Походження Владислава та його брата Казимира є найбільшою таємницею польської історії і королівського замку на Вавелі. Їх офіційним батьком вважається Владислав Ягайло, хоча не тільки в Польщі, але і в Європі усі знали, що він не може мати дітей і тому важко повірити у те, що після одруження з Софією у 74-річного старця щорічно почали одним за одним народжуватися сини.

До 1440 р. фактично правив не Андрій, а його мати, точніше, йшла вперта боротьба між Софією та польським єпископом Збігневом Олесницьким за владу в країні. У 1439 р. справа дійшла до військової сутички під Гротніками. Вкрай негативну для Русі ситуацію врятувала тоді сама королева, так як вона постаралася негайно перетворити проблему з внутрішньополітичною на зовнішню і організувала заручини Андрія на вдові угорського короля Єлизаветі та його коронацію у Секешфехаварі. Щоправда, ідеально реалізувати цей план не вдалося. Категорично проти цього шлюбу виступив З.Олесницький, а, отже, і Рим. Королева Єлизавета раптом заявила про те, що вона вагітна від померлого чоловіка і відмовилася від одруження., заявивши при цьому, що королем має бути не Андрій, а її син.

Зрозуміло, що була розіграна політична вистава, так як останні роки свого правління король Альбрехт важко хворів і навряд чи міг мати дітей, а, крім того, ніхто з “чужих” не був присутній при “родах”, і матір’ю цієї дитини не обов’язково могла бути саме Єлизавета. Ситуацію допомогли врятувати Андрію Владиславу саме українці, як місцеві, так і з Галичини. Найбільше воїнів на чолі з воєводами Бурлаєм, Блудом та Станаєм прийшло до Владислава з Надсяння, що опосередковано підтверджує той факт, що тут усі знали про таємницю походження короля і вважали його своїм земляком. В переліку тих, хто відзначився під час битв з прихильниками Єлизавети і отримав від Андрія Владислава в нагороду шляхетство і маєтки також переважно шляхтичі українського походження (Боратинські, Балицькі, Козловські, Д’яковські, Синяки, Гринчаки та ін. ).

Читати далі