Чоловік 30 років проживав за кордоном та мав там успішний бізнес. В Україні отримав господарство у спадок та з 2009 займається агробізнесом, розповідає Суспільне.

Чому 60 гектарів землі для вас виявились привабливішими за успішний бізнес за кордоном?

Це родинна справа. Заснував підприємство мій батько у 1992 році. Він вкладав сюди сили, душу, свої знання. І коли йому виповнилось 70 років, він мені подзвонив в Австралію і сказав, що виходить на відпочинок. Що я повинен був робити? Підприємство пропрацювало 25 років, воно має певний досвід, надбання.

В якому стані був бізнес? І що росло на цих 60 гектарах, які ви дістали у спадок?

Був плодорозсадник для розмноження вегетативних підщеп, мабуть, другий по величині в Україні. Перший був в Бахмуті. У мене тут був сад, тільки яблунь було 70 сортів. Я вже не кажу про всі все інше — вишні, черешні, персики, абрикоси, сливи. Це була дуже велика колекція. А що таке сад? Щоб закласти сад, ви повинні бути впевнені мінімум на 10 років наперед, що у вас буде все гаразд. Ми підприємствам продавали саджанці тисячами і десятками тисяч. А щоб продавати їх, підприємства повинні існувати, процвітати і мати перспективу. А в нашій країні цих перспектив немає.

Як ви дійшли до нішевих культур?

Ми перепробували ягідних дуже багато, практично всі. Суницю, малину, смородину — це перше, в що ми пішли. Зрозуміли, що це не бізнес. І тоді я вирішив, що будемо висаджувати спаржу. А з'ясувалося, що її саджати не можливо, тому що спаржі не було в реєстрі культур, дозволених до вирощування в Україні. Тобто, ми замовили в Америці насіння, це насіння приїхало сюди, а з'ясувалося, що завезти його неможливо. Ми місяць його розмитнювали і відправили назад. Це з цього почався весь бізнес. Зі збитків.

Чому ви вирішили саджати саме спаржу?

Я все життя прожив за кордоном, і за кордоном спаржа — це королева овочів. Це найдорожчий овоч у світі. Дорожче спаржі немає нічого.

Коли ви її посадили?

Першу спаржу ми посадили у 2013 році, і у 2016 році ми отримали перший урожай.

І хто ризикнув купити ваш перший урожай?

Та це взагалі було смішно. У мене знайомий директор ринку в Києві. Я йому дзвоню, говорю, що у мене є продукт — спаржа. Мовчання в телефоні. А потім: "Так вези!". Люди на ринку були різні. Одні ходять, кажуть, а що це таке, папороть якась чи що? Другі — о, спаржа, нарешті, українська, ура! Тобто люди, які побували за кордоном, які бачили, які знають, що це таке, вони сприйняли "на ура". Але більшість людей не знала, що таке спаржа, тому треба було вкладатися в те, щоб розвивати культуру споживання.

Чи звертали ви увагу на аграріїв тих країн, в яких жили раніше, на їхній досвід, як вони ведуть бізнес? Чи можна той досвід накласти на досвід ведення бізнесу в Україні?

Ну авжеж, я сюди приїхав з 25-річним досвідом ведення бізнесу. Я сюди привіз не тільки себе, а й свій досвід. Я намагаюся цей досвід імплементувати тут, щоб у нас було так, як закордоном.

Зараз ви ще вирощуєте капусту кале?

Так. Так само як була невідома спаржа 10 років тому, капуста кале і досі невідома споживачу. Абсолютно.

Чому саме кале?

Спаржа — це культура сезонна. Сезон — два місяці. І люди зараз працюють. А що я їм скажу через два місяці? Все, до побачення, зустрінемося в наступному році? Вони не прийдуть! Тому що люди будуть шукати іншу роботу. І цього допустити не можна. Людям треба дати роботу. Я шукав культуру, якою можна займатись по закінченню сезону спаржі. І я цю культуру знайшов, коли був у Копенгагені на Новий рік. Пішов на базар. Весь базар завалений якоюсь зеленю. Я питаю, що це? Вони відповіли, що це капуста, кале. Я прочитав, виявилося, що це супер’їжа, вона дуже популярна в Європі, Америці. Перевага культури в тому, що вона абсолютно не боїться морозу. Ти її посадив, виростив і ти збираєш врожай.

Ви самі їсте капусту кале?

Звісно, а як же. З капустою можна зробити все, що завгодно: голубці, пиріжки, тушкувати, жарити, варити, робити супи, борщі.

Чому ж її раніше не саджали в Україні?

У нас багато чого не саджали в Україні. У нас і спаржу не саджали в Україні. Тоді були інші часи. Пролетаріату потрібна картопля. Нащо йому та спаржа?

Зараз ви рухаєте бізнес в сторону вирощування конопель. Які у вас плани?

Ми говоримо про відродження галузі коноплярства. Галузі, яка була знищена повністю. В Україні працювало 36 заводів по її переробці. Зараз вони всі вирізані на брухт, і галузі нема. Ми поставили перед собою таку задачу – відродити коноплярство України.

Зараз ви на якому етапі?

Ми збудували завод. Дуже важко і тяжко. І ще не добудували, тому що чекаємо обладнання додаткове. Обладнання роблять в Харкові, в Дніпропетровську, в Білій Церкві. Наша задача – взяти оцю солому і розділити волокно в один бік, кострицю – в інший бік. Все. Далі воно йде на різні потреби та переробляється.

Попит є?

Попиту такого, як ми хочемо, нема. Але він буде. Ми ж чого це все почали і чому цього всього не було? Тому що питаємо фермерів, чому не вирощуєте коноплі? Тому що нема переробки. Питаємо інвесторів, а чому вони не будують переробку? Тому що немає конопель. І оце замкнене коло, воно крутиться 30 років, і ніхто з нього не може вийти. Нема переробки, бо нема конопель. Нема конопель, бо нема переробки. Тому ми це коло вирішили розірвати, і побудували завод з переробки. Наступного року, я думаю, що всі почнуть сіяти коноплі. Ми будемо переробляти їх і будемо будувати такі заводи по всій Україні.