Напевно, у пересічного читача сама ця назва викличе острах: чи ж не пам’ятаємо ми „арійців” Третього Рейху, які теж говорили про якісь там стандарти людського племені? Що при цьому діялось, і чим усе закінчилось, ми теж знаємо... Але ж ми з вами не пересічні читачі. Ми люди освічені, грамотні. Ми добре знаємо, хто такі арії, звідки вони прийшли спершу в Іран, а потім в Індію, що вони принесли тамтешнім народам... і куди, зрештою, деякі з них вернулися.
Тож – нова книга Ігоря Каганця. Звичайно, матеріал поданий хвацько, свіжо і нестандартно. Звичайно, історична справедливість тут відновлюється. А конкретно: саме з земель нинішньої України почалася загальноєвропейська цивілізація. Про велике переселення народів чули? Ото ж то й воно. Звідси воно почалося, звідси.
У передмові згадується книга італійця Мавро Орбіні „Історіографія початку імені, слави і поширення народу слов’янського”. Книга нібито була видана в 1601 році, і в ній чітко прослідковувалися „світотворчі” пріоритети Північної Припонтиди (тобто – Праукраїни). Згодом ця книга була заборонена на Заході. (Щоправда, передмову писав відомий Юрій Канигін, він же і про Орбіні згадав, тому я ставлюся амбівалентно до цього повідомлення. З одного боку, чорт забирай, приємно усвідомлювати, що не тільки сучасні археологічні розкопки, але й автори 17-го століття свідчили про „пріоритети землі руської”, а з іншого боку – я достатньо добре знаю особливості творчості пана Канигіна, щоб беззастережно вірити кожному його сенсаційному повідомленню).
Але повернемося до „Арійського стандарту”. Автор її прослідковує такі теми: етногенез українців, інтерпретація ключових місць Біблії та деяких апокрифів, що наштовхує на „цікаві відкриття” (здогадайтесь самі – які), теорія рас та історіографія Русі-України і слов’янського етносу.
Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили... ну, ви самі розумієте, хто. І, звичайно, основна ідея книги: Арійський стандарт. Автор виводить еталон – ряд особливостей, якими повинні володіти люди чи народи, що бажають і можуть стати лідерами людства. Ігор Каганець уважає, що такими рисами володіють українці, яким ці риси передалися у спадок від древніх аріїв...
Така канва Каганцевої книги. Що ж можна сказати про неї? Кажу лише від себе. А ви читайте книгу – і робіть висновки самі. Одразу зазначу: пана Ігоря я щиро поважаю, але від висновків своїх відмовитися не можу...
При всьому тому, що книгу я прочитала „від шкірки до шкірки”, і почерпнула немало цікавого для себе, мушу зазначити ось що: пан Канигін у вступному слові закидає авторові „український центропупізм”. Цікаве формулювання. Я ж думаю, що центропупізм – це річ десята. Можливо, сучасним українцям, які вже геть втратили власну гідність і значимість (як писав Микола Руденко – „найбільший ворог України – самі українці”), деякий „центропупізм” буде навіть корисний. Я ж із паном Каганцем не згодна в іншому. Зокрема, в тому, що він пише про людські раси.
Ні, що стосується расового змішування (незмішування) я одностайна з автором. Расам не варто змішуватися. Але разом з тим, Людину Бог сотворив за образом і подобою своєю, а отже – раси це вже „земне” розділення, а ніяк не духовне. Переказувати те, що пан Ігор пише про негроїдну та монголоїдну раси, я не буду. Але скажу зараз, а при нагоді і самому авторові в розмові тет-а-тет (якщо нагода трапиться): писати, що жовта раса не зробила жодного винаходу і не подарувала цивілізації жодного здобутку – негарно. Бо неправда. Перелічувати всі здобутки східних народів у рамках статті, яка присвячена іншій темі, я не буду, а допитливих читачів відішлю до праць хоча б одного тільки російського синолога Володимира Малявіна. А також до праці філософа, дослідника та спеціаліста в галузі релігій Мірча Еліаде „Йога. Свобода та безсмертя” (там, до речі, й про варни, або ж касти немало цікавого знайти можна, тим більше, що пан Каганець цієї теми теж торкнувся).
І ще одне. Автор „Арійського стандарту” багато пише про родовід Ісуса Христа, намагаючись розгадати вічну загадку: ким же був Глашатай Любові на Землі? Він робить висновки. Правильні висновки, між нами кажучи. Але. У книзі „Арійський стандарт” немає того подиху любові, що він є у „Психології українського народу” Олексія Губка. То й що, скаже заповзятливий читач? Та й нічого, відповім я. Може й так бути. Але коли людина торкається найсвятішого, що є у неї в житті – своїх коренів, походження своїх предків, то, мабуть-таки, любов повинна нею керувати, а не бажання „стандарту”.
От і все, що я можу сказати з цього приводу. Хоча при нагоді задам панові Каганцю єдине запитання: яким чином виробити отой Арійський стандарт? А то, знаєте, якось після прочитання цієї книги незручно усвідомлювати, що окрім української, перепрошую, арійської, в тобі є ще й східна кров...
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Громовиця Бердник про Арійський стандарт
Світ:
04111303e.JPG
У передмові згадується книга італійця Мавро Орбіні „Історіографія початку імені, слави і поширення народу слов’янського”. Книга нібито була видана в 1601 році, і в ній чітко прослідковувалися „світотворчі” пріоритети Північної Припонтиди (тобто – Праукраїни). Згодом ця книга була заборонена на Заході. (Щоправда, передмову писав відомий Юрій Канигін, він же і про Орбіні згадав, тому я ставлюся амбівалентно до цього повідомлення. З одного боку, чорт забирай, приємно усвідомлювати, що не тільки сучасні археологічні розкопки, але й автори 17-го століття свідчили про „пріоритети землі руської”, а з іншого боку – я достатньо добре знаю особливості творчості пана Канигіна, щоб беззастережно вірити кожному його сенсаційному повідомленню).
Але повернемося до „Арійського стандарту”. Автор її прослідковує такі теми: етногенез українців, інтерпретація ключових місць Біблії та деяких апокрифів, що наштовхує на „цікаві відкриття” (здогадайтесь самі – які), теорія рас та історіографія Русі-України і слов’янського етносу.
Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили... ну, ви самі розумієте, хто. І, звичайно, основна ідея книги: Арійський стандарт. Автор виводить еталон – ряд особливостей, якими повинні володіти люди чи народи, що бажають і можуть стати лідерами людства. Ігор Каганець уважає, що такими рисами володіють українці, яким ці риси передалися у спадок від древніх аріїв...
Така канва Каганцевої книги. Що ж можна сказати про неї? Кажу лише від себе. А ви читайте книгу – і робіть висновки самі. Одразу зазначу: пана Ігоря я щиро поважаю, але від висновків своїх відмовитися не можу...
При всьому тому, що книгу я прочитала „від шкірки до шкірки”, і почерпнула немало цікавого для себе, мушу зазначити ось що: пан Канигін у вступному слові закидає авторові „український центропупізм”. Цікаве формулювання. Я ж думаю, що центропупізм – це річ десята. Можливо, сучасним українцям, які вже геть втратили власну гідність і значимість (як писав Микола Руденко – „найбільший ворог України – самі українці”), деякий „центропупізм” буде навіть корисний. Я ж із паном Каганцем не згодна в іншому. Зокрема, в тому, що він пише про людські раси.
Ні, що стосується расового змішування (незмішування) я одностайна з автором. Расам не варто змішуватися. Але разом з тим, Людину Бог сотворив за образом і подобою своєю, а отже – раси це вже „земне” розділення, а ніяк не духовне. Переказувати те, що пан Ігор пише про негроїдну та монголоїдну раси, я не буду. Але скажу зараз, а при нагоді і самому авторові в розмові тет-а-тет (якщо нагода трапиться): писати, що жовта раса не зробила жодного винаходу і не подарувала цивілізації жодного здобутку – негарно. Бо неправда. Перелічувати всі здобутки східних народів у рамках статті, яка присвячена іншій темі, я не буду, а допитливих читачів відішлю до праць хоча б одного тільки російського синолога Володимира Малявіна. А також до праці філософа, дослідника та спеціаліста в галузі релігій Мірча Еліаде „Йога. Свобода та безсмертя” (там, до речі, й про варни, або ж касти немало цікавого знайти можна, тим більше, що пан Каганець цієї теми теж торкнувся).
І ще одне. Автор „Арійського стандарту” багато пише про родовід Ісуса Христа, намагаючись розгадати вічну загадку: ким же був Глашатай Любові на Землі? Він робить висновки. Правильні висновки, між нами кажучи. Але. У книзі „Арійський стандарт” немає того подиху любові, що він є у „Психології українського народу” Олексія Губка. То й що, скаже заповзятливий читач? Та й нічого, відповім я. Може й так бути. Але коли людина торкається найсвятішого, що є у неї в житті – своїх коренів, походження своїх предків, то, мабуть-таки, любов повинна нею керувати, а не бажання „стандарту”.
От і все, що я можу сказати з цього приводу. Хоча при нагоді задам панові Каганцю єдине запитання: яким чином виробити отой Арійський стандарт? А то, знаєте, якось після прочитання цієї книги незручно усвідомлювати, що окрім української, перепрошую, арійської, в тобі є ще й східна кров...
---------------------------
В тему:
Нова книга Ігоря Каганця “Арійський стандарт”
Текст книги “Арійський стандарт” (без ілюстрацій) – 971 Кб
Пристрасті навколо “Арійського стандарту”
Презентація 12-го випуску журналу “Перехід-IV”
Арійська хода України
Свій, своєму, про своє
Геноцид всесвітнього зла. Рецензія на книгу Каганця І.В. “Арійський стандарт”
“Арійський стандарт” читають у Ватиканській бібліотеці
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд