. Геноцид, соплі і безсилля. Виважені політикани крадуть, толерантні ліберали юродствують. Українофобський терор на Марші УПА 18 жовтня. Муравйовим не треба йти на Крути, вони вже у Києві. «Життя триває, точиться війна» (А.Лупиніс). Чим більша їхня криза, їхня розгубленість, їхня деградація – тим більша цинічна впевненість нащадків козацьких зарізяк. Старина дихлофос завжди прийде на допомогу :).

Діяти всупереч їхнім установкам. Сприймати зомбоящик як аргумент проти них. Крадучи гроші у наших дітей, вони позбавляють себе шансів. Колективна відповідальність з конфіскацією майна. Тріумф дня завтрашнього – закономірний наслідок відмови українського трудового народу від чорної чуми пацифізму, лібералізму і толерантності.

Наївна самовбивча м’якість зацькованої республіки СНГ добігає кінця. Попереду дезінфекція. Тобто очищення. Третій Гетьманат – територія волі.

Гетьман Павло Скоропадський був правий. Справу його – продовжити. Самоліквідація незалежної республіки - самоліквідація Центральної ради.