Олена Каганець's picture
Олена Каганець
  • Visits: 1
  • Hits: 1

Геннадій Друзенко: «Коли ми бачимо безпорадність держави, загони Самооборони стають чи не головною силою, яка чинитиме опір загарбнику»

Держава — банкрут, і вся відповідальність лежить на нас. Майдан показав, що ми можемо давати собі раду. Цей досвід потрібно розвивати. Треба робити ставку на те, що виходить добре. Менше надій на державу — більше на власні сили. Однією з таких самоорганізацій стала Українська резервна армія. Інтерв'ю з одним із засновників УРА Геннадієм ДРУЗЕНКОМ.

Чому вирішено створювати УРА?

— Ініціатива УРА виникла з двох причин. По-перше, пройшовши Майдан, я та мої колеги, які стоять за цією ініціативою, зрозуміли: щоб зробити щось успішне в Україні, потрібно знайти правильну ідею, зібрати однодумців, підтягнути ресурси й особисто її реалізувати. Сподіватися на державну підтримку не випадає. По-друге, у нас був шок, коли 1 березня Путін отримав юридичні можливості вводити російські війська на територію України — жодної реакції з боку нашої держави не було. Держава не виконала однієї з головних своїх функцій відповідно до статті 17 Конституції — захист територіальної цілісності й суверенітету.

У такій ситуації залишається або емігрувати з країни, або створювати якусь альтернативу й підставляти нашій кульгавій державі своє плече. Оскільки ми не збиралися їхати звідси, то оголосили мобілізацію добровольців і розпочали самонавчання і самопідготовку на випадок, якщо у Києві або інших містах Путін спробує повторити кримський сценарій. Звісно, наші добровольці — не професійні вояки і не спецназ: ніхто не вміє керувати танком чи винищувачем, але ми маємо і певні переваги. Нам не потрібно чекати на наказ Турчинова як Верховного головнокомандувача, якщо тут з’являться загарбники.

Відповідно до статті 65 Конституції, яка є актом прямої дії, захист територіальної цілісності, суверенітету і незалежності — це обов’язок кожного громадянина України. Аби виконати цей обов’язок, ми не будемо чекати на якийсь спеціальний наказ. Тож головне завдання нашого проекту — підготовка активної частини населення до якомога ефективнішого виконання цього обов’язку, незалежно від того, як діятимуть держава й уряд.

— Юридично УРА може функціонувати як альтернативна сила?

— Я б сказав, як спеціальний рід військ. Ми апріорі лояльні до будь-якого легітимного уряду. Ми не збираємося конкурувати з Національною гвардією чи Збройними силами України — у нас докорінно інша ідеологія. Ми не є професійними військовими, та коли ми бачимо безпорадність держави, самоорганізовані загони територіальної самооборони стають чи не головною силою, яка чинитиме реальний опір загарбнику. Присутність людей, які об'єднуються задля підготовки до відбиття агресії, — це хороший месидж Путіну, що йому не вдасться досягти своїх цілей за три-п'ять днів, як про це казав один із представників НАТО.

Отже, ми не альтернатива Збройним силам. Ми, радше, люди, які готують себе до найгіршого — оборони своїх домівок, своєї землі, якщо Збройні сили виявляться безпорадними перед лицем зовнішньої агресії.

— Резервна армія покликана задовольнити наявний нині запит суспільства чи має стратегічні цілі?

— Попри тактичні завдання — підготуватися до можливої агресії з боку Путіна, ми бачимо цілу філософію самодостатніх людей, готових до самоорганізації та відповідальності замість сподівань на державу, яку що більш реформують, то менш ефективною вона стає.

Певно, наша мета імплементувати в Україні mutatis mutandis — умовно кажучи, швейцарську модель оборони, в якій п'ять відсотків збройних сил становлять професійні військові, а решта — резервісти, які час від часу проходять вишкіл. З інших прикладів — естонський Кайтселіт (Ліга оборони), де чоловіки й жінки добровільно проходять військові тренінги і мають право тримати в себе вдома зброю. У разі агресії вони координують свої дії з Міністерством оборони і Генштабом та об’єднуються у невеликі загони.

Ми вже звернулися до Турчинова з листом, що розглядаємо нашу ініціативу як певний пілотний проект, на який є величезний суспільний запит. До того ж, є об’єктивна потреба в підсиленні обороноздатності держави. Також слід зважати на той факт, що Українська держава на сьогодні — фактичний банкрут. У цій ситуації логічно скористатися патріотичним підйомом і дати людям проявити ініціативу, скоординувавши її з наявними механізмами державного управління. Це не є абсолютна інновація: такі зразки є в Естонії, Швейцарії, Нацгвардія Сполучених Штатів тощо. Такий досвід доцільно узагальнити і знайти найефективнішу парадигму співпраці наявних структур оборонного комплексу з нашою перспективною та своєчасною ініціативою створення самоорганізованого добровільного резерву Збройних сил.

— Деякі експерти вважають, що не потрібно залучати населення до мілітарних процесів, а варто вступити до НАТО і модернізувати армію відповідно до його стандартів.

— Це романтика і нерозуміння механізмів ухвалення рішень у НАТО. Доки Німеччина буде одним із основних партнерів Росії, а Словаччина, Греція та Болгарія матимуть настільки близькі відносини з РФ, а часто еліта цих країн просто зав’язана на Газпромівських проектах, — сподіватись на те, що Україну візьмуть в НАТО марно. Захід, як правило, серйозно ставиться до своїх зобов’язань. Що відрізняє НАТО від інших подібних організацій, то це стаття 5 Північноатлантичного договору: агресія проти однієї країни розглядається як агресія проти всіх учасників блоку. Отже, якби Україна була членом НАТО, то після кримського інциденту тут уже мали б бути естонські, німецькі, французькі війська. Однак більшість натівців психологічно не готові воювати з Росією. Потрібно бути готовими до багатьох жертв — ані політичної, ані психологічної готовності до цього немає.

В Україні куди ефективнішою була б модель Тайваню, Ізраїлю чи Південної Кореї — прямі відносини зі США, які не залежать жодним чином від Росії, прямі поставки найдосконалішої у світі з технологічного погляду американської зброї на прийнятних умовах і пряма співпраця. Рішення у Вашингтоні ухвалюються значно легше та швидше, аніж у Брюсселі, у штаб-квартирі НАТО. Врешті-решт, досі вистачало просто психологічного бар’єра: якщо ви зачепите одну з країн-членів НАТО — за неї виступлять усі інші учасники блоку. Проте ми не знаємо, чи дійсно натівці готові до такого захисту. Стаття 5 спрацювала один раз — в Афганістані. Але всі розуміють, що війна з талібами та війна з Путіним — це дві принципово різні війни. Ми не знаємо, наскільки цей інструмент (маю на увазі НАТО) виявиться дієвим у критичній ситуації, якщо загроза гарячої війни з ядерною державою стане реальністю. Досі після завершення Другої світової війни ніхто так відверто не порушував міжнародних норм мирного співжиття, як це сьогодні робить Путін. Наразі ми бачимо, як Грузію та Україну підтримують, дають кредити, застосовують санкції, частково символічні, але вступати в гарячий конфлікт із Росією охочих небагато.

— Як ви оцінюєте ризики початку воєнних дій на сході та півдні України?

— У разі введення військ на південь їх точно зустрічатимуть зі зброєю. Херсонщина продемонструвала неочікуваний для мене підйом патріотизму. До нас рветься понад 10 тис. людей. На сході ситуація гірша. Там населення не займає активної проросійської позиції, буйних — добре, коли тисяча-дві набереться, втім, вони не будуть боронити Україну зі зброєю в руках. Тут питання до силовиків — наскільки вони готові витримати натиск російських військ і гасити сплески сепаратизму. Як можна було захопити СБУ та МВС, постає природне питання: навіщо нам потрібні така служба безпеки і така міліція, якщо замість того, щоб забезпечити безпеку, вони ще й зброю віддали людям, які за юридичною класифікацією є терористами.

Зараз Путін прощупує реакцію світу, дивиться на втрати російської економіки, перевіряє лояльність внутрішньоросійських еліт. Заразом, розхитує ситуацію на півдні та сході. Далі все буде розвиватися дуже динамічно. Шанси воєнних дій знижуються зі зростанням готовності держави та громадян чинити опір. Що більш ефективні дії, то менша вірогідність прямої агресії.

— Чи зробила влада відповідні висновки після Криму? Наскільки ефективні їх дії на сході?

— На відміну від Криму, на Донеччині та Харківщині бодай когось затримували. Проте уроків не зроблено. Головні органи в Криму було взято так само, як це сталося в Донецьку й Луганську. Ми вже мали такий досвід, коли ситуацію розкачували, а потім за кілька тижнів анексували цілий регіон. Чому не були перекинуті війська, які захистили б ці адміністративні будівлі? Захоплення СБУ є дуже показовим, одразу виникає відчуття безпорадності.

Питань до влади більше, аніж відповідей. Коли Аваков раптом прозріває, що в його рідному місті більш як 30% міліціонерів-зрадників, то таке прозріння має відбуватися в статусі екс-міністра. Сподіватися на державу зараз — обманювати себе. Потрібно створювати паралельні структури, лояльні до влади, але готові діяти за власним покликом та ініціативою. Те, що залишилося після 23 років грабунку, це руїни, які легше розчистити і почати будувати новий проект, аніж намагатися це підлатати, підмарафетити — й далі виживати в цьому.

— Але наразі більше песимістичних сподівань?

— Я переконаний, що ми живемо в часи агонії УРСР. України не було створено — просто перефарбували вивіску. На відміну від Радянського Союзу, не було пафосу і створення додаткових цінностей. УРСР своє віджила. Зараз потрібно починати новий конституційний процес, новий договір між суспільством і державою. З фантастичним боргом — скоро наздоженемо греків — ми не можемо дозволити собі патерналістської логіки. Нині держава відповідає за все, але так не має бути. Держава повинна радикально зменшити свої функції. Це буде шок, але це буде чесніше, аніж коли у мене забирають гроші, щоби прогодувати величезну армію працівників Пенсійного фонду, а моїм батькам повертається менше, аніж тій армії бюрократів. Чесніше та ефективніше буде, якщо я утримуватиму своїх батьків сам. І так майже в усьому: в навчанні, медицині, будівництві та утриманні доріг тощо.

Держава — банкрут, і вся відповідальність лежить на нас. Майдан показав, що ми можемо давати собі раду. Цей досвід потрібно розвивати. Треба робити ставку на те, що виходить добре. Менше надій на державу — більше на власні сили.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вічно юний Купало-Аполлон та його стріла

Гіперборійська традиція і сім чеснот Нагірної проповіді: внутрішнє і зовнішнє, особисте і соціальне

Джерелом античної філософії було боголюдське вчення Аполлона Гіперборійського, відомого під іменами Купал (захисник народу), Ной (новий, юний) і Гермес-Єрмій (святий). Свято Купала-Аполлона-Гермеса...

Кращий коментар

Арсен Дубовик's picture
0
No votes yet

Анатолій Гриценко: "Позиція по Сходу країни: що потрібно робити":

1. Ключові гравці на Сході – Путін, Ахметов і Тимошенко. Перший діє, двоє бездіють.

Путін своїх намірів не приховує: зрив виборів, дестабілізація Сходу і країни в цілому, федералізація з перспективою відторгнення нових територій, насамперед Сходу і Півдня.

Ахметов ніяк не визначиться, де він і з ким він. Якби хотів, міг би забезпечити спокій на Донбасі й безпеку людей від будь-яких посягань з триколорами. Не забезпечив. Його позиція "между там и здесь" – згубна для Сходу і країни в цілому. Ахметов за весь період російської агресії жодного разу не вимовив, не осмілився, ні слова "агресія", ні навіть слова "Росія". З ким він?

Тимошенко і її партія зараз керують країною – усі найвищі пости в державі обіймають її партійці. Вони здали Крим і зараз діють так само неефективно, безвідповідально, постійно із запізненням. На Сході насамперед. Тимошенко вважає дії своєї влади під час агресії "правильними і виваженими", а кадрових змін, в т.ч. у силовому блоці, робити не збирається.

2. Не виключаю, що під отим ахметовським "нужно договариваться" готується варіант 2009 року: "ширка ПРіБЮТ" – широка коаліція ПР (під проводом Ахметова) і Батьківщини Тимошенко. З новою-старою Конституцією, яку у 2009-му написали Тимошенко з Медведчуком і Янукович & Co. Хотів би помилитися з прогнозом...

3. Доки силовики не знешкодять сепаратистів і російських диверсантів на Сході, туди не потрібно їздити й піаритися депутатам, тим більше кандидатам у президенти. На Сході мають бути посадовці з Києва, які мають право ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ й ВІДДАВАТИ НАКАЗИ. Там треба зараз не говорити – діяти, рішуче й ефективно.

4. Протидіяти загрозі на Сході зараз треба тим, хто має відповідну підготовку, оснащення і зброю. Скликати й кидати у бій проти професіоналів-диверсантів (з автоматичною зброєю) відданих державі патріотів, але без належної підготовки і зброї, з бітами і палицями – це також безвідповідальність, не менша, ніж дотепер безвідповідальність влади.

5. Влада має всі необхідні повноваження, сили і засоби, оснащення і зброю, аби швидко відновити контроль над ситуацією на Сході, гарантувати безпеку і спокій людям.

6. Якщо ж влада не діятиме й цього разу, тоді активним і небайдужим громадянам треба не на Схід їхати, а до Києва – і знести таку безвідповідальну владу. Аби спокій і безпека для людей були як на Сході, так і в усій країні.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Comments

Арсен Дубовик's picture
0
No votes yet

Анатолій Гриценко: "Позиція по Сходу країни: що потрібно робити":

1. Ключові гравці на Сході – Путін, Ахметов і Тимошенко. Перший діє, двоє бездіють.

Путін своїх намірів не приховує: зрив виборів, дестабілізація Сходу і країни в цілому, федералізація з перспективою відторгнення нових територій, насамперед Сходу і Півдня.

Ахметов ніяк не визначиться, де він і з ким він. Якби хотів, міг би забезпечити спокій на Донбасі й безпеку людей від будь-яких посягань з триколорами. Не забезпечив. Його позиція "между там и здесь" – згубна для Сходу і країни в цілому. Ахметов за весь період російської агресії жодного разу не вимовив, не осмілився, ні слова "агресія", ні навіть слова "Росія". З ким він?

Тимошенко і її партія зараз керують країною – усі найвищі пости в державі обіймають її партійці. Вони здали Крим і зараз діють так само неефективно, безвідповідально, постійно із запізненням. На Сході насамперед. Тимошенко вважає дії своєї влади під час агресії "правильними і виваженими", а кадрових змін, в т.ч. у силовому блоці, робити не збирається.

2. Не виключаю, що під отим ахметовським "нужно договариваться" готується варіант 2009 року: "ширка ПРіБЮТ" – широка коаліція ПР (під проводом Ахметова) і Батьківщини Тимошенко. З новою-старою Конституцією, яку у 2009-му написали Тимошенко з Медведчуком і Янукович & Co. Хотів би помилитися з прогнозом...

3. Доки силовики не знешкодять сепаратистів і російських диверсантів на Сході, туди не потрібно їздити й піаритися депутатам, тим більше кандидатам у президенти. На Сході мають бути посадовці з Києва, які мають право ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ й ВІДДАВАТИ НАКАЗИ. Там треба зараз не говорити – діяти, рішуче й ефективно.

4. Протидіяти загрозі на Сході зараз треба тим, хто має відповідну підготовку, оснащення і зброю. Скликати й кидати у бій проти професіоналів-диверсантів (з автоматичною зброєю) відданих державі патріотів, але без належної підготовки і зброї, з бітами і палицями – це також безвідповідальність, не менша, ніж дотепер безвідповідальність влади.

5. Влада має всі необхідні повноваження, сили і засоби, оснащення і зброю, аби швидко відновити контроль над ситуацією на Сході, гарантувати безпеку і спокій людям.

6. Якщо ж влада не діятиме й цього разу, тоді активним і небайдужим громадянам треба не на Схід їхати, а до Києва – і знести таку безвідповідальну владу. Аби спокій і безпека для людей були як на Сході, так і в усій країні.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)