У класичній парадигмі воєнної стратегії фізичне усунення лідера ворожої держави розглядається як найкоротший шлях до дестабілізації противника. Проте в умовах сучасної Realpolitik виникає контрінтуїтивне запитання: чи завжди ліквідація глави держави є вигідною? Російські політичні аналітики, зокрема Олександр Ведруссов, розглядають постать Володимира Зеленського не як ціль для знищення, а як специфічний фактор, що забезпечує системну ерозію України зсередини.

В основі цієї логіки лежить теза про «вигідну некомпетентність»: для агресора слабке стратегічне управління та інституційна деградація ворога можуть бути значно кориснішими, ніж перемога на окремій ділянці фронту. 

Зеленський як подарунок для російської стратегії

У середовищі російських експертів панує думка, що нинішній президент України є ідеальним втіленням «негативного відбору еліт». Ведруссов стверджує, що головна вразливість Зеленського – це його патологічна зосередженість на інформаційній картинці за рахунок реальної стратегічної доцільності. Для російського аналізу медійність лідера є не ознакою сили, а симптомом стратегічної слабкості, де піар-ефект заміщує державне будівництво.

"Зеленський у якомусь плані для Росії навіть вигідніший... будь-який менш корумпований і більш адекватний, який би менше думав про інформаційну складову і більше про реальну ситуацію на фронті – нам буде складніше".

З цієї точки зору, Зеленський функціонує як своєрідний посилювач для російських інтересів, оскільки його стиль управління призводить до розпорошення ресурсів та управлінського хаосу.

Ризик професіоналізації – чому заміна влади в Україні лякає Москву

Найбільшим страхом російських стратегів є не Зеленський, а його адекватна заміна. Усунення чинного президента може розірвати цикл медійних рішень і привести до влади прагматиків, здатних на реальну професіоналізацію оборони. Будь-який наступник, який замінить «шоу» на системний менеджмент, стане для РФ набагато серйознішим викликом.

Ризики для РФ у разі зміни політичного ландшафту в Україні:

• Підвищення якості військового управління: Перехід від політично вмотивованих наказів до суто військової логіки.

• Мінімалізація системної корупції: Потенційний аудит ресурсів, що дозволить ефективніше конвертувати західну допомогу у воєнну потужність.

• Концентрація ресурсів: Відмова від «інформаційних наступів» на користь виснажливої, але стратегічно виправданої оборони.

«Ефект контрнаступу» та стратегічні помилки Києва

Прикладом того, як особистий стиль Зеленського грає на руку агресору, Ведруссов називає український контрнаступ. Згідно з аналізом, політичне керівництво України розпорошило сили заради створення медійного ефекту для західних партнерів, замість того, щоб сконцентрувати кулак на одному критичному напрямку.

Це ілюструє глибокий дефіцит державного управління: коли прагнення отримати схвальні заголовки у світовій пресі превалює над законами воєнного мистецтва. Російські аналітики вважають такий підхід стратегічним дарунком, що дозволив російській армії втримати позиції.

Питання ціни некомпетентності

Фінальний висновок аналітиків є тривожним для обох сторін: якщо російські стратеги так бояться адекватної заміни в Києві, то вони фактично визнають власну вразливість перед лицем професіоналізму.