Валерій Швець's picture
Валерій Швець
  • Visits: 0
  • Hits: 0

Чому Голодомор став можливим?

Спецтема:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
2 - Точно колись знадобиться.

Гриша! Ти щось бачиш? – Ні. І я нічого не бачу. Такими словами мати звичайно починала розповідь про 1933 рік. Матері тоді було шість років, а її брату вісім. Тримаючись за руки, вони злазили з ліжка на долівку і попід стіною поволі виходили з хати. Далі, сідали біля порогу і певний час грілися вранішнім сонцем, аж поки набряки біля очей трохи спадали і вони починали щось бачити.

Батьки йшли на роботу ще до сходу сонця і діти бачили їх лише пізно ввечері, коли вони знесилені працею і голодом, брудні і непривітні поверталися додому. Батько був головою колгоспу і ніс свою частку відповідальності за все, що коїлось у селі Мошняги на півночі Одеської області.

Моєму батькові, що жив у тому ж селі, але на території іншого колгоспу, тоді було вже дванадцять років і у їхній великій родині ситуація була ще гіршою. Хоча його родина не була «заможною», на відміну від родини матері, вона вперто не бажала йти до колгоспу і попала під розкуркулення. У них забрали хату і все майно, та готували до виселення до Сибіру. Спас їх щасливий випадок, але одну зиму їм довелось прожити попід чужими хатами.

Я знав заборонену у радянські часи правду про голодомор з обох боків. З боку тих, хто служив тій владі, і з боку тих, хто був її прямою жертвою. Ця правда, як з’ясувалось, коли обидві родини породичались, практично не відрізнялась. Відданість діда по матері радянській владі не йшла занадто далеко. Він так і не вступив до більшовицької партії, а дід по батькові не сприймав її від самого початку. Повернувся він з Великої війни у 1920 році, де, за його словами, не воював ні за білих, ні за червоних.

Спротив селян радянській владі був не лише пасивним, але і збройним. Наприклад, у мого діда по матері двічі стріляли. Тільки деталями відрізнялась правда про голодомор, що я почув від своїх тестя і тещі, що народились і виросли у самому, там навіть є відповідний пам’ятний  знак,  центрі України у селах Липняжці та Новодобрянці. І там люди чинили спротив владі. Партійному активісту, якого влада прислала аж з Ленінграду для прискорення конфіскації землі у селян, останні відрубали голову і поклали поряд з тілом під містком через Сухий Ташлик у центрі Липняжки. Про ті події нагадує лише одинокий обеліск на старому цвинтарі Липняжки, витесаний з погано обробленого червонуватого граніту, без знищеної часом традиційної зірки на верхівці і імені небіжчика. Навколо нього поодинокі і колективні горбочки могил жертв голодомору, на яких давно зотліли хрести і через які люди вже протоптали стежки. Так пам’ятник кату залишився єдиним нагадуванням про найбільшу трагедію цього села. Кількість встановлених жертв – 230 осіб.

Я вважаю, що в наш час стосовно тих подій не слід вживати слово колективізація, що, відповідно до  новомови, створеної радянською владою, означало конфіскацію, а саме це останнє слово. Коли слова втрачають свій сенс – люди втрачають свою свободу (Конфуцій). Думаю, вірно і навпаки. Свобода повертається разом із втраченим сенсом слів.

Спротив селян конфіскації у них землі – це тема, яку ще навіть і не починали серйозно розробляти наші дослідники. Вони традиційно схильні лише до сліз і християнської молитви за ворога, який, нібито, не відав, що творить. Відав, але я хочу обговорити інший, також мало досліджений аспект голодомору – «Чому він став можливим?».

Розглянемо спочатку аргументи противної сторони. Головнокомандувачем першої лінії оброни є сам президент сусідньої держави, яка нещодавно урвала чималий шмат нашої землі. За його словами, жодного голоду в Радянському Союзі не було, а були певні продовольчі труднощі. З його подачі цю точку зору поділяє 90% громадян Московії. Але так в Московії було майже за будь-якого царя. Цю тезу не варто навіть коментувати.

Другий рубіж оборони займає чимала команда ліберальної інтелігенції Московії – голод, пов’язаний з неврожаєм, був але від нього однаково страждали представники всіх етносів, що мешкали в Радянському Союзі. Слідом за ними цю точку зору поділяють 5% з тих 10%, що не підтримали першу точку зору. Тут вже потрібен коментар. Що не тільки по українцям-русинам вдарив голод – це точно. Якщо українців-русинів на Великій Україні-Русі загинуло близько 25%, то відсоток казахів, що загинув, був значно більшим – до 50%. Там населення було переважно кочовим і харчувалось їжею тваринного походження, а отари свійських тварин було важко сховати. Переважно врятувались ті, що зуміли у цей страшний час відкочувати на територію Китаю. З не меншою силою, ніж по українцям-русинам голод вдарив по кримським татарам і німцям в місцях їх компактного поселення, де вони мешкали мішано з українцями-русинами, зокрема, у Поволжі.

Поки Гітлер лише розмовляв про необхідність завоювання життєвого простору для німецької нації і бачив таку можливість лише у наступній великій війні, Сталін цей життєвий простір реально завойовував для московитського народу у мирний час. Жодний народ у списку жертв голодомору не потрапив туди випадково. Там, де українсько-русинські села чергувались з московитськими, вимирали лише наші села. Спустілі села Великої України-Русі заселялись московитами.

Майбутня війна на Сході України-Руси, яка надовго буде нашою незагойною раною, була запрограмована у часи голодомору. Саме тоді, через вимирання українсько-русинського етносу на цих землях, там з’явився потужний прошарок московитів. Саме вони у наші дні відстоюють інтереси своєї історичної батьківщини, спираючись на її всебічну підтримку.

Війна на Сході – це, в першу чергу, міжетнічна війна і вона триватиме. Можливо варто дослухатись таких відомих особистостей як Дмитро Корчинський. Можливо слід евакуювати все населення з окупованих територій і прифронтової зони у внутрішні області України-Русі і остаточно вирішити протистояння з сепаратистами на Сході у військовий спосіб? Основа для етнічної переваги московитів в Криму над українцями-русинами і кримськими татарами також була закладена у роки найбільшого голодомору. До речі, за всіма експертними оцінками і спогадами очевидців, зокрема моїх родичів, врожай 1932-1933 років скрізь був цілком нормальним. Отже голод скрізь був штучним.

Третій рубіж оборони щодо голодомору очолюють вже інтелектуал-патріоти Московії. Це також десь 5% московитів. Їм раптом спало на думку, що захмарно високі інтереси Радянського Союзу – рахуй Московії вимагали таких екстраординарних заходів як голодомор, щоби конфіскованим зерном, фактично життями людей, сплатити вартість колосальних поставок обладнання і технологій із Сполучених штатів Америки. Роки голодомору збіглись з роками індустріалізації Радянського Союзу, а без індустріалізації Радянський Союз не зміг би успішно протистояти Німеччині у майбутній війні і спасти світ від фашизму. Це якби чума запропонувала світу спасти його від нежиті.

Сільське господарство вимагає від селян важкої щоденної праці. Зрозуміло, що змучена голодом людина не здатна працювати так само продуктивно як сита. Крім того, через високу смертність постійно скорочувалась кількість робочих рук, в першу чергу чоловічих.  Виробництво сільськогосподарської продукції мало б за таких умов зменшуватись. Так, на початку конфіскації землі у 1930 році за радянськими статистичними даними експорт зерна Радянським Союзом складав 4.8 млн. тон, у 1931 році колгоспів стало більше і у них стали забирати більшу частку вирощеного зерна, експорт склав 5.2 млн. тон. В 1932 році, коли в колгоспи загнали майже всіх селян і вилучили у них практично все зерно – початок голоду – експорт склав лише 1.8 млн. тон.

Опір конфіскації землі чинили лише поодинокі селяни, подібні до мого діда по батькові. У 1933 рік, попри те, що виробництво зерна ще більше скоротилось через голод, що лютував уже в повну силу, експорт також склав 1.8 млн. тон. Саме у цьому році у селян забрали навіть посівне зерно і голод почав знищувати цілі села.

У наступному 1934 році вже нікому було повноцінно працювати в полі і експорт склав лише 0.8 млн. тон. Так що знищення українських, німецьких і кримсько-татарських селян не тільки не допомогло індустріалізації, а прямо протирічило її ефективному проведенню. Висновок: у голодомору точно була інша мета, ніж індустріалізація.

Тепер про обсяги експорту зерна у найкращому з цієї точки зору 1930 році. Він був майже удвічі менший, ніж експорт Російської імперії напередодні Першої світової війни. Далася взнаки руйнівна щодо рільництва політика більшовицької влади. Він був і вкрай малим для потреб індустріалізації. За роки перших двох п’ятирічок в Радянському Союзі було побудовано майже 9 тисяч великих і гігантських підприємств: Уралмаш, Дніпрогес, Криворіжсталь, Харківський тракторний – насправді танковий тощо. Всього зернового експорту не вистачило б навіть на будівництво одного такого гіганта. Зауважу, що незалежна Україна, позбавившись колгоспів, стабільно експортує щорічно вперше у своїй історії приблизно 30 млн. тон зерна. Це найкраща відповідь на питання чи потрібна конфіскація землі і багатомільйонні людські жертви для збільшення її продуктивності.

Джерело фінансування індустріалізації в Радянському Союзі – фактично підготовки його для майбутньої війні – це одна з найбільших таємниць історії ХХ сторіччя. Якби джерело фінансування походило з Радянського Союзу, то подібний масштаб замовлень мав би викликати нечуване економічне зростання всіх промислово розвинутих країн і в першу чергу Сполучених штатів. Замість цього, в міру зростання темпів індустріалізації Західний світ котився в прірву економічного занепаду. Отже, джерело фінансування знаходилось десь у Західному світі.

На мою думку, колосальні кошти Західного світу були вилучені з природного для них обігу і спрямовані на індустріалізацію Радянського Союзу. Це могло відбутись лише за рахунок різкого зменшення внутрішнього кредитування. Далі криза неплатежів і зупинка більшості промислових підприємств. Я дотримуюсь тої точки зору, що ті тисячі підприємств, що з’являлись в Радянському Союзі, були просто демонтовані в охопленій кризою Америці, робітники викинуті на вулицю, а обладнання цілком вивезене до Радянського Союзу разом з інженерно-технічним персоналом, що змонтував його на новому місті.

Чому міжнародний фінансовий синдикат вирішив вкласти кошти у світову революцію? Хто відповість на це запитання? Велика загадка історії і в тому, що міг Радянський Союз покласти на протилежну індустріалізації шальку політико-фінансових терезів? Такі безпрецедентні подарунки як індустріалізація не робляться за так.

Цікаво, що ще одна країна в цей же час бурхливо модернізувалась. Ви вгадали – це Німеччина. Тут схеми фінансування більш-менш відомі, що швидше за все, пов’язано з тим, що Німеччина Другу світову війну програла. Можливо не випадково новий курс президента Сполучених штатів Франкліна Рузвельта був спрямований, зокрема, і проти фінансового капіталу. Епоха монополістичного капіталу нібито добігла кінця. Закон Гласса-Стігана від 1935 року забороняв банкам займатись інвестиційною діяльністю. Зазначу, що індустріалізація Радянського Союзу була результатом саме такої інвестиційної діяльності провідних світових банків. Деякі занадто великі банки були поділені і позбавлені свого монопольного становища на ринку капіталу.

Остання лінія оборони громадян Московії від відповідальності за геноцид українсько-русинського народу – це відвертий антисемітизм. «Во всем виноваты Эпштейн! А также Крицман и другие» пише, наприклад московитська газета Пенсионер и общество, № 11(90), 2007 г. Для мало тямущих пенсіонерів у газеті є примітка: «фамилии евреев выделены синим цветом». Або гасло, що його легко зустріти в інтернеті: «Всемирная сионистская организация ЗАГОЛОДОМОРИЛА Украину». З подібною точкою зору я зустрівся ще у дев’яності роки. Важко сказати, на яку кількість громадян Московії і України-Русі розрахована ця  лінія оборони. Зараз вона ніби резервна. Але з крахом перших трьох вона може стати основною.

Я не є прибічником лівої ідеї. Швидше навпаки. Жодна глобальна ідея не залишила такого кривавого сліду в історії людства як ліва. Але заради об’єктивності звернуся до найяскравішого виразника цієї ідеї в Радянському Союзі і, одночасно, українського єврея Льва Троцького. Він був одним з ініціаторів українізації державного апарату Радянської України, відродження української культури, шкільництва. Він розумів, що для того, щоб в україномовному середовищі існували єврейські школи, найперше там мають існувати українські школи. Для того, щоб в Україні вільно розвивалась єврейська культура, обов’язково має розвиватись українська культура. Протягом всього життя він не полишав українське питання. При цьому його погляди все більше радикалізовувались. Незадовго до смерті він першим з відомих світових політичних лідерів проголосив наступне: «Питання долі України постало на повний зріст. Потрібне ясне й виразне гасло, яке відповідає новій ситуації. На мою думку, таким гаслом може бути в цей час тільки: Єдина вільна й незалежна робітничо-селянська радянська Україна! Але ж незалежність об'єднаної України означає відокремлення Радянської України від СРСР! — вигукнуть хором "друзі" Кремля. — Що ж тут такого жахливого? — заперечимо ми зі свого боку. Відділення України не означало би послаблення зв'язків із працюючими масами Великоросії, а лише послаблення тоталітарного режиму, який душить Великоросію, як і всі інші народи Союзу». ("Бюллетень оппозиции (большевиков-ленинцев)", № 77-78, 1939 р.).

Лев Троцький був не лише одним з ідеологів і організаторів більшовицької революції. Він був символом єврейства, яке масово прийшло в революцію і склало велику частину нової більшовицької господарчої, військової і політичної бюрократії. Боротьба Сталіна з Троцьким – це була боротьба двох складових нової більшовицької еліти між собою – москвинської і єврейської. Відповідно до новомови Сталін боровся не з євреями, а з Троцьким і троцькістами. Висилка Троцького з Радянського Союзу у 1929 році означала втрату євреями, яких називали троцькістами, всіх ключових посад в партії, уряді і армії. З цього моменту відповідальність за все, що відбувалось в країні вони вже не несли. Це також означало закриття спочатку єврейських шкіл, а за ними і українських скрізь, де вони тільки но з’явились. Це означало також закінчення українського національного відродження і початок українського розстріляного відродження. Риска під троцькізмом була підведена у 1937 – 1938 роках, коли більшість євреїв, що раніше прийшли у владу були фізично знищені. При цьому було знищено багато і неєвреїв, так що назовні це ніби і не виглядало як переслідування саме євреїв. Проте після цих подій євреїв у владі практично не залишилось, крім тих небагатьох, хто довів свою лояльність безкомпромісною боротьбою з троцькізмом.

Тепер моє бачення проблеми голодомору. Головною причиною голодомору була конкуренція двох етносів – українського-русинського і московитського, що претендували на ту саму землю. Для українців-русинів це було природно, оскільки вони проживали на цій землі протягом тисячоліть. Для московитів це також було природно, оскільки вони давно звикли відбирати у інших народів те, що їм дуже подобалось і до чого могли дотягнутись. Українсько-русинський етнос, генетично пов’язаний з землею від часів трипільської культури, мав одну із найвищих у Європі народжуваностей, що значно перевищувала народжуваність моковитів на їх корінних землях. При збереженні наявних темпів зростання населення, українців-русинів ще у двадцятому сторіччі мало в межах Радянського Союзу стати більше за московитів. Але ж їх тепер десь у два з половиною рази менше, ніж московитів? Це і є той результат голодомору, що закладався у внутрішній політиці тридцятих років у Радянському Союзі. Ось як це сформулював один з виконавців цього злочину, приналежний до середньої ланки державного апарату: «Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням».

Другою причиною, що провокувала терор проти українців-русинів, була військова поразка українських визвольних змагань у  1918 – 1922 роках у висліді першої українсько-російської війни. Це була розплата за поразку тих українців, які вважали, що національно-визвольна війна то не їх справа і їм байдуже, яка влада надворі. Слабкого добивають якнайшвидше, щоб він вже ніколи не отямився.

 Третя причина – це виникнення у тридцяті роки безпрецедентної в історії людства тоталітарної держави, про неминучість виникнення якої попереджав ще один із знаменитих ідеологів анархізму Михайло Бакунін. Він стверджував наступне. Марксова ідея диктатури пролетаріату нездійснена, оскільки весь робітничий клас водночас бути диктатором не може. Диктатура пролетаріату поступово виявиться у руках керівної меншості, яка відстоюватиме не народні, а свої інтереси, захищатиме свій привілейований стан. З встановленням державної власності зміцниться економічний фундамент панування «червоної бюрократії». Саме це і відбувалось у тридцяті роки. Внутрішня боротьба новоствореної більшовицької еліти двадцятих років завершувалась. Тридцяті роки були роками внутрішньої консолідації еліти вже на основі москвинського етносу. Конфіскація землі у селян була необхідна для зосередження всіх багатств країни без винятку в руках «червоної бюрократії». Індустріалізація була потрібна для тотальної мілітаризації країни на основі найновіших військових технологій. Мілітаризація країни була потрібна цій еліті для здійснення світової революції. Відповідно до новомови термін «світова революція» означав те, що у часи Орди звучало як дійти до останнього моря і підбити під себе всі землі, що зустрінуться по дорозі.

Четверта причина – неукраїнці, що ледве вміли читати і писати, керували Україною. Жорстокість і безпринципність добре корелюють з низьким рівнем освіти. Такі люди – ідеальні виконавці брудної роботи. Перша особа це завжди генеральний або перший секретар ЦК КП(б) У.

1921 р. – 1923 р. – Мануїльський Дмитро Захарович, освіта середня українець. Ще триває російсько-українська війна, потрібен українець.

1923 р. – 1925 р. – Квірінг Еммануїл Йонович, освіта п’ять класів. Розгортається процес українізації України, за яким потрібен нагляд але не дуже обтяжливий для українців-русинів.

1925 р. – 1928 р. – Лазар Мойсейович Каганович, за офіційною справкою члена ЦК – самоук (до школи не ходив), за іншими джерелами освіта початкова, український єврей. Національний підйом в Україні почав непокоїти Сталіна, прийшов час його пригальмувати, потрібна була людина, особисто йому віддана.

1928 р. – 1938 р. – Косіор Станіслав Вікентійович, освіта три класи, поляк. Прийшов час ламати хребет українській нації. Ідеальна кандидатура з точки зору підбурювання українців проти поляків.

1933 р. – 1937 р. Постишев Павло Петрович, до школи не ходив, московит. Другий секретар ЦК КП(б) У. Основна функція – контроль за першим секретарем і своєчасне інформування про все Сталіна.

1938 р. – 1948 р. – Микита Сергійович Хрущов, до школи не ходив, українець. Головна справа зроблена, попереду велика війна і приєднання до імперії нових територій, заселених українцями-русинами, потрібно було дещо попустити віжки.

П’ята причина голодомору – це сприятлива для Москви ситуація у зовнішньому світі? Світ про все знав але на офіційному рівні робив вигляд, що нічого не відбувається. Єдиною державою світу, що засудила голодомор була націонал-соціалістична Німеччина. Про нього в своїх промовах не раз говорили Адольф Гітлер і Йозеф Геббельс, що викликало рішучі протести офіційної Москви. Так 1935 році на з’їзді Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс виголосив славнозвісну промову «Комунізм без маски». Прочитавши її (вона є в інтернеті), кожен може пересвідчитись, що вже тоді Німеччина визнавала страшний злочин більшовицького режиму стосовно українського народу. Адольф Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, що голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців, що жили поряд із німцями.

Єдиною церквою, що засудила голодомор, була католицька церква.

Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав. 27 вересня 1933 р. представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні. 29 вересня 1933 році у Женеві відбулося таємне засідання Ліги Націй за участі 14 держав. Президент чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги Україні. Проте вони були зацікавлені у співпраці з СРСР і відкидали допомогу голодуючим українцям, зважаючи на те, що СРСР не є членом Ліги Націй, і, таким чином, голод – це внутрішня проблема СРСР. «За» висловилися лише три держави (націонал-соціалістична Німеччина, фашистська Італія та Ірландія), «проти» – 11 країн, серед яких більшість провідних «демократичних» країн Європи. В тому ж році Сполучені штати визнали Радянський Союз, а вже у наступному році Московію прийняли до Ліги націй. Починалась Велика гра і життя мільйонів українців-русинів у цій грі нічого не важили. Це черговий раз підтверджує історичний урок – не чекай справедливості від чужинців, а будь сильним і вмій постояти за себе.

Шостою причиною можна вважати радянофільство значної частини західної інтелигенції. Це відомі літератори Б. Шоу, Р. Ролан, А. Барбюс тощо, які принципово не бажали помічати жодного ганджу в омріяній ними «найвільнішій» країні світу.

Але світ міняється. У 1985 році Конгрес США створив спеціальну комісії з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс. Ще у 1982 році на конференції Голокост і геноцид у Тель-Авіві він заявив: «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті — нема проблем». «Ваші мертві вибрали мене» - так називається широко відома книга Джеймса Мейсона. У 1993 році він переїхав із Сполучених Штатів у Київ, де одружився, викладав у Києво-Могилянській академії, редагував газету «День». Помер 3 травня 2004, похований у Києві на Байковому цвинтарі. Завдяки Джеймсу Мейсу та ще одному досліднику голодомору Роберту Конквесту, автору широко відомої книги «Жнива скорботи» правда про голодомор стала широко відомою всьому світу.

Все, викладене вище, не могло б відбутися без фантастичної активності нашої американської діаспори. Щира подяка їй від всіх щирих українців Великої України – матері всіх українців-русинів світу.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Це Австралія (2003, 2008), Андорра (2009),  Аргентина (2007), Бразилія (2007), Ватикан (20012003), Грузія (2005), Еквадор (2007), Естонія (1993), Іспанія (2007), Італія (20042007), Канада (2003, 2008), Колумбія (2007), Латвія (2008), Литва (2005), Мексика (2008), Парагвай (2007), Перу (2007), Польща (2006), Словаччина (2007), США (200320062008), Угорщина (2003), Чехія (2007), Чилі (2007). На жаль, у цьому списку відсутня Німеччина. Ну що ж, націонал-соціалістична Німеччина повелася людяніше щодо України, ніж демократична Німеччина. Шкода! Немає там і Франції з Великою Британією, що і у 1933 році у Лізі націй виступили проти допомоги голодуючій Україні. Можливо Велика гра все ще продовжується? Чи можна тоді  розраховувати на щиру підтримку цих країн у нинішній російсько-українській війні?

Всі українські президенти не оминули у своїй діяльності теми голодомору але лише один з них – Віктор Андрійович Ющенко підняв цю трагедію до рівня засадничого принципу державної політики України. Саме він не дозволив темі голодомору тихенько і назавжди зникнути з пам’яті українсько-русинського народу разом з останніми його свідками.

У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932–1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. 23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.

28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932–1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму.

Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церкваКонстантинопольська православна церкваУкраїнська православна церква — Київський патріархатУкраїнська православна церква (Московського патріархату) та Українська автокефальна православна церква.

2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Окрім того, необхідно враховувати неполічену кількість загиблих від супутніх захворювань.

Правда про голодомор, його причини і наслідки попри наші бажання чи небажання стає засадничим принципом існування новітньої української держави. Він має всі ознаки геноциду проти українського народу і не обмежується 1932 – 1933 роками. Наступна хвиля геноциду проти українського народу була замаскована під втрати у часи Другої світової війни. НКВД під час відступу радянської армії підірвала греблю Дніпрогесу, не попередивши завчасно про це місцеве населення. Від повені, що виникла внаслідок вибуху загинуло біля 100 тисяч мирного населення. А чого варті слова «славного маршала наших перемог»: «Чим більше хохлів утопимо в Дніпрі, тим менше після війни доведеться переселяти до Сибіру». І таки втопили у Дніпрі біля мільйону українців, яких непідготовлених, майже неозброєних, без плавзасобів і у цівільному одязі погнали на штурм цієї ріки у 1943 році.  А наказ про депортацію всіх українців, що проживали на окупованих німцями територіях, підписаний тим самим Жуковим та ще Берією в наступному році?.  Ще одна хвиля була замаскована під неврожай 1946 – 1947. І знову, як і у 1933 році потяги з українським зерном прямували до Європи. Але геноцид тривав всі, без винятку, роки радянської (московитської) влади в Україні, часом приймаючи ледь помітні латентні форми, а часом набуваючи загрозливої сили дев’ятого валу.

Великий боже! Для чого ти піддав мій народ таким нелюдським випробуванням? Скільки ще їх чекає нас попереду? А може ми нарешті зберемо всі свої сили і в останній битві з віковічним злом знищимо його? Схоже, іншого шляху у нас немає.

Доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України
Валерій Швець

http://valtar.moyblog.net

Радянський терор в Україні


Голодомор – це не тільки сім мільйонів життів, а й 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти, антикваріат тощо.

Наші інтереси: 

Знати засадничі основи свого національного буття.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Паперовий альманах «Гартленд»: як замовити і отримати поштою

У паперових випусках «Гартленду» зібрані найкращі статті «Народного Оглядача» з метафізики, релігії, магічної традиції, націоналізму, расології, біоритмології, оздоровлення, правильного харчування,...

Comments

Володимир Самотий's picture
0
No votes yet
Submitted by Володимир Самотий on 28 November, 2015 - 08:17

Спробуємо мислити аналітично. Причиною нещасть 20-го століття була комуністична ідеологія. Хто її створив - жиди. Решту домисліть самі.

ВС

Миро Продум's picture
0
No votes yet
Submitted by Миро Продум on 28 November, 2015 - 10:40

Це тільки антитеза. Питання в іншому: чому українці допустили таке з собою зробити?

Тому, що програли у війні з Москвою 1918-1920 рр., хоча селянські повстання тривали до 1932 року.

Чому програли?

Тому що Москва нацькувала одну частину українців на іншу, тож українці почали знищувати самі себе.

Чому Москві вдалося здійснити цю спецоперацію?

Тому що українці не мали духовної єдності.

Чому не було духовної єдності?

Бо не було самостійної духовної організації, не було власного духовного центру. Якщо народ не керує собою, то ним обов'язково керуватимуть інші з метою його визискування.

Володимир Самотий wrote:
Спробуємо мислити аналітично. Причиною нещасть 20-го століття була комуністична ідеологія. Хто її створив - жиди. Решту домисліть самі.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 28 November, 2015 - 11:36

Абсолютно погоджуюсь але додам - у доленосний момент їх історії у них не було повноцінної еліти. Освічена верства російської імперії напередодні 1917 року становила 2% населення і, переважно, була шовінистично налаштована, національно свідома частина українського суспільства становила долі відсотка і практично не мала представників на вищих щаблях соціальної ієрархії, освічена верства польської нації складала 5% поляків і була патріотично налаштована. Останнє є головною причиною чуда над Віслою і постання незалежної Польщі. Також зрозуміло і чому Україна програла.

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 28 November, 2015 - 11:26

Ідеологій існує багато. Ви самі можете придумати власну. Якщо певний етнос бере на озброєння якусь жахливу ідеологію і починає діяти, то винна ідеологія, чи той, хто її взяв на озброєння?
Комуністинч ідеологія, по суті, є простою - "відібрати і поділити". Вона існувала задовго до класиків марксизму-ленінізму, які особисто мені не симпатичні.

Миро Продум's picture
0
No votes yet
Submitted by Миро Продум on 28 November, 2015 - 12:12

Винні обидва: і той, хто вигадав спокусу, і той, хто їй піддався. Проте головний винуватець - спокусник.

Народ без еліти поводиться як наївна дитина. Якщо злочинець обдурить дитину, то винуватий злочинець.

Валерій Швець wrote:
Ідеологій існує багато. Ви самі можете придумати власну. Якщо певний етнос бере на озброєння якусь жахливу ідеологію і починає діяти, то винна ідеологія, чи той, хто її взяв на озброєння?
Комуністинч ідеологія, по суті, є простою - "відібрати і поділити". Вона існувала задовго до класиків марксизму-ленінізму, які особисто мені не симпатичні.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 28 November, 2015 - 17:50

Шановний Миро Продум!
Ми не про те взагалі говоримо.
Голодомор напряму не є продуктом жодної ідеології
Голодомор є результатом зазіхання одного етносу на землю іншого з бажанням цього іншого просто знищити і отримати його землю у чистому вигляді.
І ще.
Злочинець завжди винний але злочинець не на всіх нападає, а якщо нападає, то не всіх перемагає.

Явсе Світ's picture
0
No votes yet
Submitted by Явсе Світ on 28 November, 2015 - 13:22

Якщо подивитися у минуле,то побачимо,що біди на нашій землі почалися із підміною світогляду..вільний і гордий народ став "рабом божим"..Все інше це похідне від цього факту..Потрібно було б мати тисячі своїх українських Маннергеймів,щоб організувати "рабів божих" до боротьби..Та ті лідери систематично знищувалися,а боротьба "рабів божих" була ситуативною,а часто і маніпулювалася ворогами України із зовні..

В метафізичному погляді на Голодомор можна побачити,як цілий народ стягують у Простір Страждань із Простору Боротьби..Від цього пекельного дійства,наприклад моя бабуся не змогла оговтатися за все життя,хоч вона пам'ятає лише голод 1946-47 років у Західній Україні..(добре,що Західна Україна у 1932-33 була частиною Польщі,а то б мене напевне б не було,бо мої предки у ті часи були так званими куркулями)..

Автор правий,що то була частина великої геополітичної гри..вона і далі продовжується і за ниточки можуть смикати ті самі нелюди..тим більше,що Україна знову опинилася у центрі світових подій,що закладають подальший розвиток людства на майбутнє..

Виражаю запізнілу вдячність націонал-соціалістичній Німеччині,фашистській Італії та Республіці Ірландія і всім небайдужим Людям,за називання речей своїми іменами у потрібний час,а не згодом як звикли паразити..

Пану Валерію окрема подяка за статтю..

Вірю в те, що розумію.

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 28 November, 2015 - 17:43

Дякую Явсе Світе за теплі слова.

Миро Продум's picture
0
No votes yet
Submitted by Миро Продум on 29 November, 2015 - 13:56

Ще треба врахувати, що в українців відібрали не тільки зерно, а й золото:

Магазини Торгсин (Торгівля З Іностранцями) були лише в великих містах, але їх розгорнули в райцентрах і приймали до сплати за хліб золото і срібло, в кого може лишилося. - джерело.

Це був удар по історичній пам’яті, адже люди міняли на хліб стародавні прикраси і реліквії, що залишилися від далеких предків.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Олег Ціома's picture
0
No votes yet
Submitted by Олег Ціома on 29 November, 2015 - 17:40

Голодомор – це не тільки сім мільйонів життів, а й 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти, антикваріат тощо.
https://www.facebook.com/video.php?v=870653629722037

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 30 November, 2015 - 00:24

Дякую Джейку Гріну!
Точні числа тут дуже важливі.
Згоден з думкою про те, що акцент слід змістити у бік комплексного пограбування населення.

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 30 November, 2015 - 00:15

Для Миро Продума.
Можливо від прямого пограбування українців влада отримала більший зиск, ніж від конфіскованих продуктів.

Миро Продум's picture
0
No votes yet
Submitted by Миро Продум on 30 November, 2015 - 12:24

Очевидно, що ворога цікавило не зерно, а золото. Зерно може піти на збагачення держави, а золото і коштовності - це засіб особистого збагачення.

Паразитичний клас добряче збагатився на Голодоморі. І він, до речі, нікуди не дівся.

Валерій Швець wrote:
Для Миро Продума.
Можливо від прямого пограбування українців влада отримала більший зиск, ніж від конфіскованих продуктів.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 1 December, 2015 - 20:40

Для Миро Продума
Дуже продуктивна ідея.
Він неандертальців, що прийшли до влади у ті роки слушно очікувати лише найпримітивніши мотиви дій.

Миро Продум's picture
0
No votes yet
Submitted by Миро Продум on 1 December, 2015 - 20:56

Для відповіді на коментар краще натискати кнопку "цитувати".

Валерій Швець wrote:
Для Миро Продума
Дуже продуктивна ідея.
Він неандертальців, що прийшли до влади у ті роки слушно очікувати лише найпримітивніши мотиви дій.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Валерій Швець's picture
0
No votes yet
Submitted by Валерій Швець on 22 December, 2015 - 08:29

Миро Продум wrote:
Очевидно, що ворога цікавило не зерно, а золото. Зерно може піти на збагачення держави, а золото і коштовності - це засіб особистого збагачення.
Паразитичний клас добряче збагатився на Голодоморі. І він, до речі, нікуди не дівся.

Валерій Швець каже:<blockquote class="bb-quote-body">Для Миро Продума.
Можливо від прямого пограбування українців влада отримала більший зиск, ніж від конфіскованих продуктів.</blockquote>

У українських селян було мало золота. Перш за все ворога цікавила смерть наших селян.

Явсе Світ's picture
0
No votes yet
Submitted by Явсе Світ on 22 December, 2015 - 12:42

Згоден із Вами пане Валерій..Я у своєї бабки запитував чому вони не продали все своє майно за золото чи срібло і не виїхали закордон,щоб уникнути колективізації
(адже вони вже знали що робиться на землях підконтрольних срср за Збручем)..Вона відповіла,що продавати землю для господаря було щось подібним до гріха..МОРГ ПОЛЯ це була найтвердіша валюта..а всякі золоті і срібні брязкальця не були в ціні серед господарів..хіба може щось фамільне..

Вірю в те, що розумію.

Миро Продум's picture
0
No votes yet
Submitted by Миро Продум on 22 December, 2015 - 19:38

Не так уже й мало. 66 тон золота - це тільки офіційні цифри, в реалі могло бути на порядок більше.

Ворог вирішив одночасно два завдання: 1) пограбування, 2) ліквідація.

Валерій Швець wrote:
У українських селян було мало золота. Перш за все ворога цікавила смерть наших селян.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!