Увімкнімо світло у темряві — і зло щезне... Доконечно маємо повернутися до мудрості наших предків, які передовсім звертали увагу на символічні, релігійні та психологічні причини соціальних явищ. Тільки глибоким серцем можна збагнути Космос. Культура серця — наріжний камінь усієї духовної етики. Саме у цій площині українці мають що запропонувати світові.
Нам, українцям, ніколи не бракувало оптимізму. Хто тільки не витолочував Богом дані нам землі, хто тільки не відволікав нас від творення — себе, соціуму, вищих вартостей, хто тільки не розчленовував космос українства — ми вижили. До того ж, утвердили своє цілковите життєтривання впродовж принаймні сімох тисяч літ.
Навіть великий народ може занепадати, але впасти остаточно і піти в небуття може тільки субстанція, яка виокремлює себе з-поміж барвистої світової спільноти та претендує на вибраність. Ми, українці, не маємо претензій на вибраність, але також не хочемо ставати упослідженими. КОЖНИЙ НАРОД виконує у певний період історії місію. Інакше: стає каталізатором нової ідеї, яка підносить людство на нові висоти духу.
У ХХІ столітті й новому тисячолітті нарешті й нам випала місія сказати іншим нашим братам і сестрам у співжитті на планеті Земля щось своє, яке є одвічним, сокровенним і благодатним. Конфлікти, війни, революції виникали не через відмінності. Джерело їх — нетерпимість, гординя, захланність, тобто нецивілізоване ставлення до відмінностей.
Давно доведено: ніщо не буває однозначно нікчемним чи однозначно пречудовим. Наповненість світу нюансами робить його привабливим, сенсовним. Тому треба навчитися пізнавати й розуміти інші народи. А передовсім збирати для України «ясні скарби світу, скарби любови — зачатку нового життя» (Микола Шлемкевич). Воїстину — «Нехай прийдуть до нас благородні думки з усіх сторін». У центрі нашої сутності міститься творчість. Учімося думати цілісно й органічно.
Ми дочекалися вияву Божої любові. Усюди сірятину конс’юмеризму і кічу пробивають зелені й вічно сущі пагінці справжнього українства — доброго і гарного.
Найголовніша наша проблема — повірити в себе, у свої сили. Опріч того — повернутися до себе і бути собою. Доброзичливий і кревний з нами Іван Павло ІІ сказав нам на початку цього тисячоліття, відвідавши Україну, либонь, найголовніше: «Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього» (виокремлення наше. — Й. Л.).
Увімкнімо світло у темряві — і зло щезне. Мусимо збагнути нарешті, що можемо існувати без втручання з боку інших країн, адже вони теж мають потребу в Україні. Треба більше поважати себе, розвивати свій колосальний генетичний, інтелектуальний, моральний, культурний, господарський, духовний потенціал. Свою культуру не можна продавати, розпорошувати, відкриваючи навстіж рідну землю вселенським ошуканцям, авантюристам і мамоністам. І ще: «Далека вода не загасить близького вогню» (Давня мудрість).
Невже не бачимо, що з арени історії одна за одною сходять імперії, структури, які орієнтуються виключно на інтереси, відсуваючи основоположні вартості за історичний горизонт? Невже не помічаємо зростання значення решти світу («the rise of the rest»)? Що з того, що донедавна 124 країни водночас фіксували економічне зростання, а, скажімо, Китай, Індія, Бразилія й надалі пришвидшено нарощують свій господарський, політичний, мілітарний потенціал? Це не може бути вирішальним мірилом сталого розвитку.
По-перше, комерційно-маніпулятивна цивілізація затріщала по швах, по-друге, як висловився ще у ХІХ столітті великий мудрець Америки Ральф Волдо Емерсон: «Про рівень цивілізації треба судити не за цензом, не за розмірами міст, навіть не за врожаями, а за тим, яку людину вирощує суспільство» (есей «Цивілізація»).
Якщо вже говорити про справдешню потугу націй, про глобальні держави — головних «гравців», то під сучасну пору передовсім слід огорнути протекторатом милосердя і співпраці в ім’я вищих сенсів життя усі народи, аж до найменш чисельних. Жонглювання великими цифрами виробництва і споживання рано чи пізно стане анахронізмом. Властиве мірило — «безперервна духовна активність усіх членів суспільства» (Богдан Кистяківський), очищення наших душ від скверни.
Доконечно маємо повернутися до мудрості наших предків, які передовсім звертали увагу на символічні, релігійні та психологічні причини соціальних явищ. Ми не повинні перетворювати звичайне людське існування на наше єдине заняття, а суспільство — на торговельні ряди. Треба опиратися на силу творчого духу, наголошувати на позитивному мисленні. Тільки глибоким серцем можна збагнути Космос. Культура серця — наріжний камінь усієї духовної етики. Саме у цій площині українці мають що запропонувати світові.
Вирішальними ресурсами у найближчій історичній перспективі стануть: ВОДА, ХЛІБ, ІНТЕЛЕКТ І... ДОБРОТА. Принаймні трьома ми володіємо сповна. Отож, не маємо права скиглити, занепадати духом, переміщуватися з активної динаміки в пасивну, тобто захисну. Ніхто з тих, хто живе у цьому світі, отже — і за його рахунок, не може відмежовуватися від усього, що відбувається довкруж.
Проводирі нації повинні раз і назавжди збагнути: сила добра — у самому добрі, а не в тому, «що я буду з цього мати». Велетенський континент вселенського українства потребує єднання на засадах релігійно-національних вартостей. Нас має згуртувати святая-святих: БОГ І УКРАЇНА. Усе інше з плином часу додасться. Не повинно бути ні лівих, ні правих, ні східняків, ні західняків, «ні холопа, ні пана», як заповідали нам наші батьки. Що більше розумів взаємодіятиме, то багатшою ставатиме нація. Отож, слід боротися не «проти», а «за», пам’ятаючи про сполучник «і». А коли ми до національного синтезу залучимо усі шляхетні думки та плодотворні дії — втілимо Шевченків дороговказ: «Встане Україна — світ правди засвітить».
Оскільки покоління ХХ століття навчилися розтринькувати усе — від думки до матеріальних ресурсів, навести порядок буде важко. Але силові та демагогічні методи для наведення ладу не годяться. Якщо вже боротися, то за очищення, осмислення життя. Переорієнтація думки і віри — запорука виходу із глухого кута «полатаної цивілізації». Моральна рівновага набагато цінніша, ніж практична вигода. Адже не все корисне є вартісним і постійним. Збагнувши Божественні знаки, візьмімо на себе відповідальність за все. Діяння — це «мужність бути».
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Енергійний оптимізм
Світ:
09072401t.jpg
Навіть великий народ може занепадати, але впасти остаточно і піти в небуття може тільки субстанція, яка виокремлює себе з-поміж барвистої світової спільноти та претендує на вибраність. Ми, українці, не маємо претензій на вибраність, але також не хочемо ставати упослідженими. КОЖНИЙ НАРОД виконує у певний період історії місію. Інакше: стає каталізатором нової ідеї, яка підносить людство на нові висоти духу.
У ХХІ столітті й новому тисячолітті нарешті й нам випала місія сказати іншим нашим братам і сестрам у співжитті на планеті Земля щось своє, яке є одвічним, сокровенним і благодатним. Конфлікти, війни, революції виникали не через відмінності. Джерело їх — нетерпимість, гординя, захланність, тобто нецивілізоване ставлення до відмінностей.
Давно доведено: ніщо не буває однозначно нікчемним чи однозначно пречудовим. Наповненість світу нюансами робить його привабливим, сенсовним. Тому треба навчитися пізнавати й розуміти інші народи. А передовсім збирати для України «ясні скарби світу, скарби любови — зачатку нового життя» (Микола Шлемкевич). Воїстину — «Нехай прийдуть до нас благородні думки з усіх сторін». У центрі нашої сутності міститься творчість. Учімося думати цілісно й органічно.
Ми дочекалися вияву Божої любові. Усюди сірятину конс’юмеризму і кічу пробивають зелені й вічно сущі пагінці справжнього українства — доброго і гарного.
Найголовніша наша проблема — повірити в себе, у свої сили. Опріч того — повернутися до себе і бути собою. Доброзичливий і кревний з нами Іван Павло ІІ сказав нам на початку цього тисячоліття, відвідавши Україну, либонь, найголовніше: «Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього» (виокремлення наше. — Й. Л.).
Увімкнімо світло у темряві — і зло щезне. Мусимо збагнути нарешті, що можемо існувати без втручання з боку інших країн, адже вони теж мають потребу в Україні. Треба більше поважати себе, розвивати свій колосальний генетичний, інтелектуальний, моральний, культурний, господарський, духовний потенціал. Свою культуру не можна продавати, розпорошувати, відкриваючи навстіж рідну землю вселенським ошуканцям, авантюристам і мамоністам. І ще: «Далека вода не загасить близького вогню» (Давня мудрість).
Невже не бачимо, що з арени історії одна за одною сходять імперії, структури, які орієнтуються виключно на інтереси, відсуваючи основоположні вартості за історичний горизонт? Невже не помічаємо зростання значення решти світу («the rise of the rest»)? Що з того, що донедавна 124 країни водночас фіксували економічне зростання, а, скажімо, Китай, Індія, Бразилія й надалі пришвидшено нарощують свій господарський, політичний, мілітарний потенціал? Це не може бути вирішальним мірилом сталого розвитку.
По-перше, комерційно-маніпулятивна цивілізація затріщала по швах, по-друге, як висловився ще у ХІХ столітті великий мудрець Америки Ральф Волдо Емерсон: «Про рівень цивілізації треба судити не за цензом, не за розмірами міст, навіть не за врожаями, а за тим, яку людину вирощує суспільство» (есей «Цивілізація»).
Якщо вже говорити про справдешню потугу націй, про глобальні держави — головних «гравців», то під сучасну пору передовсім слід огорнути протекторатом милосердя і співпраці в ім’я вищих сенсів життя усі народи, аж до найменш чисельних. Жонглювання великими цифрами виробництва і споживання рано чи пізно стане анахронізмом. Властиве мірило — «безперервна духовна активність усіх членів суспільства» (Богдан Кистяківський), очищення наших душ від скверни.
Доконечно маємо повернутися до мудрості наших предків, які передовсім звертали увагу на символічні, релігійні та психологічні причини соціальних явищ. Ми не повинні перетворювати звичайне людське існування на наше єдине заняття, а суспільство — на торговельні ряди. Треба опиратися на силу творчого духу, наголошувати на позитивному мисленні. Тільки глибоким серцем можна збагнути Космос. Культура серця — наріжний камінь усієї духовної етики. Саме у цій площині українці мають що запропонувати світові.
Вирішальними ресурсами у найближчій історичній перспективі стануть: ВОДА, ХЛІБ, ІНТЕЛЕКТ І... ДОБРОТА. Принаймні трьома ми володіємо сповна. Отож, не маємо права скиглити, занепадати духом, переміщуватися з активної динаміки в пасивну, тобто захисну. Ніхто з тих, хто живе у цьому світі, отже — і за його рахунок, не може відмежовуватися від усього, що відбувається довкруж.
Проводирі нації повинні раз і назавжди збагнути: сила добра — у самому добрі, а не в тому, «що я буду з цього мати». Велетенський континент вселенського українства потребує єднання на засадах релігійно-національних вартостей. Нас має згуртувати святая-святих: БОГ І УКРАЇНА. Усе інше з плином часу додасться. Не повинно бути ні лівих, ні правих, ні східняків, ні західняків, «ні холопа, ні пана», як заповідали нам наші батьки. Що більше розумів взаємодіятиме, то багатшою ставатиме нація. Отож, слід боротися не «проти», а «за», пам’ятаючи про сполучник «і». А коли ми до національного синтезу залучимо усі шляхетні думки та плодотворні дії — втілимо Шевченків дороговказ: «Встане Україна — світ правди засвітить».
Оскільки покоління ХХ століття навчилися розтринькувати усе — від думки до матеріальних ресурсів, навести порядок буде важко. Але силові та демагогічні методи для наведення ладу не годяться. Якщо вже боротися, то за очищення, осмислення життя. Переорієнтація думки і віри — запорука виходу із глухого кута «полатаної цивілізації». Моральна рівновага набагато цінніша, ніж практична вигода. Адже не все корисне є вартісним і постійним. Збагнувши Божественні знаки, візьмімо на себе відповідальність за все. Діяння — це «мужність бути».
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд